Перші підсумки

Отже, підсумовуючи всі розрізнені й доволі неточні відомості про вторгнення готів на територію сучасної Європи, а трохи згодом і нашої країни, можна стисло окреслити основні положення «ран-

ньоготської» теорії.

Готські охоронці імператора

Феодосія І. Кінець IV ст. н. д.

Прорисовка деталі срібного блюда з Мадрида

Готи — плем’я (або союз племен) північноєвропейського народу; вони переправилися через Балтійське мо­ре внаслідок погіршення кліматич­них умов у місці їхнього проживання. Поява готів на прибалтійських тере­нах датується початком І ст. н.д.

Похолодання, яке тривало й далі, змусило готів розпочати другий похід на південь. Досить висока щільність населення у тогочасній Східній Європі змусила цей народ продовжу­вати свій шлях через придеснянські болота. Тут народ готів розділився на дві частини — на тих, хто зважився продовжувати дорогу і форсувати драговини, і тих, хто залишився.

Переселенці, котрі вирішили йти далі (для зручності назвемо їх остготами), у II ст. н.д. дісталися території сучасної України (у північних і центральних областях України виявлено численні пам’ятки черняхівської культури, основним етносом якої вважають готів). Далі шлях готів проліг на південь, у нижню Наддніпрянщи­ну. Розчистивши для себе «місце під сонцем» битвами з прото­слов’янськими й сарматськими племенами, готи оселилися на роз­логій території від Південного Бугу до Сіверського Донця.

Осілі переселенці (вестготи) також рухалися на південь, займаючи землі від Південного Бугу і до Дунаю.

Остготи здійснили похід через степ до Азовського моря, втор­гнися в Крим і встановили контроль над Боспором, що повністю убезпечило їхні землі від вторгнень із півдня.

Готи — доволі цивілізований народ. Вони принесли на нові те­риторії писемність (руни) і мали активні контакти з одноплемінни­ками — вестготами та гепідами, а також із Константинополем, який уособлював для них Римську імперію.

У тісному сусідстві з іншими племенами, які населяли південну Україну, готи здійснювали експорт знань та вмінь (технологічних і культурних), що їх переймали з римських провінцій. Вони вияви­лися провідниками на ці території пізньоантичної культури. Під впливом Візантії — з одного боку, і місцевих племен — з іншого, го­ти втратили свою споконвічну релігію, зрештою заміщену христи­янством, у поширенні якого в регіоні вони відіграли вирішальну роль, маючи активну підтримку Константинополя.

Про побут готів, їхні вміння, розвиток ремесел, бойове мистец­тво і громадське життя йтиметься в наступному розділі. На завер­шення ж цього насмілимося запропонувати доволі незвичну, аль­тернативну теорію появи в Європі готського народу.

8.