«Найкращі з-поміж варварів»

Грецький філософ і письменник Діон Хризостом (I—II ст. н.д.) у своєму творі «Гетика», відомому нам лише за цитатами з нього ін­ших авторів, відгукується про готів вельми схвально.

«З-поміж усіх варварів готи завжди були чи не найосвіченіши- ми, мало не рівними грекам»; «яким було, питаю я, задоволення, коли найвідважніші з мужів, маючи короткий перепочинок від військових справ, засвоювали філософське вчення? І ти міг бачи­ти, як один досліджує положення неба, а інший — природу трав і чагарників; ще інший спостерігає доростання до повні та спад Місяця, а той — роботу Сонця й те, як підхоплені обертанням вид­нокола вертаються на захід ті [світила], що линуть до сходу, пере­почивши за встановленим законом»^[13].

Зрозумілим є бажання літописця історії свого народу підкре­слити його щонайкращі риси. Але навіть ідучи за цією логікою, варто визнати, що народ, позначений такою видатною подією, як Великий похід через море, подолав пів Європи, не міг бути диким і неосвіченим. Адже це звершення потребувало надзвичайних знань та вмінь. Крім того, це ж саме вони, готи, принесли в дикий Степ найцінніший зі своїх набутків, а саме — писемність. На від­міну від грецького письма, яке стало частково основою кирилиці, готське письмо було рунічним. Готи залишали рунічні написи на зброї та кераміці. Володіючи писемністю (з допомогою переклада- чів-товмачів — навіть у письмовому вигляді), вони спілкувалися із греками та ромеями, які дуже переймалися присутністю на сході великого й значно організованішого від решти сусідів варварсько­го племені, котре полонило чималі землі та мало потужне військо. Археологічні розкопки на території Наддніпрянщини засвідчують наявність в оселях готів грецького посуду, доправленого із Візантії. Крім того, написи грецькою мовою на посуді побічно свідчать ще й про те, що готи володіли і грецькою писемністю.

Як і кожен народ, що активно розвивається, готи були надзви­чайно допитливими й жадібно вбирали всі знання від своїх сусідів. Готські правителі й судді (мудреці) у III ст. добре зналися на філо­софії й формулювали настанови своєму народові відповідно до римської науки. «Римський слід» трапляється і в готській догунсь- кій кераміці та зброї.

Відповідні зміни стосувались і вірувань готів. Давня віра бать­ків, уособлена пантеоном скандинавських богів, повільно поступа­лася місцем поклонінню матеріальним рукотворним і природним об’єктам, які присвячувалися тому чи іншому божеству. Такий спо­сіб поклоніння було запозичено в сусідніх племен. Це могли бути, наприклад, священний дуб або меч, закопаний у землю. Йордан описує поклоніння готів Марсу (хоч, очевидно, все-таки Вотанові, Одину), супроводжуване людськими жертвоприношеннями^[14]. Що­до цього виникає сумнів, адже на той час у Римі вже понад сто ро­ків існувало християнство, і нова віра в єдиного Бога не могла не вплинути на народ, що мав найтісніші контакти з ромеями. УIV ст. християнство прийшло до готів за посередництва каппадокійця, внука рабів, єпископа Ульфіли, який активно проповідував це вчення в його аріанському варіанті й уславився перекладом Свято­го Письма мовою готів. Ця книга, так званий «Срібний кодекс», збереглася до наших днів і дала змогу скласти уявлення про мову готів. Святе Письмо в перекладі Ульфіли тривалий час було джере­лом Слова Божого для всіх варварських племен Європи. Втім, по­статі Ульфіли та його місіонерській діяльності буде присвячено окремий розділ.

7.