Підкорення Скіфії
Після багатьох місяців тяжкого походу, позначеного загибеллю одноплемінників, постійними сутичками з іншими племенами, перед готами відкрилося зелене море Великого Лугу. Широка заплава Дніпра, в якій річка розділялася на кілька рукавів, утворюючи великі лісисті острови і зустрічаючись на лівому березі з річкою Конкою, що зміїлася серед непрохідних плавнів, видалася переселен-
цям справжнім раєм.
Саме такою вони й уявляли заповітну землю Ойум, що в перекладі означає «повновода». Води річок та озер були багаті на рибу, а сповнені пташиним співом ліси — дичиною. Вітер погойдував густі трави на соковитих луках. Високий берег якнайкраще підходив для організації дозорів, а непрохідні драговини на протилежному, лівому, березі надійно захищали від небажаних гостей зі Степу. Мудреці дійшли висновку, що пророцтво збулося.Як і на балтійському узбережжі, новий народ тут зустріли неприязно. Перша велика битва готів відбулася «невдовзі після прибуття» з народом, на ім’я «спали». Спали, або ж «спалеї», були описані ще Плінієм. Так він називав це плем’я, котре жило на землях, прилеглих до Танаїсу (Дону). Інший римський історик, Прокопій, дібрав для цього народу назву «спори». Проте її можна було б ужити стосовно будь-якого з племен Скіфії, оскільки слово спори споріднене з грецьким і означає «розсіяний, розкиданий». Можна досить упевнено стверджувати, що таємничими «спалами» були слов’янські племена антів і склавенів, які в II ст. населяли території Наддніпрянщини й Задонщини.
Так північний народ зустрівся зі споконвічними мешканцями цієї землі, — на думку офіційної науки, нашими предками. Колись давно на цих землях жили скіфи, які, крім численних курганів на місцях великих битв, залишили значний генетичний спадок протослов’янським племенам. Проте бойове мистецтво непереможного степового народу, очевидно, було спадам невідоме, тому що новий народ взяв над ними гору.
У тій битві готи багатьох убили, багатьох узяли в полон, перетворивши на своїх рабів. Невільників у господарському устрої готів виділяли родинам «для роботи». Вони жили в домі разом із своїми власниками, які господарювали спільно з ними. І хоча раби були підневільними, їх можна було викупити, а також, за бажанням, звільнити, а рабиню прийняти в сім’ю як наложницю чи навіть як «основну» дружину — матір продовжувачів роду. Такий уклад життя північного народу докорінно відрізнявся від грецького чи римського, які місцевому населенню були добре знайомі. До того ж, за свідченням Тацита, у скандинавських племен існувала суво-Agk'
ра заборона на укладання шлюбів усередині одного роду. Тому новий народ був достатньо відкритим, аби будувати родинні союзи з тубільцями, а ними були переважно сарматські племена.
Небагато часу пішло на облаштування великого народу на новій землі. Незабаром селища оповились димами домашніх вогнищ, запрацювали гончарні круги у майстернях, загупали молоти в кузнях, заколосився ячмінь на відвойованих у лісу полях, а на пасовища вийшли отари овець. Але передові загони готських воїнів, залишаючи ідилію мирного життя своїм родинам, все далі й далі просувалися у незнані простори землі Ойум, безстрашно воюючи з будь-яким ворогом на своєму шляху. Наприкінці II ст. готи познайомилися і з грецькою культурою. Та частина народу, яка не перейшла через легендарне болото, — оскільки зруйнувався міст, — продовжувала рухатися на південь. Діставшися низин у гирлі Гіпаніса (Південного Бугу), ці готи натрапили на сліди колишньої величі невідомого народу. Грецьке торгове місто Ольвія, розташоване у стратегічно важливому місці злиття Гіпаніса та Борисфена (Дніпра), було важливим центром цивілізації на теренах Наддніпрянщини. Тут пролягали жваві торговельні шляхи, тут Степ стикався з Римом. Вілли заможних мешканців Ольвії, збудовані з білого каменя, оточували вигин берега. Між ними лабіринтом вилися вулички, спрямовані вгору, до храму.
Пристань обступили ремісничі майстерні та комори. До стін храму на східному схилі тулилися халупи бідноти. Оброблені поля, оливкові гаї, ситі череди та отари на пасовищах — усе тут нагадувало еллінам їхню далеку батьківщину.Не підкорені греками скіфи дозволили будувати еллінські міста на своїх територіях, оскільки були надзвичайно зацікавлені в торгівлі. Побутує гіпотеза, що славнозвісні скіфські прикраси, які й дотепер приголомшують витонченою роботою, нібито невластивою кочовому народові, були виготовлені грецькими майстрами на замовлення скіфських вождів. Тривале співіснування вихідців з Mi- лета зі степовим плем’ям спричинило появу нового народу. На момент приходу готів до Ольвії її населяли люди, які розмовляли еллінською мовою і поклонялися еллінським богам. Однак своїм
виглядом ці люди нагадували скіфів. Імовірно, Ольвія вже тоді переживала занепад, і прихід нового народу прискорив її падіння. Така сама доля спіткала ще одне велике грецьке місто у гирлі Дону — Танаїс, оскільки після готської навали згадки про нього зникають із хронік. Готи досягли Танаїса. Йордан, услід за своїми попередниками, неодноразово згадує його як «межу Європи»[12].
Під проводом вождя Філімера готи перетинають Дніпро (можливо, в районі Великого Лугу, можливо, в гирлі судноплавного Дніпра, біля острова Хортиця; археологічних підтверджень цього переходу наразі немає) і, здійснивши набіг через степ, дістаються Меотійського озера (Азовського моря) та Криму. Навряд чи це свідчення Йордана можна вважати достовірним, оскільки, з огляду на вже зазначені причини, непристосований до життя в степу народ мусив би не один рік призвичаюватися до нових умов життя. Тому, найпевніше, цей похід відбувся набагато пізніше, і навряд чи за життя Філімера. Ймовірно також, що й саме існування Філімера більше тяжіє до сфери міфів, ніж до реальних історичних фактів. Відсутність на лівому березі Дніпра черняхівських (не виключено, готських) поселень може свідчити про те, що похід у степ відбувався в режимі марш-кидка частини племені (найпевніше, то було військо).
При цьому готи не облаштовували поселень на тривалий термін. Крім того, у багатьох джерелах періоду пізньої античності готів, протослов’янські племена і степовиків названо скіфами — за місцем поширення. І через цю плутанину в назвах чимало подій з історії різних племен приписують то одному, то іншому народові. Зокрема Йордан приписує готам війни з єгипетським царем Beco- зисом та перським царем Дарієм, а жінок із племені готів називає амазонками, що, як відомо, є елементом скіфської історії. Тому перехід готів через степ оповито серпанком невизначеності. Не викликає сумнівів лиш одне: в Криму готи все ж таки опинилися, і згадки про них трапляються аж до XV ст. включно. Також відомо чимало свідчень зухвалого походу готів у Боспорське царство
Карта поширення пам’яток черняхівської культури (за О. Гей).
Чітко видно зону порожнечі у безлісій степовій смузі, яка могла б слугувати зоною, що відділяла лісових готів-тервінгів від степових готів-гревтунгів
(тепер це район Керченської протоки). Тоді готи витребували в греків флот, вторглися в Малу Азію, захопивши, зокрема, місто Трапезунд (нині Трабзон, Туреччина). Та ці діяння безстрашного племені належать уже до пізніших часів — до середини III ст. ».д. -
6.