Уперед, до заповітної країни Ойум!

Нове плем’я через океан вів їхній вождь Бериг^[6]. Про існування цього племені до початку другого Великого походу мало що відомо. Впевнено можна стверджувати хіба те, що роки, потрібні для утвер­дження нового народу на новій землі, минули у безнастанних вій­нах за місце під блідим північним сонцем.

Аби не втратити плем’я повністю, вождь готів Філімер підняв свій народ у новий Великий похід. Філімер був п’ятим конунгом готів.

У готів віддавна побутувала легенда про країну Ойум, де немає холоду й імлистих боліт, де безкрайніми пасовищами блукають си­ті стада, де земля дає по два врожаї за літо, а зелені луки омивають­ся теплими річками, де дерева в лісі сягають неба і тільки лісовий звір чигає у пошуках здобичі, де великий народ врешті-решт від­найде щастя. І десниця Філімера вказувала у бік країни Ойум.

Дороги назад не було. Вождь наказав спалити селища, забити худобу й узяти з собою тільки те, без чого неможливо вижити в по­ході. І численний народ рушив на південний схід.

Шлях готів у Скіфію — тобто в наші краї — описано Йорданом також дуже скупо: мабуть, історик брав відомості із саг про пересе­лення народу з північних берегів. Наприклад, оповідь про величез-

Зображення гребних човнів на рунічному камені.

ний міст, споруджений готами для подолання непрохідного болота, яке заступило їм шлях. Ось що пише сам Йордан: «Філімер, захо­пившись великим достатком цих земель, переправив туди полови­ну війська, після чого, як розповідають, міст, перекинутий через рі­ку, остаточно зламався, так що ніхто більше не мав змоги ані піти, ані повернутися. Кажуть, що ця місцевість замкнута, оточена боло­тами з трясовинами, а річка вирувала чорториями; таким чином, сама природа зробила її недоступною, поєднавши одне й друге»^[8].

Саме час звернутися до географії. Якщо взяти за істину те, що готи йшли від річки Вісли, то, аби дістатися наших земель, вони ма­ли б обрати один із двох можливих шляхів (подаємо тут сучасні гео­графічні назви): перший — лівим берегом Вісли, через Польщу, Словаччину, Угорщину та Румунію; другий — правим берегом Ві­сли, через Польщу і Білорусь. На користь другої версії свідчить те, що якби готи рушили першим шляхом, то, не повертаючи на схід, дісталися б Понту Евксинського в Іллірії (Болгарія, Туреччина). Повернувши ж на схід, вони мусили б перетнути три великі річки — Данубій (Дунай) у середній течії, Данастр (Дністер) і Гіпаніс (Пів­денний Буг).

Країна Ойум сьогодні. Сучасне фото

Жодній із цих визначних подій не знайшлося місця в давніх са­гах. Натомість там ідеться про велике, поросле лісом болото, що його плем’я форсувало за допомогою якогось «мосту». Як відомо, біля витоків Десни, на території сучасної Білорусі, ще й тепер є ве­ликий болотяний лісовий масив. До того ж на шляху ймовірного просування готів — у Брестській області Білорусі, у Волинській та Рівненській областях України — виявлено сліди вельбарської куль­тури, що свідчать про присутність на згаданих теренах германських племен. Це пояснює й відсутність згадок про інші річки в цьому ре­гіоні: готи пройшли значно північніше від їхніх витоків.

Шлях через придеснянські драговини видався драматичним. З великими труднощами, залишивши частину племені на іншому березі через «остаточно зламаний міст», готи дісталися території су­часної України.

Разом з тим перекладач і редактор Йорданових оповідей Є. Скржинська, точку зору якої щодо готського питання взято за офі­ційну, вважає, що готи на своєму шляху переправилися через Дніпро:

Історична ситуація середини І ст. н. д. за даними писемних джерел та археології

«Беручи до уваги, що Йордан повторює повідомлення, нібито готи з Філімером жили в Скіфії біля Меотіди, природно припусти­ти, що вони перетнули Дніпро, тим більше, що частина готського племені пройшла в Тавриду. Важче погодитися з припущенням, на­чебто готи перетнули Прип’ять і подолали Пінські болота, але вод­ночас у їхніх переказах немає жодної згадки про таку велику подію, як перехід через Дніпро (а його вони перетнули поза всяким сумні­вом, оскільки просунулися аж до Криму). Найбільш вірогідним ви­дається під готською країною «Ойум», яку Йордан називає «омрія­ною землею», розуміти стародавню грецьку Гілею на лівому березі нижнього Дніпра та дніпровського лиману. Hylaea згадувалася ще Геродотом^[9], який зазначав, що на схід від Борисфена на єдиній

ділянці всього північного приазовського й причорноморського уз­бережжя розлягався дивовижний ліс^{[10] [11]. Ширину цього лісового ма­сиву в північному напрямку можна визначити в 40 км, довжину із заходу на схід — у 140 км. Нині там розкинувся степ, але за часів ан­тичності, в середні віки та ще навіть у XVIII ст. там стояв густий мі­шаний ліс. Готи, які переходили через Дніпро з великими трудно­щами, долаючи болота, могли перетнути його в якомусь місці навпроти Гілеї; там, де вздовж лівого берега Дніпра, іноді зливаю­чись із ним, тече річка Конка. Можливо, це була місцевість так зва­ного Великого Лугу, де незліченні протоки й мілкі озерця утворю­ють велике болото.}

Та залишмо встановлення істини стосовно цього питання май­бутнім дослідникам. Так чи інакше, готське плем’я розділилося на дві частини. Одна осіла у звичних дрімучих лісах, а друга вийшла на околицю придніпровського Лісостепу.

Цю теорію — зовні привабливу і струнку — можна прийняти лише частково. Уявіть собі: народ, призвичаєний до життя в лісах, маючи відповідний спосіб життя і ведення господарства, раптом іде у степ — цілком незвичне життєве середовище. Найбільша незруч­ність життя в степу — постійна нестача води, і це змушувало наро­ди, схильні до осілого способу життя, оселятися вздовж берегів рі­чок або жити на межі лісу, багатого на струмки та джерела. У Великий похід, як уже зазначалося, готи пішли всім народом, позбувшись можливості повернутися. Вони взяли в похід дружин, дітей, домашнє начиння, худобу. Судячи з усього, вони гнали з со-

бою кіз або овець, а ті надзвичайно сповільнюють просування лісо­вими масивами. Готські воїни були навчені вести бій лише в лісі, тож в умовах степу їхня величезна валка відразу обеззброювалася. Тому резонно припустити, що переселенці рухалися кордоном лісо­степової зони, обмеженої правим берегом Дніпра. За Дніпром, аж до самого Меотійського озера (Азовського моря), розлягався степ, у ті часи геть непридатний для життя лісового племені. Крім того, є ще одне парадоксальне свідчення. Побутує думка, що готський на­род лишив по собі безліч археологічних пам’яток, об’єднаних по­няттям «черняхівська культура». І на карті черняхівських пам’яток Наддніпрянщини чітко видно, що практично всі вони розташовані на правому березі Дніпра. На лівому березі майже немає слідів пе­ребування людей описуваної доби. Проте ареал черняхівської куль­тури простирається аж до Сіверського Донця. Очевидно, поселен­ня, що виникли в приазовських степах, були або впливом населення черняхівської культури, яке розселилося за Дніпром, або ж міграція відбулася пізніше, коли готи вже освоїлися на нових зе­млях. І взагалі, черняхівська культура не є прямою спадкоємицею культур Північної Європи. У її формуванні брали участь і скіфсько- сарматські племена, і слов’яни (на півночі ареалу), і фракійці (на південному заході). Тому готів можна назвати каталізаторами ро­звитку цієї культури, однак аж ніяк не єдиними її представниками. Про те, як готи зрештою опинилися у Приазов’ї та Криму, ми також докладно розкажемо.

5.