Перший Великий похід

Як пише Йордан, «на просторах північного океану лежить вели­кий острів, що називається Скандза, подібний до лимонного лист­ка, з вигнутими краями, видовжений і заокруглений. Про нього ж повідомляє і Помпоній Мела, стверджуючи, що Скандза розташо­вана у Коданській затоці моря та що її береги омиває океан.

Скандза лежить навпроти річки Вістули [Вісли], яка, народив­шись у Сарматських горах [Карпатах], впадає у північний океан трьома рукавами, що їх видно з боку Скандзи, розмежовуючи Ні­меччину і Скіфію.

На сході Скандзи є надзвичайно велике, заглиблене в земну ку­лю озеро, звідки річка Bari, нуртуючи хвилями, вивергається, наче якесь породження черева, в океан. Із заходу Скандза оточена вели­чезним морем, з півночі ж її охоплює недоступний для плавання широчезний океан, з якого, наче якась випростана рука, утворю­ється Германське море, витягнуте на кшталт затоки»^[2].

Ото й усе, що готський історик написав про місце, звідки, як вважалося, прийшов його народ. Звичайно, найпростіше було б оголосити таємничою землею Скандинавський півострів, а надто якщо прийняти сучасне написання слова Скандза як Skanja. Піво­стрів цей надто великий, щоб претендувати на звання колиски сла­ветного народу. Клімат там справді доволі суворий, чим можна по­яснити причину переселення цього народу в тепліші краї. Проте така чудова теорія має істотну незручність. Острів Скандза, якщо вірити Йорданові, описано ще Птолемеем — відомим грецьким гео­графом. У ті часи географи ставилися до своєї праці надзвичайно сумлінно, відтак максимально точно зображували відкриті землі. Тож, пам’ятаючи, що в часи Птолемея був відомий Каспій, припу­скати, ніби греки могли переплутати острів з півостровом було б необережно; так і дивись, за неповагу до еллінів у нечестивця влу­чить Зевсова блискавка. Нині у Балтійському морі є тільки один ос­трів, який більш-менш відповідає опису давніх географів.

Проте, якщо виходити з міркувань здорового глузду, найпевніше, батьківщиною готів була Скандинавія. Йордан однозначно описує полярні день та ніч: «Посеред літа сорок днів і сорок ночей триває безперервне світло, а взимку протягом тої самої кількості днів і но­чей плем’я це не знає ясного світла. Чому то так? Тому що в довші дні люди бачать, як сонце повертається на схід небокраєм неба; а в ко­ротші дні його в них видно не так, але інакше, тому що воно прохо­дить через південні знаки; нам здається, що сонце підіймається зни­зу, а їм, як розповідають, — що воно йде довкола краєчком землі»^[3]. Йордан же згадує про племена з острова Скандза: «Усі вони живуть по-звіриному у висічених скелях, ніби у фортецях»^[4]. Цей опис нага­дує фіорди Норвегії або шхери Швеції на узбережжі Ботнічної зато­ки. До того ж, за свідченням Йордана, чимало племен з острова на­лагодили постійні зв’язки з материком, що теж, хоч і непрямо, свідчить на користь теорії півострова. Народ готів міг вирушити в до­рогу через океан, щоби дістатися материка найкоротшим шляхом — а отже, із найменшими втратами. Зауважимо, що в ті часи туризм за­для розваги був не надто поширений: усе, що робилося, мусило бути доцільним, тобто здійснювалося шляхом найменших втрат.

Є ще одна теорія, що оповідає про острів, загублений у Північ­ному океані, з якого нібито й висадилися на берег люди, наділені небаченою на цих землях цивілізованістю. Це дуже нагадує міф про Атлантиду; щоправда, батьківщина атлантів, на думку Платона,

Човен з болотяної знахідки.

Довжина 23м, ширина 3,5 м. Тоннаж 7,8т плюс 1 т баласту. Вітрил та щогли немала. Розрахована на 45 чоловік, з них ЗО веслярів. Побудована з суцільних соснових дощок. За дендрохронологією, дерева були зрубані близько 320р. Хоча човен збудовано значно пізніше експедиції Берига, не виключено, що і віст, готи користувалися подібними човнами

містилася в океані поблизу Гібралтарської протоки (якої в той час іще могли й не знати). Побутує теорія, нібито Британські острови є уламками гігантського острова, які лишилися на плаву. До речі, Йордан починає свою оповідь з опису... саме Британських островів. Для допитливого дослідника це слушний привід виявити свої де­дуктивні здібності під час аналізу суперечливих історичних відомо­стей старовини.

Ми ж зупинимося на «балтійській» версії. Незалежно від того, з якої частини суходолу готи потрапили в північну Європу, згадки про Балтійське (за деякими джерелами — Сарматське) море зали­шаються у переказах цього народу протягом багатьох століть.

З острова Скандза готи потрапили на материк на трьох суднах^[5]. Легковажно було б припускати, що люди з трьох кораблів (хай на­віть і 200 чоловік) у відносно нетривалий час завоювали землі від Балтики і до Дону. Відтак, поза сумнівом, ідеться про троє племен. Історія зберегла їхні назви. Одним із племен були остроготи, дру­гим — везиготи. Третє судно, змагаючись зі штормом, затрималося в дорозі, і його «пасажири» дістали назву гепіди, тобто «ледарі». У Європу влилася нова кров.

4.