5-й розділ. Соціальний устрій і суспільні стани.

Подібність і ріжниця у суспільних станах Гетьманщини і Слобожанщини. Тодішні стани—посполіти, цехові, козаки—компанейці й підпомошники, дер- жавські відданні. Число ріжних станів по перепису 1732 року і у 1767 році.

Подібність і ріжниця у суспільних станах Гетьманщини і Сло­божанщини. Соціальний устрій слободсько-українського суспіль­ства нагадує нам Гетьманщину. І се не дивно, бо була загальна основа утворення суспільних станів у всього народу. А слобожане не звідки як з Гетьманщини принесли на нові місця основи свого національного життя—свої стародавні українські звичаї. У Слобожанщину, як ми бачили, приходили в?ке з початком розділення па стани. У Харьків прийшла ватага козаків, але воєвода Офросимов про них казав, що се були „мужыки деревенскіе*; очевисто, багато їх справді нале­жало до поспольства. У другі городи теж разом з козаками приходили,,пашенные мужикияк їх обзивають по свойому московські приказці люди. Бачимо ми серед переселенців і міщан. Не бачимо тільки шляхти - родового дворянства, але маємо козацьку старшину, із котрої потім виробилося і шля­хетство ї котра з самого початку стала заселяти свої маетности посполітіми людьми. Ріжниця між Гетьманщиною і Слобо­жанщиною була в тім, що на землях лівобережної України до повстання Богдана Хмельницького жило чимало шляхти і були вже шляхетски маетности, а в дикому московському полі їх зовсім не було. Там, як ми знаємо, не було ні шляхти, ні московського боярства, і тільки московський уряд видав гра­моти Білгородській церкві та де-яким служилим людям на те, щоб займатися промислами у сих просторих, хоч і безлюдних місцях. Але й се право було скасоване, коли явилися сюди справжні поселенці—українці. Повстання Богдана Хмельниць­кого козацькою шаблею скасувало соціальну неправду, яка царювала у Польші і в її українських землях.

Тодішні стани—міщане, козаки—компанейці і підпомошники, державські підданні. Але коли і у Гетьманщині дуже швидко почали виділятися і складатися ріжні стани, у козаки запису­валися заможні, а біднота залишалася у поспольстві, то теж саме ми бачимо і у Слобожанщині. І тут деякі міста, як, наприклад, Харьків, зробилися центрами торговлі та промислів і тут було не мало міщан та цехових, але значна частина слобожан залишалася у поспільстві, бо землеробами вони були колись і в своїй рідній країні, їх і тут записали у стан „пашенныхъ крестьянъ". У Харькові в 60-х роках XVIJ от. воєвода Ситін знайшов 4 сотні козаків, 6 сотень міщанских, 18 міщан і 1 сотню „пашенныхъ крестьянъ". У 1670 році „пашенныхъ черкасъ" у Харькові було 1423 чоловіка та родичів їх 678 чол. Іще згадують московськи документи про „пѣшихъ пашенныхъ чер­касъ городовой службы"; се й були козаки городової служби або міщане, промисловці да землероби. На великий жаль ми маємо тільки московські назвиська ріжних станів українського населення. Тільки слово „міщане" нагадує нам про сей стаи українського народу.

из

звичаях, а не на писаному установчому праві і та грамота, котру ми тілько що виложили, стверджує те, що було вже у народньому житті.

Але головним станом були все ж таки козаки. Вони поділялися на виборних козаків або компанейцев і на підпо­мошників їх. У початку XVIII ст. вийшов приказ набрати козаків компанейців, а у поміч їм підпомошників їх. Перші повинні були сами нести війскову службу, а другі допомагати їм грішми чи харчем; таких було по 2, 3, -4, чолов., або 5, 6, 7 і 8 біднійших з них. Старшина теж мала по 6, IO або 20 чол. Виборним козакам підпомошникп допомагали провіантом та грішми на покупку коней, амупиції, одежі (убрання), рушниць і на усяку війскову потребу, але тільки для дальньої 'служби і не па кожний рік. Окрім того підпомошникп давали провіант і фураж армейським полкам, достачали хури і приймали участь у роботах за для держави; ипьші замісць грошової підпомоги й провіанта працювали на старшину—возили їй сіно а дрова і були у неї погоничами.

нейці й комплектувалися з сих двох станів, але для того, щоб служити у конних компансйцях і виступати у походи, треба було мати де-який достаток. Харьковский полковник Хведір Донець у 1705 році записав усіх міщан міста Харькова у козаки—одніх у компаиейці, других у їх підпомошники. Воє­вода подав звістку про се в Розряд і додавав, що тепер нікому буде виповняти тих відбуткив, яки колись несли „черкасы городовой службы", себ то міщане.

Поспільство, яко окремий стан у Слобожанщині, ми бачимо з самого початку її заселення. У Суджу, наприклад, прийшли разом козаки (62 чол., дітей їх, родичів 66, усього 128 чол.) міщане (105, дітей і.родичів 114, усього 219) і,пашенные мужики" —себ то посполіти (533 чол., дітей і родичів 50, усього 1043). 1 прийшли вони із 102 місць правобережної, лівобережної и слободської України—більш усього з Прилук, Ніженя, Конотопа, Ичні, Ромна, Гадяча. Вони оселилися у Суджі, яко вільне поспільство, незалежне ні од яких держав­ців. Так було і в ипьших місцях, се були вільні посполіти. Але частіше поспільство селилося на землях державців —і тоді се були їх піддані. Походження таких панських сел, деревень та хуторів зв’язано з заселенням Слобожанщини. Панами—державцями були з одного боку козацкі старшини, а з другого пізніше — російське та чужоземне дворянство. Треба одначе до сього додати, що такі слободи з підданими були і у козаків, але у них було більш хуторів, з котрих потім виросли слободи. З першого погляду здається дивно, як то могли з’явитися панські слободи з підданими, коли колений переселенець міг зробитися зовсім вільним козаком і земельним власником. Але се залежало від того, що козацький стан, особливо козаків компанейців, потрібовував великого достатку. З другого боку державці давали своїм слобожанам усякі вільготи на якийсь там час—на так звані урочні літа, тоб то робили теж саме, що і центральний уряд, котрий давав вільготи на 10 — 15 років. В козаки трудно було вписатися безсемейному або малосемейному переселенцеві, котрий прийшов у Слобожанщину без худоби і грошей. Ті. що були посполітими у правобережжі, йшли на сі панські слободи, бо не хтіли міняти плуга на шаблю, свого звичайного діла на нове трудне і одповідальне. Державці ж, особливо з початку, не вимагали дуже великих зборів та податків з підданих і давали їм за їх послушенсьтво багато земель та угодів, бо був тоді безмір­ний земельний простор і земля буля дешева, а робочих рук, щоб її обробляти, було дуже мало.

От де-кілька звісток про походження державських слобід. Слобідка Артемівка була осажена відомим нам полковником Іваном Сірком в дачах Мерехвянської сотні на р. Мерехві на пол­ковій землі в двох верстах од Мерехві; він поселив тут 20 дворів вільних „черкас", занявши ліса версти на 3. Сю слобідку Сірко отдав свойому зятеві Мерехвянському сотнику 1.1. Сербину у віно за дочкою. Харьківский полковник Г. Донець мав на р. Удах деревню з державським подвірьям, хазяйством, челядью—себ то прислужниками і підданими; була у нього ще слобідка Водолажка теж з українським населенням. Мурахвянський мешканець Микита Уманець мав у 6 верстах од Мурахви село Микйтівку, де було до 100 дворів. У Охтирському ж полку було дуже велике село Рясне або Давидово, у котрому було біліле 400 дворів. Воно належало до полковника Миколая Матвіева (його було вбито під Чигирином), а потім воно перейшло до жінки його, котра проживала в Богодухові. От сі всі оселі були засновані у XVII столітті. Небіж гетьмана Самойловича Галиць­кий полковник Михайло Васильєв осадив у Сумському полку на землях Лебединських слободу Михайлівну і за неї була дуже довга позва між полковником і Лебединьцями. Лебединьці про се писали так: „а він Михайло у тім селі город збудував без государева указу і в тому селі у нього Михайла поселено чоловік 800 і більше і на государеву службу нікуди не ходять, окрім того що на нього полковника працюють і тим селом їм, лебединцям, у землях і в лісах і у всяких угодах тісноту й розор роблять великий, а вони лебодинці на його государевій службі в полках бувають повсякчасно з переміною, а жити їм нічим. А озерами, де ловили вони рибу, він Михайло заволо­дів і ліси повирубав, і з тих риболовлей і з усяких угод їх вигоняібть і бьють і грабують неводи і коней пооднімали і володіти їм у тіх урочищах нічим не дають: щоб великий государь пожалував їх—полковникові Гадяцькому земель їх і сінних покосів однімати у них заборонив". Сей документ дуже гарно поясняє нам, через що поспільство йшло на слободи у підданство козацьких старшин, а не записувалося у козаки— за таким вельможним паном, як Гадяцький полковник та ще

1 ιc>

й гетьманський небіж, їм жилося, звісно, зпочатку, поки ще не вийшли урочні літа, безпешніше, ніж Лебединським козакам, котрим вони не давали користуваться їх козацькими угодами, хоч права їх стверждеиі були царськими грамотами. Цікаво, що тут державцею являється полковник гетьманського регименту. Старшина у Гетьманщині давно вже почала заселяти прихожими підданними свої слободи, Гадяцький полковник зробив тільки пробу заселення у Слобожанщині і, як бачимо, вельми удачливу, щасливу, бо слободсько-українська старшина робила теж саме і трудно було найти Лебедииьцям справедливу управу па Гадяцького полковника серед своєї козацької старшини, особливо на небожа гетьманового. Гетьман і сам, нівроку, широко займався придбаннєм грунтів та послуговував у сьому ділі й родичам. Сам пан полковник Гадяцький казав, що дістав у Лебединському повіті собі „помістье“ од царя Олексія у 1676 році, призвав туди українських слобожан і населив ними Михайлівну. А Лебединський сотник Супрун заняв ліс і угоди. Далі одначе виявилося, що до нього перейшли українські переселеиьці з Задніпрянщини, котрі раніше жили у тутешніх пушкарів без дозволу царя. Гетьман Самойлович заступився за свого небожа перед центральним московським урядом і писав, що його небож поселився двором на своій „помістній" землі і осадив село з дозволу Білгородського воєводи княз Г. Г. Ромодановського і ойго, гетьмана, і заселив його українськими поселенцями; тепер він прохав у царя для свого небожа жалованної „ вотчинної“ грамоти. Вотчинна грамота на вікі вічниї ствердила би володіння Гадяцького полковника і про такі грамоти завжди побивалися українські старшини. Гетьман хоч і зробив вказівку на те, що й він дав дозвіл на осаду села, але він ніякої влади у Слобожанщині не мав і такого дозволу давати не міг; тим то і хотів він усе покрити царською вотчинною грамотою, хоча се „помістье" не було ні дідівщиную, ні навіть батьківщиною сього пана власника, бо його батько й мати тільки проживали у Лебедині, але сієї маетности там не мали. У XVIII ст. вийшов указ мати дозвіл на осажувапня слобід і без сього й володіння не почи­талося правшім. Очевисто, що явилася потреба уладнати се діло по закону. І справді у Білопольскій сотні Сумського полка у дер. Павлівці, у селах Кризі та Ворожбі поселилося без дозволу 10 великоросійських поміщікив і призвали на свої землі і поселили 53 двора українців —слобожан; українці мали тоді вільний перехід з одного місця па друге, якого не мало великоросійське поспільство (крестьянство). Ci слобожане прийшли у Сумський полк з малоросійських і задніпрянських міст та містечок, записалися у козакі, але по убожеству свойому

не могли нести козачої служби і пішли у кріпаки до Біло- польськіх поміщиків. 1 як виявилося, що поміщики були „великоросійської породи" і не мали права ні на землі, ні на їх заселення, їх виселено, а кріпаків-українців у них одібрано і повернуто у козаки та міщане. Ce діялося у 1682 р. У XV^aIII столітті державці, щоб затвердити за собою землі й підданих, брали листи на дозвіл їх осажувати. У 1737 році капітан Бульський прохав установчу комисію Слободських полків дозволити йому поселити на своїх землях і угодах слобідку у 100 чолов. українців „щоб повнити службу і мати робочіх для млина і винниці. Ce було дозволено йому, аби тільки у нього не вийшло з-за сього з ким суперечки. Цікаво, що слобідка заселялася не тільки для того, щоб підтримати службу, але й за для того щоб підтримати хазяйство—не хліборобство, а промисли —млин та винницю. Цікаво, що се був капітан, значить служба його була не в Слободських козацьких полках, а в армейських. Як появилися у Слобожан­щині слободи з підданими українцями не у Слободської україн­ської старшини, а у великоросійських штатських та військових урядників, може показати закликання на слободу сенатора і генерал-майора Тараканова. Він писав, що йому незабаром од­ведуть землю і на сю землю запрошував слобожан у підданство, „Вільні черкаси, писав він, можуть приходити туди без усякої опаски заздалегідь і на річці Калитві, де була станиця Дьогтева, в надежному місці, в гирлі річки Липової за лугом і лісом селитися містечком гарними прямими вулицями і меж річок у самому кутку залишати місця, деб можливо було зро­бити кріпость, а перед кріпостью щоб залишили місце по обидва боки сажнів по 100, де повинна бути збудована церква і комори за для торгу; а подвірья щоб займали не великі — довжиною по 20, а в поперек по 15 сажнів, бо в степах треба жити тісніше; а вільготи дається на 3 роки; а як людей збе­реться доволі, тоді за порадою кращих і взагалі за згодою усіх тієї слободи людей буде положений легкий чинш, як і у ипь- ших слобожан ведеться, а панщини ніякої не буде; усі млини мусять бути панськими, а займати їх й поправляти їх треба буде усією слободою; шинкам бути посполітих людей й папським; суди судити отаману з кращими людьми по укра­їнському звичаю; осадчому бути Михайлу Тимохвієву Семен- цову, Якову Романову і Бакаю, а як осадчим, так і отаманам і есаулам і усім посполітим людям захожих людей роспиту- вати, щоб вони були вільні українці, щоб під личиною українця великоросіяне не проскочили, а великоруських людей і Дон­ских козаків без пашпорта жадного не приймати і ні одного дня не держати; також хто з українців явиться злочинцем, тих за со жерстоко карати і обібравши із слободи виси­лати; а як в слободі являться великоросійські біглі люди, або хоча і з українців, але злодії, за таких усією слободою платити штраф. Слободу сю найменувати Олексієвською". Сей призивний лист дуже цікавий, бо на таких бильш-менш умо- винах заселялися, очевисто, усі тодішні панські слободи. Відзначимо в ньому те, що сказано про три урочні літа і про дальший легкий чинш, як і в ииьших слободах і про свій власний суд і обіцянку, що панщини й потім не буде. Тараканів хотів поселити велику слободу, а що вона повинна була стати на дикому полю, він замірився збудовати там кріпость. Одначе слобода недовго істнувала, бо Валуйський приказний Селіванов нарізав землі Тараканову по 3000 чет­вертей у всіх трьох змінах без указу за що його одшмагали канчуками й зіслали з земейством у Оренбург. Слободу скасо­вано, а підданних роспущено. Той же Тараканів здобув собі якось землю у стрільців міста Усерда, заснував сло­бідку Миколаєвську і, знаючи, що козаків і підпомошників у підданстві мати не можливо, скупив землі козаків і під­помошників деревні на Гридякіному колодязю (40 дворів), вигнав селян, а потім на їх землі і порожні подвірья викликав переселенців—українців, котрі й жилій у підданстві за його сином і володіли сією козацькою землею; козаки ж мусили розійтися по усіх усюдах, а частиною в Бірюч (Острогожського полка). Бірючинських козаків він примусив силоміць поступитися сими землями і дати йому на них лист. Земля лишилася за ним, а потім перейшла і до його сина. Окрім Тараканова багато ще й иньгаих великоросійських офицерів та поміщиків оселили собі слободи на землях, котрі були нарізані козацьким товариствам. Ci землі були здобуті ріжними способами—спад­щиною, куплею, проміном, грабунком. На сьому питанню ми спинимося далі в розділі про володіння землею.

Тепер же на зразок приведемо реєстр поміщиків державців Харьківського полка за 1722 рік: за Харьковським полковником Квіткою було 171 подвірья і 986 душ підданних, за полковим судією Квіткою —117 і 479, за полковим обозним Ковалевським— 65 і 397, за полковим осаулом Рубаном—62 і 344, за колишнім Ізюмським полковником Захаржевським (Донцем) —13 і 63, за значним товаришем Охтирського полка Осіповим — 40 і 223, за удовою полковника Куліковського—60 і 210, за городничім Голуховпчем — 23 і 141, за полковим отаманом Смородським — 4 і 8, за сотниками —230 і 1078, за підпрапорними— 127 і 602, за козаками—8 і 24, за манастирями—116 і 511, за попами — 27 і 156 і всього—1063 подвірья, і 5222 підданних. За великоросійськими і волошськими поміщиками у тому ж Харь- ківському полку було у тім же 1722 році: за генералом Дашковим 681 появ, і 1797 душ, за полковником Абазою — 22 і 83, за полковником Шидловським--156 і 775, за копитаиом Чорпоглазовим- 9 і 18, за поручиком Крапоткиним—-308 і 1884, поручиком Стахоновим—19 душ, поручиком Вировим—5 і 21, ротмистром Дуніним—220 і 1141, ротмистром Жикни- чером—16 і 55, ротмистром Стамбулом—27 і 223, усього 1444 подвірья і 6010 душ. З сих реєстрів видко, що за українською старшиною було вже меньше. піддан- них, ніж за великоросійськими та волошськими поміщи­ками, але державців українців було більше, ніж великоросіян та волохів. Між сими послідніми було 4 чоловіка магнатів, у котрих була велика сила підданних—се були: поручик князь Kpaпоткни, тепер. Дашков, ротм. Дунін і полковник Шидловській; за сими 4 персонами було 5599 душ із 6010. Серед слободсько- української старшини таких великих та багатих державців не було і серед них тільки визначалися двоє Квіток, Ковалевський, Рубан, Осипов, Куликовська, але з них еден тільки Квітка мав біля 1000 (986), а остатні меньш 500. У козаків було зовсім мало підданих- тільки 24 чол. Куди більше було під- дапи^оу попів, а за манастирями їх було тільки трохи меньше, ніж зэдиідпрапорними й на половину меньше ніж за сотниками. На жаль ми не знаємо, скільки підданих було тоді у иньших полках, а коли у одному Харьковському було 11232 чол., тоді в усіх пьяти полках їх буде мабуть у пьятеро або учетверо більше—се б то од 45 до 56 тисяч чоловік. Значить стан підданих посполітих у першій четверті XV¹Ill ст. вже доволі поширився; збільшилося й число державців - старшин та иньших панів—поміщиків.

Тепер ми звернемо увагу на другу четверть ХѴШ ст. і подивимося, яка була численність ріжних станів у Слобожан­щині у 1732 році. Беремо сей рік через те, що маємо за сей рік перепис 4-х слободських полків Хрущова. Віна дає. нам повний документальний матеріал про тодішнє соціальне стано­вище слободської України. З сього матеріалу, мною виданого, досі ще ніхто не користовався, окрім тільки тієї частини його, котра належить до міста Харькова. Усіх мешканців у Харь­ковському полку тоді було 37756 чол. мужск. пола; в тому числі українців 36258 і великоросіян 1498; у Охтирському — 41186, у тому числі великоросів тільки 22 чол.; у Ізюмському— 31183 (115 великоросів); у Сумському—42931 (14 великоросів); у 4-х полках 153056 чол. муж. пола. Українці поділялися на такі стани: 1) козаки виборні, або компанейці і їх підпомош- ники, 2) козачі підсусідки, 3) козача старшина, 4) поспільство або піддані, 5) цехові люди або ремесники, 6) духовенство,. 7) великоросіяне та чужоземці.

Подивимося тепер, які стани були в тодішніх головних містах, містечках, селах та хуторах. Минемо поки що Харьків, бо він виділявся серед иньших міст складом свого населення і про сей склад ми будемо оповідати у послідньому розділі. У Охтирці було 4684 чол. Вони поділялися на такі стани: 1) полковой старшини з дітьми і робітниками 84 чол., рядових, виборних козаків—1251, козачих підпомошників 2827, сусідів і робітників у козаків 94, робітників на подвірьях 39, шинкарів з дітьми 8, робітників на подвірьях 193, підданних з дітьми і робітниками, попів, причта 132, учителів 4, в шпиталях 4, на табачній фабриці майстрів українців і великоросіян 43. У Сумах було 3818 чол. муж. пола: полкової старшини з дітьми і робітниками 115, козаків 610, сусідів у них 190, підпомошни­ків 2704, попів з причетниками 37, учителів 12, старців 13, шинкарів 26, робітників па подвірьях 98, великоросіян у своїх будинках 14. У Ізюмі було 1465 чол.: козацької старшини з дітьми і робітниками 84, козаків 249, сусідів у них 13, робіт­ників 175, підпомошників 782, попів з причетниками та робіт­никами 63, робітників на подвірьях козацької старшини 69, мельників 3, шинкарів 9, учителів 13, старців в шпиталях 13, ченців Святогорського і Змійовського мапастирів 9, велико­росіян, котрі переписані з козаків в ландмиліцію 83. Чомусь ми не бачимо у жадному з сих полкових міст цехових ре- месників, але вони були мабуть у стані козачих підпомошників і у иньших станах, наприклад, робітників

Звернемо тепер увагу на склад населення тодішніх сотенних міст, містечок та иньших осель. Ось, наприклад, містечко Вовче Харьковської сотні (тепер Вовчанськ): усього 221 чол.; сотенної старшини (сотник, підпрапорний, писарь) з дітьми і робітниками—14, рядових козаків 114, сусідів у них 6, робітників 5, підданних сотника 51, попів з причетниками 10, шинкарів 2, двірників, робітників, стадників, винників, мель­ників при хуторах 19. Підпомошників тут ие було — були тільки у козаків сусіди та робітники. Другу значну частину населення складали підданні сотника. Далі бачимо звичайні невеличкі стани робітників на хуторах і таке иньше.

Сотенне містечко Соколів: сотенної старшини 15, козаків 174, сусідів у них 8, робітників 19, підпомошників 548, велико­росіян, котрі служать по грамотах 14, мельників 5, попів з причетниками і з робітниками 35, учителів 4, убогих у шпиталю 2, на хуторі хуторян 15, усього 839. Салтов (сотенне містечко): козаків 83, сусідів у них 3, робітників 21, підлотни­ків 409, робітників 4, попів з дяками—4; усього—524; се чисто українське сотенне містечко по складу своїх станів. А ось біля самого Харькова село Основа: козацьких підмошників 31, подвірья полковника Квітки з 4 двірниками підданних його 263, попів з причетниками 8, мельник 1, шинкарів 8 (у одному шинку). Тут одна половина села козацька, а друга панська, старшинська. А окрім козаків та поспільства тут жив тільки піп з церковним причтом та був панський будинок. Село Гаврилівка: там було 43 козаків, 103 підпомошпиків і троє з церковного причту,—се чисто козацьке село. А ось деревня Березовка сотника Ондрія Голуховича—в ній панський двір да 154 чол. підданих; се чисто панська поміщича оселя. Слободка Троіцька Аркадієвської пустині: манастирських двір­ників 3, підданих 120; се манастирська державська оселя з підданими українцями. Хутір Протопоповка підпрапорного Ос. Зашелевського — підданих 54, мельників і скотарів 7. Слобідка Єрошевка полкового обозного Ковалевського—підданих 119. Маленький хутір Тарасовський Пересічанського сотника Ф. Ковалевського - 9 підданих у 3 дворах і 3 мельників у 1 дворі. От такими були по соціальному складу населення оселі на Слобожанщині.

Виданий мною перепис слободських полків дає змогу обрахувати, скілько було у кожному полку усякого стану людей. Я обрахував числа по усіх полках і ось що вийшло: у Харьковському полку козаків 17644, із котрих 5871 виборних і 11773 їх підпомошпиків (не включаючи сюді їх сусідів та робітників), великоросіяп, котрі служили по грамотах в козаках 186; великоросіян, котрі служили в козаках, але були перечислен! у ландміліцію у подушний оклад 1761, а підданих усяких державців—15322, не включаючи сюди робітників на хуторах та подвірьях. У Харькові були ще цехові та велико­російські купці й разночинці. У Охтирському полку було 7373 козаків, 18195 підпомошпиків, 9162 підданих і 14 великоросіян, котрі служили в козаках. У Ізюмському полку—3550 козаків, 11423 підпомошпиків і 9280 підданих, 104 великоросіян, котрі служили у козаках і 11 переведених у ландміліцію. У Сумському полку—3695 козаків, 13918 підпомошпиків і 18476 підданих. Усього в чотирьох полках було 20489 козаків, 55309 підпо- мошників і 52240 підданих. Більш усього виборних козаків було у Охтирському полку, найменш у Ізюмському; більш усього під- помошників було у Охтирському полку, найменьш у Ізюмському, більш усього підданих у Сумському, найменьш—у Охтирському. Підданих у всіх 4-х полках—трохи меньше, ніж підпомошпиків, але далеко більше, ніж козаків. На кожний полк приходилося середнім ліком по 5122 козака, по 13825 підпомошпиків і по 13060 підданих. Ci числа дуже цікаві. Вони виявляють нам, чим була слободська Україна з соціального боку у другій четверті XVIII століття. Ce була на половину козацька країна, а на половину вже поспільска, бо підданих у ній було тільки трішки меньше, ніж козаків. У одніх оселях козаки жили разом з поспільством, у других осібно. Панських сел, слобід та хуторів було вже дуже багато. Значить вже в ті часи зложився стан державців—панів, котрі володіли землями і підданими і являли з себе той соціальний етап, з котрого витворилося потім слободсько українське дворянство. Володіла підданими одначе не одна українська старшина, духовенство і дехто з козаків (зовсім мало), а й великоросійські поміщики й волохи, і вони, як ми бачимо, у 1723 р. набрали дуже багато маетностей. Найбагатшими державцями й земельними власниками у Слобожанщині із слободсько-українських старшин були Квітки, Донці-Захаржевські, Коидратьеви, Шидловські, Осипови, Голуховичи, Нестерови, Ковалевські, Черняки, Зашелевські, Куликовські, Лесевицькі, Надаржинські, Єфимови, Перекрестовп, Карпови, Поливоди, Бугаевські, Боярські, Федо­рові!, Бистрицькі, Данплевські, Лесеневичи, Капустяпські, Пештичі, Двигубські Сошальські, Картаві, Семичеви. З велико- росіян та волохів: кн. Крапоткін, Дунін, Дашкови,._Бцзобразови_х Матюшкини, Кантемири, Реткин, кн. Голіцин, кн. Юсупови, Кигичп; особливе місце займає Харьківська поміщиця вел. кн. Лизавета Петровна (потім цариця); з Гетьманщини—Полуботки, Лизогуби, Чарниші.

Сей список дужо неповний, бо я брав тільки тих дер­жавців, котрі володилп не менш, як сотнею підданих. Окрім того тут зовсім немає панів, котрі володили підданими в Осгрогожському полку, бо нема перепису сього полка Хрущова у 1732 році (може він і е, але його не знайшлося в архиві Харьківської Казенної Палати; а цікаво булоб його десь роешукати).

Я видав реєстри колишньої слободсько-української стар­шини й иньшпх осіб, котрі мали пидданих, по всій слободсько- українській губ. у 1767 році, коли прийшлося слободсько- українському дворянству впбірати представників у Катерипську KOMiiciio для утворення нового уложения. Тоді й злаштували реєстр, у котрому показано, скільки хто мав за собою під­даних, Слободсько-україпська губ. поділялася тоді на пьять провінцій, як колись було пьять Слободських полків; кожна провінція ділилася па комисарства, як колись полк на сотні. Сей реєстр показує нам, скільки з Слободськпхполків у новій губернії залишилося власників землі і підданих, скільки сі власники мали пидданих. Із сих власників і утворилося слободсько- українське дворянство. Треба до сього додати, що де котрі з старшин зовсім не мали підданих, але яко старшини пріймали участь у сих дворянських виборах, хоча вони ще не були такими дворянами, якими були їх російскі товариші і змага­лися тільки, щоб їх записано було у російські дворянські книги.

Я не буду перелічувати усіх сіх дворянських фамилій— воны надруковані в моїх „Матеріалах", я тільки визначу серед них тих, котрі мали не меиьш сотні підданих. У Харківський провинції їх було 33 чол. ¹); в Ізюмській—40 ²); у Охтир- ській—27 ³); в Сумській —46 ⁴); у Острогожській — 12 ⁵). У пьяти полках таких панів-державців, у котрих було

¹⁾ Це були: підпрапорн. Картавий, Сек. м. Логачов, полк, єсаул Ковалевськпй, абшитований судія Ковалсвській, підпр. Ковалевський, ад’ютант Ольховський, ад’ю­тант Харьк. гус. п. Ковалевський, абіпитов. поручик Авксентьев, поручик й ком. Червяк, гея. граф Гендриков, жінка бриг. Капниста, полковниця фон-Циглерова. полк. Куликовський, полк, квартирмистр і підпрап. Бородаевськлй, сотник Авксентьев, удова есаула Карпова, підполк. Полтева. майорша Шидловська, геп. граф Девіер. жінка ген. кн. Кантемира, вдова д. ст. сов. Сличинська, гея. кп. Кильдяшов, полков­ниця Квіткина, абіиит. сек. майор II. Щербинин, абш. сек. м. Дупін, абшит. копитан Земборський, пор. Яків Квітка, прап. Гр. Квітка, полк, писарь Романовський, удова сотника Голуховичева, підпр. Квітка, Григорій Квітка.

²⁾ Абшит. ген. Мейср, майори: Заруднев і Кирилов, поручик В. Шпдловський, Дапилѳвський, Андреев, прап. Сверяет, на службі майор Мечників, Заруднев; із слободсько-україпських старшин—пор. Лісаневич, Соїпальський, Капустянський, Купчинов, вахмистр Зайцов, капрал Богуславський, полк, писарь Любицький, ком. Капустянський, сотники Бистрицький, Зимборський, судія Капустянський, полк, хорунжий Адамов, підпр. Дацький, абшит. ротм. Горожан, сотники: Іван Пештич, Височин з братом підпрапорним, Ол. Соїпальський, Іван Лященко, Д. Купчинов, удови: б. бриг. Банческул, полк. Мерескул, підполк. Капустянськаго, вахм. 0. Пештича, піди. Валковського, б. підполк. 0. Краснокутського, М. Милорадовича, бриг. Булацель, полк. М. Куликовськпй, підпр. Р. Картавий, удова Р. Шидловського, удова б. полк, М. Донця-Захаржевського.

³⁾ Сек. м. Ст. Лесевицький, жінка підпр. Негребицька (б. Надаржинська), ротм. Карпов, пор. і прап. Карпови, полк, суддя Карпов, вдова майора Надаржинська, підпр. М. Надаржинський, сек. м. Зворикін. жінка бунч. тов. А. Миклашевська, ком. М. Нахимов, пор. кн. Дм. Кантемир, полк. ком. Охтирск. гус. п. ген. Подгоричапі, прап. М. Павлов, абшит. прап. Боярський, полк, обозний Ц. Боярський, удова пор. Осипова, полк, обозний ІІрил. полка Огронович, підпрап. Коповпіцин, підп. М. Боярський, вд. ротм. Лесевицька, удова полк. Лссевицька, абшит. підп. Верещагін, пр. м. Хрущов, абшит. пор. Хрущов, абш. пр. М. Абаза, копитан Смаковський, сотник Гадяцького полка Биковській, бунч. тов. Кобиляцький.

⁴⁾ Абшит. ст. сов. Шубський, абш. полк. Кондратьев, абш. сек. м. Анненков, абш. ротм. Савпч, абш. суддя Рубанов, полк. Н. Донець-Захаржевська, прап. Р. Кон­дратьев, абш. пор. Кондратьев, сотн. Кондратьев, бунч. тов. Лизогуб, абш. коп. Анто­нов, абш. полк. ес. Подлесний, абш. полк. ес. Алферов, абш. сот. Подлесвий, підпр. Кондратьев, падв. сов. Юдин. бунч. тов. Лізогуб, пор. И. Куколь-Яснопольський, прап. ІІодолВський, кол. per. Курський, абш. ес. Давидов, підпр. Давидов, удова сотн. Рома, нова, жінка ст. сов. Бестужева, жінка полк. гр. фон-Волькепштейна, жінка сек. м. Бурова, абшит. полк. об. Савинов, абш. есаул Глуховцев, абш. пор. Апосгол-Кпгич, Ів. Романов, Ямпольський, підпр. Кондратьев, підпр. Апостол-Кигич, поміщик Ano- стол-Кигич, бунч. тов. В. Полуботок, вахм. Красяовський, абш. суддя ІІустовойтов, сотн. Романов, підпр. Штепин, ген. Аршеневський, кн. А. А. Голицин, духовник і прот. Дубянський, сен. Я. Шаховський, полк. Полозов, кн. Шаховський.

⁵⁾ Бриг. Ст. Ґв. Тсвяшов, полк. Бедряга, суддя Татарчуков, пор. Лисаневич, капрал, єршевскій, пор. Москаленков, полк, писарь Тимошенко, ротм. Сіверський, пор. Тевяшов, підпр. Куликовський, сек. м. Лисаневич.

більше сотні підданих, було тільки 148; більш усього було їх у Сумській провинції, далі йшли — Ізюмська, Харьківська, Охтирська і Острогожська. Але між ними були такі магнати, котрі мали по декілька тисяч під­даних. У Харьківській провинції: гр. Гендрихов мав 1206 під­даних, полк. М. Куліковський —878, майорша Шидловська— 1325, кн. Кантемирова—643, Спичинська —2131, Щербінін—1858; у Сумській: Кондратьев—5958, Анисимов (по жінці Кондратье­вой)—5071, Савич—709, сотн. Савич—1631, Лизогуб—708, Куколь-Яснопольський—622,Полуботок 1523, кн. Голіцин— 4514, духовник цариці Дубянський—1792, кн. Шаховський—797, фон-Волькснштейн—652; у Охтирській: Надаржинська—1315, Подгоричани—642, Осипова 1791, Коновниции—905, Абаза— 808; у Ізюмській: Захаржевська—2614, Краснокутська —1283, Шидловська—747, Данилевський 622, Заруднев—854, Сошаль- ський—605; у Острогожській: брігадір Тевяшов—2657, полк. Тевяшов—4256, Татарчуков—961, врошевський—847. Усіх тих, котрих зачислили для виборів у комисію немов би то на правах дворян, було 602: 71 у Острогожській провінції, 127 у Харь­ківській, 149 у Ізюмській, 144 у Охтирській і ПІ у Сумській. Деякі з них зовсім не мали пі підданих, ні великоросійських кріпаків, ні навіть маетностей. Але з усіх них утворилося слободсько-українське дворянство. Його походження, як ми бачимо, було такеж саме, як і дворянства малоросійського—> лівобережної України. Ріжниця була, здається, тільки у тім, що серед слободсько-українських дворян було трохи більш російських поміщиків, ніж серед малоросійських дворян тепе­рішньої Черниговської та Полтавської губ.

Доси ми давали звістки про численність ріжпих станів в Слобожанщині і про їх походження і зріст. Тепер нам треба звернути увагу на питання про усякі їх одбутки, бо від сих одбутків залежала і їх численність. Переходити з одного стану у другий ще було можливо, вільно: посполітий міг перейти в козаки, але не усякий мав спромогу одбувати козацькі одбутки, котрі потребували, щоб чоловік був досить заможним хазяїном або мав у себе робітників.

Яка ж була військова служба у козаків? Козаки повинні були при потребі виступати в похід озброєними, содержуючи себе на свій власний кошт. Вони справді приймали участь у всіх походах,' котрі ми бачимо у Російській державі в другій половині XVlI і у першіх 65 роках ХѴШ ст.: у повстання геть­манів Виговського й Брюховецького, Орлика; у січах: з Турціею і Кримом. В царювання Феодора Олексіевича у 1677—1678 р., коли турки та татари обложили Чигирин, боронили його козаки Сумського й Охтирського полків на чолі з полковником Давидовим; слободські козаки приймали участь в поході па Крим кн. Голіцина, в Озовських походах Петра (у Острогож- ському полку дома залишилися тільки старі та малі), в поході кн. Долгорукого на Перекоп. Полчане мусили достачати провіант та хури не тільки для себе, а й для російських полків. Настала велика Шведсько-Російська війна—і в ній слобо­жане теж приняли участь. Карл XII опустошав Охтирщину і Петро Великий робив роспоряження про оборону Охтирки, Харькова і инших міст. Два роки тисяча слободських козаків на чолі з Харьківським полковником Григорієм Семеновичем Квіткою воювали в Персії. З 1709 по 1734 р. на зміну їм посилали нових. В царювання Анни Слободські козаки ходили у Литву під­тримувати Саксонського курфюрста, котрий домагався польської корони; ходили вони і в Крим у 1736 році в походи Мініха, там вони стратили багато козаків і старшини в січі при Чорної Долині і повернулися додому тільки для того, щоб знов іти оберегати гряницю од татар. У 1737 і 1738 роках їм було безмірно тяжко: для походу 1738 р. од їх вимагали — од кожного з пьяти полків по 1000 чоловік з старшиною; кожному козакові треба була дати амуніцію і по два належних коня, провіанта на 5 місяців з хурами і погоничами, проводарів на байдаках по Дніпру і на Тор, 12000 волових хур. Окрім того слобожане повинні були годувати російскі полки на зімових кватирях, давати провіант і фураж. Все те слобожане повинні були вистачати під пострахом тяжкої кари—навіть смерти. Укупі з сим слобожане мусили скомплектувати і ^одержувати з своїх же козаків драгунський полк. Слобожане тоді тисячами почали переселятися на Дін і в иньші місця. У 1739 році слободських козаків погнали у Молдавський поход. У 1746 році в царювання Лизавети Петровни "їм треба було виступити в поход за гряницю Росії і приняти участь у боротьбі за Австрійську спадщину, підтримуючи право Марії Терезії; до сього діла у них було стільки інтересу, скільки до позаторішнього снігу, а у 1757 році вони билися біля Грос Егернсдорфа проти Фридриха Пруського і поверталися додому ледве не пішки, загубивши од недостачи корму всіх своїх коней. Ce була справжня імперіалістична політика, од котрої дуже солоно приходилося слобожанам. Окрім сих походів слободські козаки знемогали і тратили сили у так званих „командіраціях*. Козаків почали засилати вже не тільки воювати, але й на усяі земляикі роботи, яко простих робітників. У 1697 році їх вислано, щоб поновити Кизикерменську кріпость, аз 1719 року їх почали висилати на,,канальні роботи"—себ то проводити Ладожський канал. З кожних семи дворів брали по одному робітнику. Замісць козацької зброї слобожане мусили брати з

собою тепер заступи, лопати та сокири. У Петербурзі їм вида­вали дуже злиденний провіант, а його повинні були оплатити їх земляки; з сих земляків збірали ще на се діло й гроші — по 8¹∕s карб, на 8 місяців з кожних 6 дворів. Канальні роботи велися до 1723 року і знищили слобожан не менш, ніж татарські напади, про котрі ми казали раніше. Ось пародия пісня про тяжку канальну роботу:

Ой ви хлопці, прекрасні молодці, Та де ваші рушниці?

А наші рушниці в папа па столиці, Ми молоди! сидимо в темниці.

Oii ви хлопці, прекрасні молодці, Та деж ваші жупани?

А паші жупани поносили пани, EIac молодих забили в кайдани!

Ой дали нам хлопцям широкі лопати

Да послали хлопця молодого

Да канави копати

Ой летів ворон да із чужих сторон, Да літаючи кряче,

On сидить хлопець та над канавою Та жалісно плаче.

Ой летів ворон та із чужих сторон.

Да летами в гору крикнув —

Ще ж бо я хлопець, хлопець моло­денький

Ой тутечки не привикнув!

Ой продай же, тату, та воронії коні

Да викупи мене, хлопця молодого

Із темної неволі.

Ox не буду, сину, коней продавати, Ой не буду тебе, хлопця молодого, Із неволі викупляти.

Люди гинули од суворого климата, од хвороб та недо­статків, а ті, що залишилися дома, знищувалися од тих зборів, котрі вони мусили на них вистачати. Мерло людей на сих проклятих канальських роботах багато: у одному тільки 1721 році вмерло 260 козаків. У 1728 році посилали козаків у Персію, у Гилянський поход. Далі почалися їх „командірації" у Саратов, у Бахмут. У 1731 році почалося будування Української линії. На кілька сот верст у степу треба було викопати широкий рів та висипати високий вал, будовати кріпости, редути та редани, копати колодязі там, де не було річної води, гатити гатки, де були болота, прокладати широкі дороги і мостити для війська мости. Полчане повинні були достачити з 10 дворів по одному робітнику, на кожних 10 робітників дати одну хуру, а на ватагу в 50 чоловік ще й плуг з волами. Вони повинні були узяти з собою на три місяці провіанту, сокири, лопати, мішки, щоб носити в них землю, зброю, навіть гармати, щоб боронитися од татар. Будувалася линія і в 1732 і у 1733 р. Ce був найтяжчий одбуток за для Слободських козаків, котрі намагалися ослобонитися од неї усяким робом —заможні давали хабарі, убогі кидали оселі й тікали світ за очі од сієї каторги. Коли слобожане під спекою горячого сонця копали рови, насипали вали та будували кріпости, їх власні ниви залишалися не зжатими.

„Посіяли, поорали, каже пісня, да нікому жати: пішли наші козаченьки линію копати". „їхав козак на линію—та й вельми надувся; іде козак із липії— як лихо зігнувся", каже друга пісня, зложена у Гетьманщині про линейну роботу козаків лівобережжя.

Зімою було холодію, а літом треба було готувати новий наряд людей та провіант на линію. Линію збудовали, але і після того „командірації" на неї не переводилися; треба було ії захищати і поновляти. І ось ті козаки, котрих туди силоміць висилали, утікали з дороги, утікали з самої ненависної їм линії. Недивно, що випали такі нещасливі роки, коли більшість козаків була у розгоні. З Петра Великого служба козаків зро­билася занадто суворою. У літку, коли починалися жнива та косовиця, треба було одбувати „компаменти" — військові збори. У царювання Ahhii з полків виділили регулярні роти, в котрих була вже справжня армейська муштра, а потім і регулярний гусарський полк; регулярному строю почали навчати і усіх козаків—все те віддаляло козака—хазяїна і землероба від його хазяйства, з котрого він жив і содержував свое семейство. Козак не почував себе вільним навіть у своїй власній хаті, бо там проживав у нього „консістент" — квати- рант—москаль якого-небудь регулярного армейського полка. Козакам приходилося не тільки тіснитися в своїх помешканнях для коисістентів, але й вистачати їм провіант та фураж. Усі ті тяжарі несли й виборні козаки і підпомошники і їх підсусідки.

Підпомошники або міщане, инакшекозаки городової служби теж несли великі одбутки: харьківскі міщане мусили давати дьоготь, смолу, пеньку, полотно, вози й колеса, хомути, сідла й таке пиьше, возили у Білгород лубки, давали хури для перевозки. Майстри з міщан—ковалі, кравці, чоботарі, теслі, ткачі—посилалися в полки та в міста для усякої роботи; годували коней і возили для них у Білгород фураж; з них брали людей на варту у місті. Вони повинні були содержу- вати як слід і поновляти кріпость і наймати вартових і воротпиків (коло воріт). По царській жаловаиній грамоті 1700 року замісць збору по карбованцю підпомошники повинні були давати підпомогу виборним козакам—компанейцям, між котрими їх і поділили, щоб ті виборні козаки тою їх підпо­могою були озброєні, мали коней у походах й запасами укон­тентовані. Підпомошники помагали виборним козакам грішми для покупки коней, зброї, сідел, одежі. Сих видач тоді не записувалося. Між старшинами підпомошники у Харьковському полку росписувалися так: судді, єсаулові, ротмистрові, полко­вому писареві, городничому визначалося по JO дворів, підпра- порним по два двора; Люботинському сотнику 25. У Сумському полку: полковникові Осипову куреннйх 55, полковому судді—15, сотникам от 5 до 15. У Ізюмському--полковому обозному—11, судді 10, сотникам по—10. У Острогожському—обозному—10, єсаулові—14, судді—15, писареві —10, осадчому—12,усього 1818 дворів і 6723 чол. Підпомошники були росписаиі по полках так: у Харьківському полку 227 дворів і 1202 душі, у Сумському— 333 дв. і 1492 душі, у Охтирському—616 дв. і 2029 душ, у Ізюмському—322 дв. і 1202 душі, у Острогожському—320 дв. і 959 душ. Після реформи кн. Шаховського у Харьковскому полку було положено: полковникові 15 дворів, полковому обоз­ному 7, судді і старшому єсаулові по 6, ротмистрові 5, молод­шому єсаулові 4, писарям, хорунжому і сотникам—3 двори. Сотенній старшіні давалися підпомошники по списку зладже­ному полковником. Давалися підпомошники офіцерам і навіть простим драгунам регулярної роти. Офіцерам давали більш заможних підпомошників, котрих примушували до підданства і до робот, а не до козацької підпомоги. Коли регулярна рота була скасована, підпомошники були росписані поміж виборних козаків. У такі приватні роботи, немов справжніх підданих, оддавали підпомошників і козацькій старшині. Ротмистр Харьківського полка Нестеров посилав козаків первої сотні у свої партикулярні посилки, а підпомошників сих козаків примушував до своїх партикулярних робіт і се робив 10 років. Один з них, ткач Турченко, мусив виробляти на ротмистра полотно безденежно і навіть на своїх харчах, а коли одмовлявся, приходили за ним козаки від ротмистра, били й забірали його на роботу. Иньші робили земляні роботи, жали хліб і громадили, копали й пололи на його огородах, косили сіно, возили на своїх хурах хворост, так що не мали часу працювати на свою власну користь. Швець Цибуля мусив робити для ротмистра чоботи й черевики. Слюсарь Павло повинен був робити й чинити йому ножі, замки, рушниці, скрипі, крючки до дверей і вікон, а коли одмовлявся, його били кіями і держали у тюрязі під калавуром. Такоїж приватної роботи домагався Нестеров і від инших підпомошників, котрі через те не могли одбувати служби й знищилися у свойому домашньому хазяйстві, в. ІЦербінін, як ми побачимо далі, скасовуючи козаччину, покликався, на безладдя у відносинах підпомошників і козаків. Підпомошники не тільки давали підпомогу козакам, але не рідко й заміняли їх у походах. Для поповнення козацького компута перш усього зверталися до козацьких родичів та свояків, а потім і до підпомошників. Посилали підпомошників і у всякі командірації замісць вибор­них козаків, але вони йшли туди иноді без зброї, бо справді краще володіли ралом, ніж шаблюкою. Тих підпомошників, котрих командіровали 'для захисту Славьяно-Сербії, тамошні сербські офицери—поміщики повертали немов у кріпаків, примушували їх обробляти для себе землю, орати її, засівати, косити сіно й хліб, одбірали у них провіант; підпомошники утікали, але на їх місце треба було присилати нових.

Городова служба теж була нелегка. Треба було содержувати та поновляти крі постъ; і в сьому мусило мати участь усе населення окрім старшин, виборних козаків та духовенства, а допомагали сотняне усієї округи і панські піддані. Після пожару Харьківської кріпости, наприклад, уД732 році, її треба було будувати немов з початку і для сього треба було мати 1000 робітників—і то в літку, в косовицю та в жнива; при­ходило менш, ніж треба було, а ті, що приходили, розбігалися. Теж було і у 1748 році. І не дивлючись па великі тяжарі, поновили Харьківську кріпостъ дуже погано, так що приходилося знову її поновляти. Так було і в инших містах і навіть містечках, де були кріпости, а вони, як ми знаємо, були у багатьох із них. І усюди се була натуральна повинність, котра завжди буває дуже тяжкого. До городової служби належала теж мостова повинність—будівля та поправа мостів та пере­возів на річках; у сьому приймали участь теж усі сотняне. У Харькові був один тільки великий міст на р. Лопані, але і він був деревьяний. На р. Харькові були дві гатки, а коли весною їх проривало, люди перевозилися на поромі. У 1749 році міст на Лопані був такий старий, що їздити по ньому було зовсім неможливо, та й піші теж боялися ходити по ньому. Повітові люди й козаки не хотіли везти дерева, бо дерево зтрачувалося на приватні будівлі; не їхали будувати ті частини моста, котрі випадали на їх долю. Треба було будувати та поправляти полкові й сотенні ратуші й иньші будинки. Треба було відбувати й натуральні поліцейські обовьязки, що до пожарів. Занадто тяжкими відбутками були постойна та поштова повинности. Навіть ті регулярні війська, котрі тільки проходили через городи, робили великі утиски їх мешканцям—грабували людей, брали провіант та фураж, били козаків. Зі Шведської баталії, з 1710 року слободські полки зробилися постійною винтер кватирою регуляр­них військ, котрі брали усе, що ім було потрібно, без записів. Один Харьківський полк у 1712 році мусив содержувати три армейських регулярних. Вони забірали провіант без усякої справедливости, що у кого знаходили; через те багато козаків знищилося і покидало свої оселі. За 37 днів населення вистачило 1025 четвертей хліба, 477 четвертей борошна, 429 пудів сіна, 61 кінську і 483 волові хури. Окрім регулярних полків слобо­жанам приходилося содержувати ще й Волошського господаря

Кантемира з його боярами і жолнірами, коли він оселився, після Прутського походу Петра, у Харьков! і получив право збірати фураж та провіант і по росписанію, і чого забажає; забірали послідне у старшин та козаків Харьківського полка. Видавалися укази та інструкції, щоб сю тяжку повинність зробити принаймні більш справедливою та рівною: одного пішого повинні були содержувати 36 чол. мужск. полу, а одного кавалериста—50. Зімою постояльці проживали у слобожан, а літком перевірялися у лагері й получали гроші на життя з населення. Для збору сих так звапіх „порцій та рацій" з підда­них назначали великоросійскіх дворян. З кождих 50 чол. підпо- мошників та підсусідків платилося по 1-й порції та по 2 рації, а грішми це виходило по 18³A коп., з підданих по 21 коп. У часи Кримських походів Харьків зробився „гоф-квартирою" для високого генералітету і війска. У 1736 році через се слобо­жанам було заборонено продавати заграницю хліб, горілку й рогату худобу. Разом з малоросійскими полками слободські повинні були вистачити 100.000 четверт. муки і 50.000 четвертей вівса та одвезти їх у Крим, а також дати 1000 волів „за платню*, але коли слобожанам приходилося потім згадувати про сю платню, вони мусили згадувати свою ж таки послові-щю: „казав пан—кожух дам, та й слово його тепле". Народня пісня так згадує про погоничів—козаків, посполітих та чумаків у Кримських походах.

У 1739 році одному Харьківскому полку треба було вдо­вольняти провіантом та фуражом 5 полків з їх штабом, половину без усякої платні, а другу половину по квитках. А тоді й самому населенню нічого було їсти: хліба не уродило, а постої, командірації повитрусили усі колишні запаси, які у кого були. Ніколи ще не було трудніще Слободським полкам. Мабуть тоді, провожавши військо ген. Лаосі у поход, український юмо­риста зложив от таку віршу: „москалики—соколики: поїли наші волики, а, як вернитесь здорові, поїсте й корови" Вида­валися укази „объ уравнительности" постою, але на ділі ставили москалів—постояльців, навіть у таких персон, у яких їм жити зовсим було не положено, на приклад, у духовенства. Побачив на останок сам центральний російскій уряд, що у Слобідчипі наступає голод, тоді ослобонили слобожан на один рік від постачання фуража та провіанта на армейські полки. Коли воцарилася цариця Лизавета, вопав идала особливий указ, щоб внести в се діло хоч який небудьпорядок та справедливість, а скарг—су плік було подано тоді слобожанами стільки, що прийшлося для розбору їх утворити особливу комисію. Але порції та рації не були скасовані і, як і перше, приходилося давати їх на койсістентів; не без того щоб і тепер не роби­лися утиски слобожанам.

Повинні були слобожане одбувати і поштовий одбуток. Екстракт о слободських полках свідчить, що козаки й підпо- мошники у всіх полках, окрім Острогожського, робили грошову складку—купували коней, наймали поштарів, давали їм провіант і фураж. Генерали та командіри брали поштарів з прогонами, а то й без них, а як не було коней на пошті, то брали й обивательских коней та поштарів, а коли їм не давали, били людей і брали силоміць, од чого робилися селянам великі тяжарі і вони дуже нищилися. Так було до 1732 року. У Слободських полках було тоді 284 поштових коней, 113 пош­тарів, на котрих ішло 2788¹∕s карб., окрім провіанта та фуража, якого виходило дуже багато. У 1734 році заведені були у Слободських полках регулярні пошти, спочатку без прогонів, а потім тільки за прогони. Участь у сьому одбуткові мусили приняти й державці маетностей. При цариці Лизаветі поштова натуральна повинність була скасована і пошту содержу вали приватні пошто держателі, на особливих умовах. Але кошти вистачали на се діло усеж таки козацькі підсусідки, підпо- мошники та панські піддані.

Козацькі підпомошники та піддані повинні були давати грошові внески й хлібні одбутки, щоб содержувати місцьовий полковий уряд. З екстракта о Слободських полках видко, що до армейскої реформи кн. Шаховського сі збори йшли на полкових, сотенних, канцелярських і ратушних писарів, на полкових осаулів, хорунжих, військову музику, на степових граничних вартових, пушкарів, полкових кінних вартових, полкових попів з дяками, ратушних вартових, городничих, цілюриків, коновалів, па канцелярскі та ратушні трати. Видавалося борошно, пшоно, овес, сухарі і сіль. Коли утворилася „комисія учрежденія слободско-україпських полків", її теж прийшлося содержувати на сей же кошт; прийшлося також видавати з нього й драгунам регулярних рот і то з немалими утисками, а потім гусарському полку; для сього наложили нові збори на підпомошнйків в 22¹∕? коп., а на підданих в 19³∕∙ι коп. З підпомошнйків та підданих збіралися окрім того гроші на регулярні полкі, котрі мали кватирі у Слободчині— по 18 коп. з підпомошнйків і по 21 коп. з підданих (з ревиз- ської душі). Платили й козачі свойственники десятикопійочний оклад. Ce все були окладні збори.

Але були й неокладні, наприклад, присуди (судебні пошлини), кінський збор, котрі збіралися полковою канцелярією. При грошових і хлібних зборах бували й утиски місцевого свого ж таки козацького уряду. У 1712 році Харьківська стар­шина й козацтво подали супліку на свого полковника Кули- ковського за те, що він їх посилав на партикулярні роботи й самовольно роспоряджався полковими зборами.

Одбутим підданих. Тепер звернемо ще увагу на ті відбутки, котрі оддавали піддані своїм панам старшинам і усяким дер­жавцям. Звістки про сі одбутки ми беремо з перепису Слобод- ських полків Хрущова 1732 р. Піддані села Основи та деревні Верещаківки (під Харьковом) чиншу свойому панові полк. Квітці не платили, а одбували на нього усяку роботу—скільки днів на тиждень не сказано, мабуть через те, що се й не було визначено. Піддані сотника Петровського у м. Вовчому робили на нього по одному дню у тиждень: косили сіно, хліб, возили дрова і усяки иньши роботи робили Піддані підпрапорного Протасова у Тишках працювали по два дні на тиждень — орали та сіяли хліб, косили сіно, возили дрова, гатили гатки для млинів; з трьох млинів збірали на рік по 20 четвертей хліба. Піддані Протопопова у Церкунах працювали по одному дню у.тиждень, а підпрапорного Попова ні чинша йому не давали, ні працювали на нього, а тільки проживали у куплених у нього подвірьях. У слободках міст: Деркачів піддані процювали по два дні; з 7 млинів ішло 60 четв. борошна; з двох винниць було доходу ЗО карб. Піддані Сумського полк. Осипова у с. Коротичі(44 дворів, 56 хат і 156 чол.) платили усі укупі 100 карб, чинша. Піддані Левандовського та Ковалевського у с. Песочині, котрі були осажені у 1720 році, не одбували ніяких робот, а піддані сотника у с. Хотомлі, котрі теж були поселені у 1720 році на купленій землі, робили на його по- 2 дня у тиждень. Піддані полк. Донця-Захаржевського гатили греблю па млин, з млина йшло пайові 100 четв. борошна. Піддані сотника Квітки, котрі поселені були у 1729 році на хуторі Дуванному, ніяких робот не робили, а тільки по приказу пана сотника возили йому дрова. Піддані козака Попова у слобідці Борашевці працювали на нього одим тиждень на рік (косили сіно, гатили греблю па млин). Піддані судді Квітки на хут. Свічному косили йому ciuo. Піддані сотника Бульского на хуторі його біля Мерехви і Харьк. манастиря гатили греблю на млин; з млина Бульский мав 20 четв. борошна, а манастирь 6 четв. Піддані сотника Ковалевського на хут. Тарасовському ні чиншу не платили, ні робот не робили. Піддані Куряжського манастиря на його хуторі ні чиншу не платили, ні робот не робили. Піддані гор. Глуховича на хуторі Залютиному, котрий був поселений у 1730 рокі, робили по одному дню у тиждень. Піддані князя Крапоткина на хуторі його Бути працювали на його заводі, котрий давав йому па рік 200 карб, доходу. Піддані цесарівни Лизавети Петровпи у селі Веселому працювали на неї по 2 дня (їх було 576 чол.). Піддані міст. Нової Водолаги та слобідки Малої Водолаги платили чиншу по 1407 карб, на рік (тих і других було 3148 чол.), себ то по ¹/² карб.

3 чоловіка. Піддані Охтирського Троїцького манастиря і вдови полк. Перекрестової села Микитівни робили на них 3 дні у тиждень. Піддані сина Сумського полк. Осипова села Лутище робили на нього два або три дні. Піддані села Жигаловки робили по 3 та 4 дні у тиждень. Піддані сотника Лесаневича слободки Криничної не робили ніякої роботи, бо ще не вийшли урочні вільготи. Піддані полк. Шидловського у сл. Богуславській, котра зеселена була тільки у 1731 році, мали вільготи на

4 роки, а коли сі роки вийдуть, мусилиб робити усяку роботу. Піддані ген. Матюшкина у сл. Протопоповці (1147 чол.) платили IOO¹/2 карб, чиншу, котрий роскладали самі проміж себе. Піддані осаула Двигубського у сл. Дуван ній не робили, бо ще не минули урочні вільготи, котрі були дадені на 4 роки. Піддані обозн. Бистріцького у сл. Миколаєвці, котра була осажена у 1730 році, одбували усякі роботи (значить тут вільготних років було меньш, ніж 4). Піддані сотника Кондра­тьева у селі Вірах возили йому у Суми дрова, робили і инші роботи, але хліба йому не сіяли. Піддані обозн Кондратьева у селі Токарйх та дер. Бобриках робили на нього у літку колений день, окрім празників, а зімою по 3 дні у тиждень. Піддані у дер. Підлісковці, та Бобрика, Стецьковки, робили колений день, окрім празників. Піддані Кондратьевих у селі Істороп платили чинша 14¹∕s карб, і працювали по 3 дні у тиждень. Піддані кн. Юсупова у сл. Григорошковці нічого не платили і не робили, а коли проминуть 4 роки вільготи, мусили б платити чиншу по 1 карб, з плеца - подвірья. Піддані бунч. тов. Полуботка давали чинш і хліб і овес, і робили по 2 дні на тиждень. •

Я наумисне повибірав усі зразки єкономичних обовьязків підданих до своїх панів державців, включаючи сюди й ійана- стирі у 4-х слободських полках. Мабуть так саме було і у Острогожському полку, перепису котрого ми не маємо. Виходить так, що сі обовьязки не були усюди однакові—навпаки вони були дуже розмаіти—були й чинші, була й панщина, були чинщі разом з панщиною, не бувало йноді ні чиншів ні панщини (поки не вийшли урочні вільготи). Дуже часто панщина одбуваеться по потребі і зовсім нема вказівки на число днів панщини. Частіш усього здається була панщина 2 дні на тиждень, рідше панщина 1 і 3 дні, але бувала робота далеко легша. 4 дня панщини траплялося рідко. Зовсім випадкова була.щоденна панщина, про котру ми привели усі звістки. Деякі піддані працювали па панських гутяних (стекольних) заводах. При млинах було багато мельників. У старіх поселеннях були міцнійші обовьязки, ніж у нових, але траплялося і так, що поселення були засновані у одному і тому ж році, а обовьязки підданих були неоднакові—се все залежало од того, які вільготи визначав для своїх слобожан пан—державця. З однієї грамоти 1709 року ми дізнаємося, що піддані Охтир- ського полк. Ів. Псрекрестова у селі Лутищі одбували йому такі одбутки: орали лани, рубали й возили дрова і иньшу працю робили і давали йому на рік по 12 карб, грошей, а у 1703 році замісць грошей дали йому 50 четвертей.жита та 25 четвертей горіхів; окрім сього жінки їх давали йому з кожного двора по мотку ниток та по гусці та по курці на рік. Виходить усе таки, що кріпацтво у слобідській Україні було не дуже тяжке, як порівняти його навіть з кріпацтвом у Гетьманщині. Аз кріпацтвом, російським його зовсім неможливо й рівняти І отся полегкість залежала головно од особливих обставин заселення і автономії країни.

Соціальні реформи центрального уряду за часи цариці Анни. Подивимося тепер, які соціальні реформи зроблені були у Слободській Україні центральним російским урядом. Той соціальний устрій, котрий ми бачили у Слободських полках, був зовсім одмінний од того, який панував у Московській, а потім Російскій державі. І справді: у Московській державі ми бачимо служилий стан з боярством па чолі, посадських людей, крестьян—більш усього кріпаків, у Слободчині місце служилих людей займами козаки, бояр не було, посадських людей та купців теж майже зовсім не було; кріпаків теж не було, а були панські піддані, котрі мали право вільного переходу від одного державця до другого. У ХѴТП ст. у Російській державі утворився шляхетський або дворянський стан, а у Слобожан­щині його не було, бо козацька старшина вже тильки у другій половині XVTII ст., по скасуванню козаччини, після соціальної реформи Щербіпіна, почала перероблюватися у російске дво­рянство. Тоді ж счез і козацький стан, а підданих повернули у кріпацтво.

Московська держава не дуже охоче, але все таки признала той соціальний устрій, котрий зложився в Слобожанщині по „старо черкасской обыкности®, і за московські часи його цен­тральний уряд не міняв. А вже з Петра почалися переміни. Перш усього Петро Бел. наложив податок на підпомошників: по 1 карбованцю з душі у царську казну. Слобожане прохали одмінити сей збір. Грамотою 1700 року царь збор одмінив, але тепер у кожному полку повинно було бути певне число козаків—у Сумському—Г230, у Охтирському—820, у Харь- ківському—850, у Ізюмському — 250, у Острогожському—350, усього—3500. У 1714 році для дітей козацької старшини вигадали новий чин підпрапорних і тим утворили немов початок старшинського шляхетного стану. Головинський поми­лявся, коли писав, що з козаками переселенцями прийшли дворянські фамилії—Квітки, Захаржевські, Коидратьеви, JIece- вицькі, Краснокутські, Ковалевські та иньші. Дворянство сих фамилій—се вигадки. Ce усе були козацькії старшини, а не дворяне, не шляхта, хочь справді ся старшина й повернулася потім у російське дворянство. Стан підпрапорних, як і стан війскових товаришів у Гетьманщини, підготовляв козацьку стар­шину—її дітей до шляхетства, бо утворив наслідування шля­хетського стану. Помилявся Головинський і коли казав, що дво­рянство ділилося на шляхетство і простих панів; перші не мали права володіти підданими, а другі немов володілій, спочатку тільки гіідпомошниками, а потім почали володіти і маетностями з підданими. Такого юридичного поділення панського- стану на дві частини зовсім не було, як не було і взагалі панського стану— була козацька старшина, вона могла мати й підданих, але мали їх не усі старшини. Підданих мали, як ми бачили, ’ навіть козаки. А підпомошників мали й старшини й виборне козацтво; серед духовенства теле була козацька старшина, а не дворянство; і воно теж володіло підданими.

Соціальна реформа цариці Катерини II. Великі переміни у життю козацького стану були зроблені царицею Анною у звісних нам реформах князя Шаховського, а зовсім скасовані були слободсько-українські стани Катериною !1-ю. Ми оповідали вже про сю реформу, що до скасування автономії. Тепер додамо ще кілька слів про реформу станів. Коли козача служба була скасована, замісць неї заведені були грошові відбутки на зразок тих, котрі одбувалися російськими станами. Козаків і підпомош- нйків повернули у військових обивателів і обложили подушним і ті хто мав право курити горілку, мусили тепер платити у казну по 95 коп. з душі: таких тоді з’явилося 154809 чол. мужськ. полу, а з жінками приблизно 300000 чол. А ті, хто не мав такого права, мали платили по 85 коп.—таких було тоді 22329 чол. мужськ. пола, аз жінками мабуть 45000. Оклад сей що року р.оскладався не по душах, а по заможності! коленого. За сим станом ішли піддані, котрі платили вже тільки по 60 коп. з чоловіка і їх було 328814 чол., а з линками мабуть 650000 чол. Було ще 4500 циган, але з них тільки 11 чоловік захотіли вести осіле життя. Виходить, що підданих було у двічі більше ніж військових обивателів, себ то колиш­ніх козаків та їх підпомошників. Цікаво буде додати до сього, що по свідоцтву академика Гюльденштедта (1774 року) вони платили по 60 коп. подушного, а окрім того працювали на поміщика по два дні у тиждень або давали по 1 карбованцю з хати поземельного, по 1 карбованцю з пари волів і по 50 коп. з робочого коня. Оттак зблизилися реформою Катерини Il два стани— козачий та посполітський, але не піддані піднялися до козачого стану, а козаки спустилися до підданих, бо й ті і другі були обложені подушним, а що до залежності!, то під­дані залежали од панів, а військові обивателі підпали у залеж­ність од казни, яко казенні обивателі, себ то немов казенні посплиті або піддані. Далі їх зрівняли і що до некруцького, котрого давнійше козаки зовсім не знали. У царювання Павла, війскові обивателі та піддані почали вистачати некрутів на спільних з усією Росією підставах. Переходи та переселення народу у Слободсько-українській губ. були суворо заборонені.— Губернатори сусідніх губерній мусили не пропускати до себе слобожан. Од реформи Катерини виграли тільки козацькі старшини, бо вони тоди перевернулися у російських дворян і швидко—у 1785 р.—получили такуж жалованвгу дворянську грамоту, як і російські дворяне. Була заснована особлива дво­рянська комисія, шоб розглядати доводи старшин про дворян­ство, але Топографичне описання Харьківського Намістництва 1788 р. ще місцевих дворян не перелічує,а показує їх тільки реєстр 1794 р. (64 семейства), хоча можливо, що вони були вже і раніш, починаючи з 1785 року. Що до війскових обивателів, то вони не несли тепер ніякої війскової козачої служби і, значить, мали більш спромоги займатися землеробством та усякими промислами. Ті, котрі проживали по містах, як, напри­клад, у Харьков!, зложили з себе городянський стан купецьтво та міщанство коли введені були губернські установи 1775 року; на підставі їх у 1780 році були засновані городські магістрати для міщан та купців, котрих зовсім одначе не об‘явилося. А коли був уряд, треба, щоб були підлеглі йому міщане та купці. І ось вийшовь указ війсковим обивателям по містах Слободсько-української губ. записуватися до міщанства та купецьтва. У Харькові мусили вступити у міщанський або купецький стаи усі обивателі, по їх спроможносте хто об’являв у себе більш 500 карб, капітали, того записували де купецьтва, хто менщ—до міщанства. Зложені були і нові цехи, теж підлеглі магистратов!. У Харькові записалося у купецьтво усього тільки 3 військових обивателя, до них пристало ще 5 купців з великоросіян, 8 з великоросійських міщан, 3 з економичесь- ких крестьян, усього 14 купців, а усі остатні (2862 чол.) записалися у міщане. По иньших містах Слободсько-українсь- кої губ. записалося з війскових обивателів у купці далеко більше—276 чол., і у міщане 3524. Де котрі записалися до нових цехів. У Харькові збільшувалося число чужогородніх купців. Купців першої гільдії зовсім не було, було купецьтво тільки другої та третьої гільдій.

Оттак складалися нові стани у колишній Слобожанщині після реформи Катерини, котра скасувала старий її соціальний козацкий устрій і ввела ті стани, котрі були у всій Росії.