Державний лад царства Пергам

Ця держава народилася внаслідок зради. Свого часу Лісімах, один з нащадків Александра, довірив охорону цитаделі Пергама з усіма скарбами своєму офіцерові - Філетеру. Але той у 287 р.

Його син Евмен II (197-159 рр. до н.е.), який втілював у собі силу полководця і дипломатичну тонкість, сприяв розв’язанню війни між Римом та Антіохом III. Він хоробро бився на боці рим­лян у битві при Магнезії і блискуче скористався їх перемогою. Йому відійшли майже всі землі, завойовані в Селевкидів в Анато­лії (окрім Південної Карії та Лікії, що відійшли до Родоса). Тепер його царство стало найсильнішим у Малій Азії. Але держава була оточена ненавистю сусідів і була вразлива до зміни настроїв щодо неї з боку могутнього Рима. Та велич Пергамського царства була вдаваною. Спадкоємець Евмена II, його син Аттал III помер бездіт­ним у 133 р. до н.е. Він заповідав своє царство римському народо­ві, залишивши свободу тільки Пергаму та грецьким містам. При­чина такого рішення й досі не зовсім зрозуміла. Чи то останній правитель хотів тим самим врятувати Пергам від римського втор­гнення, чи може боявся повстання рабів, з яким був здатний упо­ратися тільки Рим.

Пергамське царство, яке виникло шляхом узурпації, досягло могутності, коли утворило союз із Римом проти грецьких монар­хів. Правителі цього царства не могли похвалитися ані македон­ським походженням, ані заснуванням свого царства „правом за­воювання”. Вони являли собою жалюгідне видовище поряд із Птолемеями та Селевкидами. Слабкі правителі, вразливі та зрад­ливі, створили свій стиль правління. Видатним діянням Атталі- дів залишилася відсіч галатам і створення живого центру еллініз­му в Пергамі.

4.