Вступ

Формування системи взаємин держави з церквою та релігійними організаціями на Середньовічному Сході мало характерні риси, які дають підстави розглядати їх окремо від управлінської практики держав тогочасної Європи.

Помітний багатоструктурний характер державної політики у цій сфері, прагнення до уніфікації управлінсько-регулятивних актів, спроба перетворити сферу на складову публічного адміністрування. Тому публічного характеру набувають ритуали дотримання культів у державі Сасанідів, Арабському халіфаті, номадичних імперіях Азії, християнських державах Закавказзя.

Релігія відіграла важливу роль у становленні різних форм середньовічної державності у Південно-Східній Азії. Камені духів тут сприймалися як лінги, хоча й зберегли свою колишню функцію символів влади і власності міст — держав на територію. Духи, які охороняли територію племені, трансформувалися у локапалів, божеств-охоронців чотирьох сторін світу в індоіранських народів. Зміцненню протодержавних утворень сприяло запозичення досвіду утворень Південної Індії: ідея обожнення влади правителів, що на місцевому ґрунті підтримувалося культом священних гір, на вершинах яких мешкали душі мертвих. Глави царських родів стають девараджами, влада яких була освячена брахманами¹.

Зовнішні релігійні форми набули тут своїх характерних особливостей попри запозичення низки інститутів та понять від сусідів. Держави регіону (Бапном, Ліньї (Чампа), Лангкасука, Каттаха тощо) зазнали значного культурного впливу Індії, сприйнявши індійські релігійні системи і, відповідно, буддизм. Це стосується в’єтських держав. Запозичені релігійні системи зазнали кардинальних змін, модернізацій та відбору, пристосування до нових форм традиційних тут культу предків, передусім культу обожнюваного предка монарха. Мон- кхмери виробили найзавершенішу форму таких синкретичних вірувань — культ бога-царя (девараджа чи буддараджа)⁷.

З ^[541] ^{^[542] VI ст. вплив буддизму на гуманітарні процеси та ідеологію державних утворень Індокитаю посилюється. Він стає панівню релігією у західній та центральній частині півострова (у монів), в’єтів, малайців. „Священна земля” чамів отримує буддистську назву Амараваті. Близько ІХ ст. тут починає відчуватися вплив як тантризму, так і місцевих культів, посилюється вплив містицизму. У ІХ — Х ст. зазначені явища простежуються у всіх народів, які прийняли буддизм як державну ідеологію¹. Країни Центральної та Південно-Східної Азії представляють стабільні моделі співіснування держави та церкви, навіть явного домінування церкви, як це спостерігається у теократичному середньовічному Тибеті^[543] ^{^[544]. Африканський континент вирізнявся у ранньому Середньовіччі нерівномірністю історичного розвитку і наявністю міжцивілізаційних контактів. Особливо помітно це на прикладі адаптації у місцеве гуманітарне середовище вандалів, які створили власну державу. Водночас цивілізації на південь від Сахари були ізольовані. Виняток становлять окремі історичні події, на кшталт утворення на периферії арабської цивілізації держави Альморавідів, які, скориставшись сприятливою геополітичною ситуацією, виходять на сцену європейської політичної історії, привносячи власні традиції у систему державного управління. З іншого боку, активізація контактів з країнами мусульманської півночі Африканського континенту призводила до активізації ролі конфесійного чинника у процесах державотворення на південь від Сахари^[545].
Специфіка релігійної політики, яка здійснювалася у африканських володіннях Візантії, зумовлювалася особливостями соціокультурного та політичного розвитку цих регіонів. Унаслідок її неадекватності завоювання Єгипту арабамивідбувалосязаактивноїпідтримкимісцевогонаселення як широкого загалу, так і еліти. Особливо це помітно на прикладі позиції верхівки місцевого духовенства, незадоволеного релігійною політикою Візантії.
Олександрійський патріарх Кір (ал-Мукакіс в арабських джерелах) сам з’явився до арабського воєначальника Амра ібн ал-Ас в Бабілйун для перемовин про здачу Олександрії, якій на той час нічого не загрожувало. Підписана 8 листопада 641 р. угода про здачу міста передбачала гарантії недоторканості церквам при сплаті 13 тис. динарів данини, право безперешкодно залишити місто для всіх бажаючих. Отримавши данину, араби залишили місто¹. На 24 р. хіджри (644/645 р.) халіф Осман відправив до Єгипту нову армію, яка налічувала 20 тис. осіб (за даними Хасана ібн Мухаммеда ал-Ваззана (Лева Африканського) арабських вояків було понад 80 тис.). Це дало можливість закріпится у регіоні, істотно розширивши завойований плацдарм, заснувавши та укріпивши Кайруан. Усі чиновники арабо-мусульманської адміністрації мали жити в укріплених місцях (цитаделях та фортецях) на випадок спроби відвоювання регіону². Якщо спочатку політика місцевих арабських намісників вирізнялася віротерпимістю, то із зростанням питомої ваги мусульманського населення, ставлення до немусульман поступово стає змінюватися. Принагідно слід зауважити, що єгипетських Аббасидів, імена яких навіть у самому Єгипті не карбувалися на монетах, за своїм значенням не можна співставити з попередніми халіфами. Суюфі, говорячи про слова мелік, султан і халіф, дає їм визначення, зовсім відмінне від думки Захірі про винятковий статус єгипетських султанів, та думки самого Суюфі про переваги Єгипту, як країни халіфів. Отже, у цьому випадку, йдеться про халіфа як виразника божої волі та правди на землі, тоді як мелік — світський володар традиційного типу³.
1 История Востока. — В 6 т. — Т. ІІ. — С. 116—117.
2 Лев Африканский. Африка — третья часть Света: Описание Африки и достопримечательностей, которые в ней есть [Пер. с ит., коммент. и ст. В. В. Матвеева] / Лев Африканский. — Л.: Наука, Ленинград. отд., 1983. — С. 22— 23.
3Бартольд В. В. Работы по истории ислама и Арабского халифата [Подгот. к изд. А. Б. Халидовым; отв. ред. И. Н. Винников] / В. В. Бартольд. — [Перепеч. с}}

<< | >>

↑

Источник: Релігійна політика стародавніх і середньовічних держав / Омельчук В. В. Ліснича В. М.: Навчальний посібник. — К.: Персонал,2011. — 608 с. — (Серія: Світові традиції державного управління. — Вип. І).. 2011

Еще по теме Вступ:

- Всеобщая история религий -

- Всеобщая история - История Древнего мира - История религий - История России - Історія України -