Соціальний устрій та релігійне життя сасанідської держави.
У 227 р. Арташир проголосив себе шаханшахом („царем царів”) держави Еран-Шахр (рис.51) (офіційна назва Сасанідської імперії). Згідно з релігійними настановами все населення країни поділялося на чотири стани.
Зороастрійське жрецтво (асраван) відало справами культу, освіти й судочинства, вважалося привілейованим станом сасанідського суспільства. Вищий розряд жерців становили мобеди. Верховний жрець (мобедан мобедом) до часу Хосрова І займав перше місце після царя в управлінській ієрархії держави Сасанідів. Далі йшли жерці — судді (дадхвар), які контролювали судочинство в країні, а найбільш чисельну групу складали маги1.Другим станом були воїни, які поділялися на васпухрів (членів семи давньоперських аристократичних родів, яким належали спадкові права на важливі військові та державні посади), вазургів („великих”) та азатів („вільних”) — служилої військової знаті. Саме азати складали основну ударну силу Сасанідів — важку кінноту. Третій стан — дабіри (писарі) — державні службовці, перекладачі, астрологи, дипломати, науковці. Четвертий стан об’єднував міщан, землеробів, торговців, ремісників. Вони платили державі ренту-податок (1/10 доходів та подушний податок) та відробляли повинності. До четвертого стану належали всі інородці-неперси[546] [547] [548]. Сасанідський Іран вирізнявся багатоконфесійним характером. Крім зороастризму (релігії персів) популярними залишалися античні боги, юдаїзм (серед євреїв), християнські течії, поганські етнічні культи та буддизм (у районі Балху). Відсутність єдиного чиновницько-управлінського апарату суттєво ускладнювала вироблення та реалізацію державної політики у конфесійній сфері. Колишні залежні царства були замінені на намісництва, куди призначалися шахраби. Всі піддані імперії зберегли право сповідувати свої релігії, але офіційною державною релігією став зороастризм. ________ Рис. 51. Передня Азія VI — VII ст. 1 Рубель В. А. Історія Середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник / В. А. Рубель - К.: Либідь, 1997. - С. 219 - 220. 2 История Востока. — В 6 т. — Т II. — С. 31-32. Питання ідеологічного обґрунтування влади було одним з пріоритетів правителів династії Сасанідів. Уже Папак, син Сасана, прийняв титули „бог” і „цар”1. Уривок з Кісраві про святкування Нового року засвідчує ставлення до правителя як уособлення плодючості[549] [550]. Складовою ідеологічного обґрунтування царської влади правлячої династії у сасанідську добу була Хварна (Фарно). Х. В. Бейлі вирізнив окремі іпостасі Хварни: Хварна іранців, Хварна Заратуштри, Хварна царів (кавіїв). З останнім божеством царської величі пов’язано зображення барана з розкішними царськими стрічками („бантом ашхараванд”). Це доводить історія засновника династії Сасанідів — Арташира „Книга діянь Арташира, сина Папака”[551]. Зростанню внутрішньополітичного престижу династії сприяло посилення військової могутності країни, у ході якого в IV ст. перси щорічно збільшували свою територію[552]. Рис. 52. Шапур II. Скульптура IV ст. На зламі V—VI ст. Іран пережив гостру внутрішньополітичну кризу. Панування обмеженої верхівки родової знаті та зороастрійського духовенства, існування замкненої станової системи викликало незадоволення широких верств населення. Це спричинило широкий соціально-ідеологічний рух, відомий як маздакітський. Рис. 53. Ардвісура Анахіта вручає символ царської влади шаху Нарсі. Наскельний рельєф кінця III ст. Успіхи у внутрішній політиці полегшували проведення активної зовнішньополітичної діяльності. Сасаніди завдали вагомих поразок Візантії завдяки місцевому населенню, незадоволеному релігійною політикою офіційного Константинополя. Це доводить вдала експедиція до Ємену наприкінці VI ст. Хосров І навіть заручився підтримкою Тюркського каганату[554].
