Вступ

У стародавніх спільнотах ідейні імпульси, які творили великі культури, зазвичай народжувалися у надрах релігійної картини світу. Релігійні цінності спрямовували повсякденну і позаутилітарну діяльність людей. Серед цих цінностей з часом викристалізовувалися основні ідеї, навколо яких структуризовувалося суспільство. Відповідно найдавніші міста світу були, передусім, релігійними центрами. Окремі дослідники називають ранні міста придатками храму^[142].

Рис.5.

Святилища громади перетворюються у великі храми, а держава зберігає ознаки храмової громади. Жерці храмів продовжують керувати громадою. Глави великих родин брали участь у народних зборах, які обирали главу громади (ен, енсі, ішшиаккум) та інших посадових осіб. Найвпливовіші мешканці громади входили у раду старійшин¹. З огляду на нагальні потреби іригаційного землеробства жрецькі функції вождя набувають особливого значення щодо округу (кі давніх шумерів, єгипетського ному). Організація зрошувальних робіт входила в обов’язки жерця і ще більшу роль у цьому грав храм. Верховний жрець був не лише очільником адміністрації

МНЕМОН. - Вып. 8. - СПб., 2009 - С. 46-47.

1 Нефедов С. А. Факторный анализ исторического процесса. История Востока / С. А. Нефедов. - М.: Территория будущего, 2008. - С. 63. громади (ному, кі), а й зрошувальної системи. Храми мали велике землеробське, ремісниче та скотарське господарство, завдяки якому створювався надлишковий продукт, який доповнювався добровільно-обов’язковими пожертвами. Роль релігії у процесах державотворення підкреслює поява культового союзу шумерів, спочатку міжобщинного, а пізніше і міждержавного, вже у Протописемний період. Центром цього об’єднання був Ніппур (шумер. Нібуру), де знаходився Е-кур, храм загальношумерського бога Енліля. Подібні функції виконували релігійні культи і в Єгипті.

Висновки. Релігія освячувала існуючу модель управління та соціальну ієрархію. Відповідно ідеологічний вплив храму, міфу, обряду, жертвопринесення розглядався як механізм управління. Релігійні уявлення визначали місце людини у глобальній світобудові, давали пояснення його ролі у цій системі, визначали цілі його діяльності, зумовлювали її соціалізацію. Можна говорити про функції первинної соціалізації, адаптативно-інтегративний потенціал релігії та релігійних інститутів, які часто слугували посередницькою ланкою між вищими силами та широким загалом.

1 История древнего Востока. Зарождение древнейших классовых обществ и первые очаги рабовладельческой цивилизации [Под ред. Н. М. Дьяконова]. — Ч.1: Месопотамия. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1983. — С. 139—143.