2. ДЕЩО ПРО ТЕРМІНОЛОГІЮ

В археологічній і етнографічній літературі читач часто зустрічається з термінами, які визначають ті або інші частини глиняного посуду. Дозволимо собі зупинитися на окремих з них.

НАЗВА ОКРЕМИХ ДЕТАЛЕЙ ПОСУДИНИ

ХАРАКТЕРИСТИКА ПОСУДИНИ

1 — діаметр по вінчику

2 — діаметр по основі шпики

3 — найбільший діаметр по тулубу

4 — діаметр денця

5 — загальна висота

6 — висота шийки

7 — висота плечика

8 — висота придонної

частини тулуба

Він буває простої або складної форми, різних розмірів. Зустрічаються два види вінчиків: а) виділений, коли чітко прослідковуються його контури; б) невиділений, тобто суцільний разом з іншими частинами посуду, коли вінчиком є верхній край горловини посудини (це, наприклад, глечики, миски, сковорідки).

Вінчики різних форм і розмірів бувають витягнуті і потовщені. Останні, як правило, круглі, плескаті, фігурні. Витягнутий вінчик, як правило, плоский, тієї ж величини, що і стінки інших частин і виражений лише положенням по відношенню до інших частин посудини. Зустрічаються вінчики трьох основних положень і форм: а) прямий, коли він має вертикальне положення; б) відігнутий, коли дугоподібним вигином витягнутий із стінок іншої частини посудини; в) поволі відігнутий, коли кут між вертикальною лінією шийки і його плоскістю досягає 30°; г) фігурний, який має кілька різнофігурних вигинів.

Плечики охоплюють верхню половину посудини від шийки до її найбільш широкої частини (Рис. 1). Вони можуть бути дугоподібними, прямими, вузькими і широкими, похилими і скосими і т.п.

Тулуб — частина посудини, що охоплює її нижню половину від найбільш широкої частини до денця (Рис.1). Він може мати кілька форм: а) баночної форми, коли стінки вертикальні; б) тулуб у вигляді перекинутого урізаного конусу, коли його стінки розширюються доверху від денця; в) чашечкоподібної форми; г) грушеподібної форми, коли його стінки профільовано

розширюються доверху від денця; д) піалоподібної форми, тобто такий як чашечкоподібний, але з дугоподібними стінками.

Денця посудин можуть мати різну форму: плоску, ввігнуту, плитчасту, на кільцевому піддоні.

Вивчаючи та аналізуючи кераміку, вчені дійшли висновку, що той чи інший посуд чи група посуду різниться поміж собою за технікою виготовлення. Так вдалося виділити кілька способів виробництва кераміки: штамповка, ліпка, кільцево-спіральний спосіб.

Штамповка Спосіб виготовлення кераміки штамповкою полягав у тому, що в якості шаблону використовувалися плетені вироби, які з внутрішнього боку покривалися шаром глини і сушились. На таких керамічних виробах з зовнішнього боку залишалися відбитки від плетеного корпусу по вертикалі або горизонталі.

Ліпка. Цей спосіб полягав у тому, що посуд різних форм і величини повністю ліпився із цілого шматка глини. Як правило, на їх поверхні збереглися добре видимі відпечатки пальців. У процесі ліпки особливо важливе місце належало виготовленню денця. У малих посудин денце і тулуб ліпилися разом, у великих - окремо.

Кільцево-спіральний спосіб. Він широко застосо-вувався поряд зі штамповкою і ліпкою. На підсипаній піском дошці спочатку з глини ліпилося денце у вигляді круглого коржика. Краї денця загинали і на них накладали стрічки або джгути, нарощуючи їх до необхідної висоти. Зверху, на заключному етапі, клали важіль або придавлювали руками стінку, щоб витіснити повітря і вологість з частин з’єднання стінок.

формуванні посудини її нижні і верхні частини робилися окремо, а потім з’єднувалися. Що стосується вінець посудин, то найчастіше вінчик ліпився із шматка того тіста, що і вся посудина. Верхній край стінок загинали і надавали йому потрібної форми. Інколи вінчик ліпився із шматка тіста, а потім у вигляді круглої стрічки накладався навколо або поверх стінки.

Важливим етапом у виготовленні кераміки був її випал. Давні гончарі навчилися випалювати посуд двома способами, хоч хімічних реакцій вони не розуміли. Окислювальний метод полягав у тому, що процес випалу на завершальному етапі здійснювався при вільному доступі повітря. Із ним пов’язуються світлі кольори керамічних виробів: червоний, вохристий, білий різних відтінків. Другий метод — відновлювальний зводився до того, що випал на завершальному етапі відбувався без доступу повітря і з ним пов’язуються темні кольори кераміки: чорний і сірий різних відтінків.

Сировина для виготовлення кераміки. З давніх давен гончарі виготовляли посуд із спеціально підготовленого тіста. У різні історичні епохи ступінь опрацювання і склад тіста був неоднаковим. Це у першу чергу пов’язується з конкретними умовами розвитку техніки виробництва глиняного посуду, традиціями, накопиченням практичних навичок. Гончарі завжди обирали необхідну їм глину, а у разі потреби добавляли до неї відповідні домішки, відмулювали, залишали відстоюватися. Тільки після цього виготовляли посуд.

Пісне тісто готувалося з глини без штучних домішок, або із жирної глини з добавками певних домішок. Із пісного тіста робився вогнетривкий посуд (горщики, сковорідки, макітри). Ця кераміка, як правило,

шорохувата, у зломі зернисто-пориста, жорсткувата па дотик.

Жирне тісто готувалося із жирної глини без домішок. Із такого тіста виготовлявся посуд для зберігання рідини (кухлі, тарілки, глечики, миски), який не був вогнетривким. Така кераміка має гладку поверхню, у зломі — компактна, без помітної пористості, на дотик крейдоподібна, часто покривалася лощениям.

Домішки. Домішки до тіста бувають м’які та жорсткі. М’які домішки добавлялися до тіста, приготовленого з недостатньо пісної глини. До них належать дрібнотовчені ракушки равликів, м’який вапняк, дрібний шамот (товчена кераміка), рослинні домішки. Із тіста з м’якими домішками виготовлявся посуд як для зберігання рідини, так і приготування їжі. Жорсткі домішки додавалися до жирної глини. Серед них жорства (товчений камінь), крупний шамот, товчений вапняк.

Для того, щоб покращити зовнішню поверхню кераміки, застосовувалися різні методи, наприклад, ангобування. Ангоб — це фарбуючий прошарок, нанесений на поверхність черепка перед випалом. Він містив вапно або доломіт з невеликою кількістю каоліна. Ця суміш, найчастіше червонувато-коричневого або білого кольору, наносилася на поверхню черепка і надавала йому художньо-декоративної привабливості. Ангоб служив також хорошим фоном для поліхромного розмалювання кераміки. Існувало кілька способів нанесення ангобу. В одних випадках посуд опускали в розчин, у інших поверхню обливали. Червоний ангоб, очевидно, містив у своєму складі високий відсоток окислу заліза.

За кольором посуд, в основному, поділяється на червоний, коричневий, чорний, сірий. Безумовно, що

кожна фарба мала ще ряд відтінків. Зустрічається кераміка, виготовлена з однорідного тіста, але різного кольору. В цілому, можна говорити про такі варіанти кольору: а) посуд червоного або сірого кольору зсередини і ззовні; б) посуд червоного кольору ззовні І сірого зсередини; в) посуд сірого кольору ЗЗОВНІ і червоного зсередини.

Орнаментація посуду. Переважна більшість кераміки прикрашалася орнаментом, який мав певне значення в уявленні людей, відображав в умовних формах різні сцени і події з їх життя та релігійних уявлень. Разом з тим він являвся однією з форм мистецтва. Розпис посуду найчастіше наносився на плечики, шийку, вінця. Нижня частина була непридатною для розпису і тому залишалася неорна- ментованою.

У наступні за неолітом епохи орнамент видозмінювався і розвивався.

Другий вид орнаментації — інкрустація за технікою виконання подібна до попередньої, але заглибини заповнювалися пастою, поливою, фарбою або іншим кольоровим матеріалом.

Кольорову гаму на посуді представляв мальований орнамент, який наносився фарбою (чорною, червоною) або поливою у вигляді різних орнаментальних деталей і композицій.

Широкого розповсюдження набув рельєфний орнамент. Його у вигляді валиків, наліпів, защипів, потовщень, гребнів розміщали під вінцями, на плечиках, горловині, тулубі посудин.

Лощений орнамент відображав різні форми композицій, основною деталлю яких були пролощені лінії.

Проблемним є питання встановлення відповідної класифікації орнаментальних мотивів навіть для однієї культури. Досить важко розгадати задум малюнка, а іноді й неможливо. У науці є приклади, коли визначальним компонентом археологічної культури власне і виступає форма або орнаментація кераміки. Наприклад, культура кулястих амфор, лійчастого посуду, лінійно-стрічкової кераміки, шнурової кераміки.

При аналізі кераміки археологічна наука головну увагу звертає на дві сторони: техніку виробництва і форму посудин. Яка з них має першочергове, а яка другорядне значення — на це питання однозначної відповіді немає. Все ж більшість вчених схильні вважати, що форма. Про це свідчить ряд гіпотез. Форма кераміки залежить від техніки виробництва лише частково. Різновидності простих і складних форм існували як при ліпній, так і при гончарній техніці виробництва. Технічні засоби у гончарстві впливають, насамперед, на виробничий процес, кількість і якість продукції, і менше на форму виробів. Техніка виробництва визначає основні етапи становлення гончарства і її фіксація при описі і аналізі кераміки є обов’язковою.

При вивченні форми посудин певне значення мають два принципи: господарсько-побутовий і формально- типологічний. Мета першого — визначення пм in і г.іш ьію- побутового призначення тих аб

виробів, виготовлених майстрами-гончарями як результат попиту на їх продукцію. Другий принцип полягав у виявленні закономірностей зміни тих або інших деталей посуду, що відбувався протягом певного періоду.

У кожній археологічній культурі зустрічається посуд різних форм і величин (малі, середні, великі). Дуже часто посуд тотожної форми був різним за розмірами. Насправді ж не буває такого, щоб для однієї культури був характерний тільки великий посуд, а для другої — малий. Разом з тим, аналізуючи кераміку різних культур і часу, спостерігається певна закономірність. Наприклад, великі посудини висотою понад 25-30 см призначалися, як правило, для зберігання зерна або інших продуктів. Посуд середньої величини розмірами від 15 до 25 см і малий (висота 10-15 см) використовувався для приготування їжі і зберігання невеликих запасів.

Немає жодного сумніву, що посуд тієї або іншої форми і величини вживався у побуті як короткочасно, так і довготривалий період. Однак для науки це не має великого значення. Для вчених важливо встановити, насамперед, функціонально-побутове призначення однієї або цілої групи посудин тієї чи іншої форми.

Отже, при аналізі кераміки слід насамперед визначити форму і розміри гончарних виробів і залежне від них господарсько-побутове призначення.