І. НА СВІТАНКУ ПОЯВИ ГОНЧАРСТВА
Глиняний посуд (кераміка) у господарській діяльності людей з’явився не зразу. Цьому передував значний відрізок часу, що охоплював епохи давньокам'яного (палеоліт) і середнього кам’яного віку (мезоліт).
За найновішими даними, стародавній і середній кам’яний вік тривав біля двох мільйонів років і був найбільшим періодом в історії людства. За цей час відбувся процес розселення первісної людини та її фізичного розвитку від найдавнішого до сучасного типу. З плином часу вона навчилася виготовляти знаряддя праці (до нас дійшли кам’яні і кістяні), добувати вогонь, споруджувати житла. Присвоювальні форми господарської діяльності — мисливство, рибальство, збиральництво на перших порах повністю забезпечували потреби людських колективів. У соціальній сфері відбулося формування найдавнішої суспільно-економічної формації - первіснообщинного ладу. Розвиток абстрактного мислення сприяв виникненню релігійних вірувань і мистецтва. Основа для формування первісних релігійних вірувань закладається на базі тотемізму, магії, фетишизму, анімізму. Виникає і розвивається образотворче мистецтво в усіх його формах: графіці, живопису, скульптурі. У різних фізико-географічних зонах земної кулі у добу пізнього палеоліту і мезоліту сформувалися три основні людські раси: європеїдна, монголоїдна, негроїдна.Пам’ятки палеоліту і мезоліту зафіксовані археологами і на Закарпатті. Вони відкриті не тільки в низинній, але й передгірській і гірській зонах. Стоянки раннього палеоліту (ангельська, мустьєрська епохи), як правило, розташовані на невеликих пагорбах південних відрогів Карпат, що спускаються на Тиську рівнину. Королеве Виноградівського, Рокосове Хустського, Малий Раковець Іршавського районів.
Виключне значення для вивчення кам’яного віку України має багатошарова стоянка Королеве, найдавніші шари якої датуються часом приблизно один мільйон років тому. За кількістю нашарувань доби ашель - мустьє, чіткості геологічної стратиграфії, багатства і виразності археологічних матеріалів, наявності комплексів, перехідних від ашеля до мустьє і від мустьє до пізнього палеоліту, стоянка не має собі рівних, вона є пам’яткою загальноєвропейського і світового значення (Гладилін, 1985, с.18).
Пізній палеоліт поділяється на окремі епохи або культури: оріньяк, солютре, мадлен, датується 40 12 тисяч років тому. У результаті пошуків на Закарпатті сьогодні стало відомо понад 40 стоянок пізнього палеоліту. Найбільше даних зібрано про стоянки на Павловій горі у Мукачеві, Малій горі у Берегові, Радванській горі в Ужгороді, горі Cap у Королеві. Тут виявлено кам’яні знаряддя праці (скребла, різці, ножевидні пластини), а також нуклеуси і відщепи. Нуклеуси набувають правильних призматичних або конусоподібних форм з чіткими слідами від сколювання пластин. Окрім звичайної ретуші своє застосування знайшла так звана плоска ретуш, яку наносили віджиманням дрібних відщепів-лусочок по краях і поверхні знарядь.
Порівняно недавно на Закарпатті стали відомі пам’ятки мезоліту. Назва епохи походить від грецьких слів «мезос» — середній та «літос» — камінь. Вони датуються VIII VIi тисячоліттям до нашої ери і зафіксовані у селах Глибоке, Гута, Кам’яниця, Барвінок
Павло ПЕНЯК
Ужгородського району, смт Перечнії та інших пунктах (Мацьксвий, 1995, с. 37-50). У добу мезоліту відбулися зміни у виготовленні кам'яних знарядь праці. Замість великих рубаючих і колючих знарядь, так званих макролітів (від грецького «макрос» - великий і «літос» - камінь), з’явилися малі знаряддя — мікроліти (від грецького «мікрос» - малий і «літос» — камінь). За формою вони нагадували трикутники, трапеції, сегменти, служили вкладишами в дерев’яні і кістяні оправи. Вставлені у вузькі пази вони перетворювалися у наконечники списів і стріл, гарпуни, ножі тощо. У добу мезоліту було винайдено лук і стріли, що докорінно змінило характер полювання, яке із групового перетворилося у індивідуальне заняття.
Протягом кам’яного віку завдяки досягненням у господарсько-економічному і соціальному хситті було підготовлено умови для революційного стрибка, який відбувся у наступну добу — епоху новокам’яного віку (неоліту). Присвоювальні форми господарства (мисливство, рибальство, збиральництво) замінювалися відтворюючими формами — землеробством і скотарством.
В свою чергу вони вимагали ведення осілого способу життя, утворення довготривалих поселень, будівництва жител, господарських споруд.Нові форми господарювання первісної людини привели до докорінних змін у складі знарядь праці та техніці їх виготовлення. У період неоліту (VII-IV тис. до н.е.) відбувся перехід до нової техніки виготовлення кам’яних знарядь праці: шліфування, різання, свердління. Поряд зі скребками та мікролітичними знаряддями застосовуються великі, переважно рубальні знаряддя, які використовувалися для очищення від лісу ділянок під мотичне землеробство. Вони отримали в
археологічній літературі назву макроліти (від грецьких слів «макрос» — довгий, великий, «літос» — камінь). Важливим винаходом було прядіння і ткацтво, продукція яких забезпечила потреби людей в одязі.
Чи не найбільш важливим надбанням неоліту була поява глиняного посуду. Як було винайдено кераміку? На це питання ви однозначної відповіді не отримаєте. Відносно її появи в археології існують різні думки. Одна з них така. Для зберігання запасів їжі давній «посуд» (місткість, тара) робилася із дерева шляхом видовбування або спліталася з лози. Така плетінка для міцності і водонепроникнення обмазувалася сирою глиною. Випадково або навмисно така плетінка могла потрапити у вогонь. При цьому дерево згорало, а глина випалювалася і ставала твердою та водонепроникною. Людина зрозуміла, що обпалена глина може слугувати посудом і без дерев’яної основи і почала виготовляти її лише з глини. Вважається, що вірогідним винахідником кераміки була жінка, яка у ті часи була хранителькою сімейного вогнища і символом достатку.
Як свідчать дослідження вітчизняних вчених, найбільш поширеним прийомом виготовлення посуду у період раннього неоліту був стрічковий або джгутовий. Із глини скручували джгути товщиною 3-4 см і довжиною до 40-50 см, які накладалися на денце по спіралі. Так поступово «виростала» посудина. Заглибини між стрічками замазували глиною і розгладжували. У такий спосіб отримували грубий посуд, який в археологічній науці одержав назву ліпного.
Він має товсті стінки і досить примітивний вигляд. Виготовлений ручним способом глиняний посуд поміщали у відкриті вогнища для обпалювання. Випал цей, як правило, був нерівномірний і часто неповний, аПавло ГІЕНЯК
колір стінок строкатий — від світлого до темного. Уже на ранній стадії робилися великі посудини для зберігання продуктів, а менші — для приготування їжі. На зорі появи кераміки існували три основних форми посуду: круглодонні, гостродонні, плоскодонні. Останні з’являються тоді, коли у побут людини входить стіл і піч з плоским черінем.
Винайдення кераміки свідчило про те, що людина доби неоліту навчилася цілеспрямовано викликати хімічну реакцію, при якій відбувалося розщеплення молекул водного алюмосилікату з витісненням води за формулою: Al2O.SiO2.H2O = Al2O3-SiO + H2O. Звичайно, первісні хіміки не знали цього рівняння і не розуміли скритої сутності відкритого ними хімічного процесу. Вони досягли цього виключно досвідом. Із формули виходить, що глина, із якої ліпився посуд — це звичайний, природний матеріал, до складу якого входив окис алюмінію (Al2O3)1 двоокис кремнію (SiO2), тобто пісок, і вода (H2O). Потрапивши у вогонь, виникав новий, не властивий природі матеріал — безводний силікат. Отже, завдяки практичному досвіду людина винайшла новий матеріал — кераміку і тим самим відкрила рахунок освоєнню невідомих таємниць природи.