ЗНОСИНИ ПРАНАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ З ЧУЖИМИ КРАЯМИ

Терени України, її лісостепові, степові і, зокрема, побережні над- чорноморські й приозівські простори, зараховуючи до того й перед- кавказьку Кубанщину, вже в доісторичну епоху III—ІІ-го тисячоліть до P.

Ці впливи не обмежувались лиш імпортуванням в наші обшири ре­чей своєї індустрії, але й вдихали в життя, в творчість, в культові уявлення та в світогляд аборигенного населення, ошляхетнюючі подуви вищих культурних досягнень, свого глибшого інтелектуального роз­витку та соціяльно-побутової організації.

Фойнікійці, етеокретяни, пеласґи, малоазійські лелеґи, кіліки та кари, пізніше, — геллени айолійці та іонійці, запливали в повіддя Чор­ного моря та, імовірно, мали вже там свої опорні пункти — факторії, де відбувалась мінова торгівля з автохтонами. Найпереконливішим сві­доцтвом того, що наша Батьківщина й зокрема, північна Чорномор- щина, були відомі вже в прадавні часи, — документують археологічні досліди та міти Егеї. Цивілізація егейська, вже за два тисячоліття до P. X. проникала в чорноморські краї тоді, коли в Егеї поступово про­цвітали крето-мінойсько-мікенська культури.

ПОСЕЛЕННЯ ТРИПІЛЬЦІВ. РЕКОНСТРУКЦІЯ. (З арх. Я. Пастернака)

редньоазійської архаїчних цивілізацій, чітко помічається у II—1-му тисячоліттях до P. X. Речі матеріяльного виробництва цих культур знайдені в місцевостях від Дністра до передгір’їв Кавказу, а також, спорадично, на інших місцях України.

Перекотиполем, за вітром, ці речі до нас не котилися і ті, хто їх приносив, — з порожньою торбою назад не вертався. Отже, ще з пра­давніх часів II—1-го тисячоліть, товарообмін із середземноморським півднем наших теренів існував і той, хто його провадив, де-не-де уві- ковічнив себе покладами-віхами свого купецького хисту. Пом’янім де­котрих з них добрим словом.

На місці енеолітичного поселення коло села Верем’я на Київщині, знайдені були дволезі гірницькі келепи й кістки верблюда, може, носія краму південного купця. В інвентарі великої майкопської могили на Кубанщині, в якій було поховано ватажка „ямників” і яка датується половиною П-го тис. до P. X. знайдено було чудово викінчені речі з Малої Азії, з Ірану, з Центральної Азії тощо. Скляні коралики єги­петського виробу бронзової доби, знайдені були коло села Лип’я (Но­вий Санч).

Бронзові поножі-кнеміди лужицької культури (Сербія) показують на один з шляхів, яким доходили на північ вироби егейських майстрів. Італійський посуд з бронзової бляхи, який, за пізньої бронзової доби, Карпатськими проходами, по Дністру й Дунаю привозився в Україну. Мініятюрний мідяний крокодил єгипетського типу, який було знайдено коло Бучача. Ця,,статуетка” була або привезена з Египту, або, як ду­має д-р Я. Пастернак, була вилита на Семигородщині хистким іміта­тором єгипетської штуки у ІІ-му тис. до P. X. Зокрема, на нашому Пра­вобережжі, в другій половині П-го тис. й в першій половині 1-го тис. до P. X., коли дегенеруюча трипільська культура переживала пізню стадію свого життя, були вже добре знані вироби егейські, малоазій­ські та закавказькі, особливо, у південних межах розпросторення три­пільців над Чорним морем.

Подібно ж, дорогоцінний своїм змістом, скарб, викритий в Басарабії коло села Бородина, який належав, можливо, якомусь пізньотрипіль- ському князеві, типом своїх речей показує на південь, на Кавказ, Хеттію, Подунайщину та Семигород; датується він, приблизно, р.р. 1450—1350 до P. X.

До третьої четвертини П-го тис. до P. X. відносяться речі, викопані в Побужжі коло села Щеткового й у Козорізовці над Інгулом: — дво- лезі бронзові егейські сокири та серпи, — далі, вироби, знайдені на острові Березані, коло Борислава та коло Новогригоріївська на Хер­сонщині; спорадичні знахідки подібних речей трапляються й на Ліво­бережжі, як, наприклад, над річкою Конкою, коло села Лук’янівки близько Кахівки і т. д.

Всі ці поклади, видобуті з-під землі, — а скільки їх ще сховано під нею! — показують, що побережна місцевість північно-західнього за­кутку Чорного моря, була осереддям тодішнього товарообміну, пред­мети якого привозились туди з півдня чи то морем, чи то по морському побережжю, суходолом. Тут якраз, в передісторичні часи, десь у П-му тис. до P. X., клалися підвалини торговельних баз по-сусідству з вели­ким водним шляхом, який, набагато пізніше, став зватись „путтю із варяг в греки”. Що спрямовувало купців-подорожників та купецькі кораблі саме в цей закуток Чорного моря? Дороги, які збігалися сюди торно й вниз за водою Дніпра, Бугу та Дністра; і нічого дивуватись, що вже в ту предковічну епоху, ці шляхи так густо обсіли люди, як горобці коритце з послідом, бо тодішні племена України могли похи­зуватися перед всім світом викінченістю своєї бронзової індустрії, сво­їми майстрами бронзярами та ливарниками. На цьому водному шляху, вони міняли предмети свого виробництва на імпортовані речі й від того не зазнавали збитків. Це якраз обумовило постання й розквіт на цьому місці славної Ольбії в часах історичних...