ФОЙШКІЙЦІ

- Окремий для нас інтерес викликає т. зв. „Майкопська плита”, знай­дена не так давно коло міста Майкопа на Кубанщині. Ця невеличка кам’яна плитка, прибл., ХІѴ-го ст. до P. X.,,,подзьобана” архаїчним псевдогієрогліфічним (древньофойнікійським) письмом, яке, в пра­давній старовині, вживали ханаанці-фойнікіяни, особливо, мешканці міста Біблоса.

Треба не забувати, що таласократію Фойнікії-Ханаану е і зорили ще в казкових часах її прибережні торговельні осередки, міста-держави Сідон, Тир, Біблос, Беріт та Арвад. Ці приставища існували вже в IV—III тисячоліттях до P. X. На основі археологічних даних знаємо, що найстарше з цих міст Біблос (фойн. Губл, Гебал Біблії), стояв вже у Ѵ-му тисячоліттю до P. X. і в IV—III тис., був уже великим містом, оточеним оборонним муром.

Не молодшими були й Сідон (в перекладі —,,Риба”), який Біблія називає,,первородним сином Ханаану”, та Тир, в якому, вже у XXVHI-My століттю до P. X. височів величний храм Мелькарта.

В цих пребагатих містах з високорозвинутою власною індустрією, зосереджувались від непам’ятних часів продукція і крам всього світу. Караванними шляхами й морем, як з недалеких, так і з найвіддалені- ших країн: з Егеї, з Єгипту, з аравійського Ейлату (багатющі родовища міді), з Індії й Месопотамії, з казкової країни Офір, з приморських торжків всього Середземномор’я, з золотоносної держави Таршіш на океанськім побережжі південної Еспанії, з острівців Естрімнідських коло Бретані і з Брітанії (олово), з Балтики (бурштин), з острова Туле, (мабуть, Шетляндське острів’я), — прибували до тих міст навантажені каравани й кораблі з виміняним і награбованим товаром.

Фойнікійці мали свої торжки також на західньому побережжі Аф­рики, бували на Канарських островах і на островах Зеленого мису, (мабуть, „Острови Блаженних”). Десь у ѴІІ-му ст. до P. X. обпливали довкруги Африки, плавали по Еритрейському (Червоному) морю та по морю Південному (Індійський океан). Отож, не тільки увесь відомий світ вони знали, але знали й краї куди, крім них, ніхто з середземно- морців не ступав.

Жадобливих до наживи фойнікійських купців не спиняли ні Мель- картові Стовпи (Гераклові Стовпи”, (теп. Ґібральтар — Сеута), ні оке­анські хвилі; в погоні за наживою, вони готові були забратися й до самого пекла.

Найславнішою мілітарно й найбагатшою осадою фойнікійців у за­хідній частині Середземного моря був Картаґен (лат. Carthago), засно­ваний в передісторичні часи тирянами коло теп. Тунісу в Африці, пов’я­заний з егейськими переказами про Айнея й Дідо, царицею того міста.

Але особливо жваву торгівлю провадили фойнікійські приставища у східньому Середземномор’ї. На Кіпрі, на Креті, у всій Егеї, фойнікій- ці були, як у себе вдома й там їм відома була найменша бухточка. Ніхто, як вони навчили егейців мореплавства й купецького хисту та показали їм далекі горизонти, але, племена Поегейщини їх не любили за їх глитайство, шахраюватісь та віроломство; це бачим з розповіді Гомера в його „Іліяді” та „Одіссеї”.

Древньо-єгипетське образотворче мистецтво зберегло до наших часів вигляд фойнікійських чорнобоких кораблів, які, ще В IV-My тисячо­літтю до P. X., перевозили найрізноманітніший фрахт, починаючи від стовбурів лібанського кедру й кінчаючи благовонними пахощами. Ко­раблі їх плавали під вітрилами й на веслах; траплялися серед їх суден й п’ятидесятивесельні пентеконтери, які піднімали великий вантаж. Як посередники міжнародніх культурних й торговельних зносин, фой- нікійці виконали величну життьову місію, приєднавши до архаїчних культурних огнищ країни доти невідомого світу, які, завдяки їм, дали й свою лепту в творенні світової цивілізації.

Простори Егеї були найголовнішою областю їх торговельної експан­сії. Вже в період крето-мінойської держави (прибл. 2400—1500 р.р. до P. X.), вони експлуатували її і мали свої ойкумени на Кіпрі, на Родосі й Креті, майже на всіх островах Егейського моря й на самім континенті передісторичної Геллади та на малоазійськім побережжі.

На острові Tacoci (теп. Фасос), вони добували залізну руду, яку, не підлягає сумніву, збували й північним балканським племенам. Оскіль­ки важливі були ці залізорудні копальні острова Tacoca свідчить факт, що в Тирі стояв храм Мелькарта Тасоського.

Відігравали вони й політичну ролю в житті егейців, протогелленів, пеласґів, лелеґів, етеокретян та карійців і, думається, приймали актив­ну участь в завойовницьких акціях єгиптян та мінойських кретян, спрямованих на підбиття пелопоннеських та аттицьких полісів. їм, владикам моря, тоді ніхто не міг дати відсічі і вони беззавадно госпо­дарювали у всій Егеї. Цей довгий до-грецький період морської гегемо­нії фойнікійців на теренах пізнішої Геллади, жив у пам’яті егейців, а потім греків, десятки століть й лунав у мітах та їх героїці. Досить згадати перекази про Тесея та Кадма. Чому в своїй пам’яті історія збе­регла так мало відомостей про подорожі фойнікійських мореплавців- купців, про маршрути їх кораблів, про місцевості де вони провадили вимінну торгівлю з тубільцями чи де добували цінні метали? Чому, зокрема, ми нічого не знаємо про їх експльорації в басейні Чорного моря? Чому археологічні досліди на нашій землі, крім вищезгаданої плити, нічого не знайшли „фойнікійського” в матеріяльних покладах?

На друге питання ■— відповідь проста: фойнікійські купці гандлю- вали, головним чином, як посередники не своїм „національним” ви­робництвом, яке, до речі, своєрідністю не відзначалось, а предметами матеріальних культур довколишніх країн і, зокрема, Егеї, Єгипту та Малої Азії. Тож, присутність фойнікійців на нашому побережжю ми можемо сконстатувати лиш тими речами південного походження, які часово належать до доби таласократії фойнікійських міст-держав, в якій важливим складником були й егейці.

Перше питання теж неважко пояснити: з огляду на те, що головною метою морських плавань фойнікійців була нажива, — вони ревниво й сторожко берегли свої подорожі й місця збуту та набутку від ока конкурентів і покривали їх таємничістю.

Коли хтось розпитував купців про їх морські рейси та краї, до яких вони прямували, мореплавці завжди подавали неправдиві дані і опо­відали такі страхіття про далекі землі, що у слухачів пропадала всяка охота йти за слідами „одчайдушних” експлораторів.

Оскілько пильно камуфлювали вони „злачні” місця від співшука- чів, свідчить оповідання, як, одного разу, запримітивши, що за кораб­лем стежать чужинці, фойнікійські купці потопили свій корабель, щоб шпигуни не довідались куди і з яким фрахтом вони пливли.

Фойнікійські мореплавці ніколи не лишали писаних звітів про свої подорожі, як те робили греки, лишаючи „періпли-лоції” своїх шляхів і, з огляду на це все, ми й знаємо так мало про їх навігацію. Ми на­вмисне так далеко відійшли від теми й присвятили стільки місця історії фойнікійського мореплавства, щоб посилити цим наше переконання в тому, що фойнікійці не могли не знати Чорного моря та його берегів й що бували там раніш, розуміється, ніж за Геракловими Стовпами.