Збаразько-Зборівська кампанія. Укладення Зборівської угоди

Весною почала стрімко наростати хвиля національно-визвольної і соціальної бороть­би на терені Подільського воєводства, межиріччі Случі й Стиру, Овруччині. За визнанням уже київського воєводи А.Кисіля, “тут, від Дніпра до Стиру, все повністю покозачилося ”.

Довідавшись про наступ ворога, Б.Хмельниць­кий вирушив у похід, маючи на меті звільнити українські землі від Перемишля до кордону з Moc- ковією. Його раптова поява під Пилявцями викликала паніку серед жовнірів, котрі поспішно відступили до Збаража. До початку липня їх чисельність тут зрос­ла до 15 тис. осіб. Тим часом, отримавши відомості про наміри короля силами литовської армії Я.Радзівілла завдати удару у напрямку Києва з подальшим вихо­дом у тил українцям, гетьман направив проти нього київського полковника С.М.Кричевського з наказом будь-що зірвати плани ворога. Відчайдушна атака ук­раїнцями литовських підрозділів 31 липня під Лоївом, незважаючи на завдану їм поразку і смерть полков­ника, настільки знекровила ворога, що литовський гетьман змушений був відмовитися від виконання королівського наказу.

Маючи у розпоряджені до 100 тис. вояків, Б.Хмельницький, об’єднавшись, ймовірно, 8—- 9 липня з військом Іслам-Гірея (близько ЗО— 40 тис. осіб), вирішив наступати на противника.

Дізнавшись 7 серпня про наближення королівської армії, Б.Хмельницький вирішив атакувати її на марші. Взявши із собою близько 40 тис. українців і 20—30 тис. татар, разом з ханом, очевидно, вночі з 13 на 14 серпня вирушив назустріч Яну Казиміру. За до­помогою місцевого населення основні сили вдалося заховати в лісах біля Озерної та Зборова, інше угру­повання (мало вийти в тил полякам) — неподалік Млинівців. Тим часом 20-тисячне польське військо, прибувши 13 серпня в околиці Зборова, готувалося до переправи через болотисту Стрипу. Туманного й дощового ранку 15 серпня вона розпочалася. Б.Хмельницький завдає противнику одночасного удару з фронту і з тилу, де події розгорталися особ­ливо успішно. Українці й татари розгромили жовнірів і погнали їх до обозу під Зборів. За свідченням од­ного з учасників битви, трупи встелили дорогу “на велику милю” (бл. 8 10 KM.). Дуже сильним був

удар і з фронту. Зім’явши корогви князя С.Корець- кого, атакуючі зробили вигляд, що наступатимуть на праве крило, але потім блискавично змінили напрям просування й обрушилися на ліве крило. Поляки не витримали й почали втікати, намагаючись заховати­ся в коноплях, не дбаючи “ні про вітчизну, ні про короля”. Лише мужність короля й стійкість німців дозволили жовнірам оговтатися й повернутися на поле бою. Увечері він затих.

Становище польської армії було катастрофічним. Вона втратила бл. 7 тис. осіб, у т.ч. понад 3 тис. убитими. Командування розуміло, що не має підстав сподіватися ні на перемогу “у відкритому бою”, ні на те, щоб витримати облогу.

Наступного дня битва відновилася. Якщо татари “легко наступали” на польський табір, то українці роз­почали відчайдушний штурм Зборова. Опівдні українці посилили натиск на табір і двічі проривали­ся у нього, але, наштовхуючись на сильний спротив, відступали. Вночі в обозі розпочалася паніка, яку з великими труднощами королю вдалося вгамувати.

17 серпня воєнні дії припинилися. Переговори хана з королем завершилися укладенням договору, що пе­редбачав установлення “вічної приязні” й надання взаємної допомоги проти ворогів. Польща згоди­лась також на передачу Криму щорічних упоминок, виплату 200 тис. талерів, визнання 40 тис. козаць­кого реєстру. Після гострих дискусій Ян Казимір погодився на таємну 6 статтю, в якій татарам дозво­лялося “вільно спустошувати край, повертаючись назад” (іншими словами — грабувати й брати ясир на українських землях).

За таких умов Б.Хмельницький намагався збе­регти якомога більшу автономію для козацької України. До її складу мали ввійти Брацлавське, Київське, Чернігівське воєводства, східні райони Волинського і Подільського воєводств. Проте дове­лося піти на серйозні поступки. Згідно з укладеним

18 серпня договором територію держави складали лише Брацлавське, Київське і Чернігівське воєво­дства. Втрачалася територія Барського, Зв’ягель- іського, Любартівського, Миропільського, Oc- тропільського й Подністровського полків. Чисельність козацького реєстру встановлювалася в 40 тис. осіб. Шляхта отримала право повернутися до маєтків; се­ляни і міщани повинні були виконувати дореволюційні повинності. А питання скасування унії відкладалося до рішення сейму. 24 серпня було знято облогу Зба­ража. Воєнна кампанія завершилася. Таким чином, спроба створення соборної незалежної держави за­знала невдачі. Гетьман змушений був задовольнитися одержанням козацькою Україною автономії у межах Речі Посполитої.