Воєнні успіхи й перші непорозуміння України з Росією.
Союз України з Росією змінив розстановку політичних сил в Європі. На політичному горизонті з’явилася коаліція двох держав, здатна на рівних протистояти будь-якому супротивникові.
Колишній союзник України, Кримське ханство пішло на зближення з Річчю Посполитою. Загроза війни з Кримським ханством була настільки реальною, що Хмельницький кілька місяців не наважувався на генеральний наступ проти Польщі. Навіть на її агресію у березні 1654 р. гетьман активно не відреагував. І тільки військовий талант полковника Богуна, героїзм козаків, а також міщан міст Мішурова, Немирова, Умані та інших зупинили просування польських військ углиб України. Дії окремих козацьких полків і невеликих загонів російських рейтарів на Волині влітку 1654 р. не мали великого значення. Тим часом обстановка в Криму почала змінюватися. Після смерті Іслама-Гірея у червні до влади прийшло угруповання Мелді-Гірея та Артеміра, що орієнтувалося на союз з Україною.Набагато рішучіше діяв Хмельницький на північному театрі війни. Вірний союзницькому обов’язкові, гетьман у в травні 1654 р. направив 20-тисячне військо наказного гетьмана Івана Золотаренка на допомогу російській армії в Білорусії. JXq його складу входили козаки Ніжинського, Ста- родубського, Чернігівського полків. За активної участі білорусів українські козаки протягом червня—серпня повиганяли польські гарнізони з Гомеля, Чичерська, Нового Би- хова, зайняли Кричевський і Могильовський повіти. Одночасно російські війська до жовтня 1654 р. оволоділи Вітебськом, Оршею, Полоцьком, а після тримісячної облоги і Смоленськом. Успіхи українсько-російської зброї були безсумнівними. Але одразу ж виявилися й розбіжності в стратегічних планах гетьмана Хмельницького і царя Олексія Михайловича. Перший створив на визволеній території Білоруський (Чауський) полк, поділив його на Могильовську, Мстиславльську, Бихівську та інші сотні й приєднав до України.
Другий вважав ці землі російськими і наказав приводити місцеве населення до присяги цареві. Це викликало різке заперечення як українських властей, так і білорусів, які вже багато років спільно з козаками воювали проти польсько-литовського володарювання й встигли запозичити їхній устрій і порядки. Були випадки, коли взяті козаками міста російське командування наповнювало своїми загонами й оголошувало російськими. Командири козацьких полків давали рішучу відсіч спробам російського командування підкорити їх своїй владі. Справа дійшла до того, що Хмельницький направив до Білорусії спеціальну комісію для розслідування таких непорозумінь і залагодження конфлікту.Успішно діяли українські та російські війська у 1655 р. Влітку вони перейшли у рішучий наступ. Козацькі полки взяли Свислоч, Мєнськ, Гродно і вийшли до кордонів Великого князівства Литовського. Спільно з російськими військами Якова Черкаського вони захопили столицю Литви Вільно. Згодом Золотаренко водив свої полки на Троки, за р. Німан, переслідував і громив литовську шляхту в інших регіонах. Під час облоги Старого Бихова Золотаренко в жовтні 1655 р. загинув, а на його місце став спочатку брат Василь, потім зять Хмельницького полковник Іван Нечай.
Драматичніше розгорталися події в Україні. Восени 1654 р. 30-тисячна польська армія Станіслава Потоцького вторглася на Поділля, повсюдно зустрічаючи запеклий опір населення. Невмирущою славою вкрили себе захисники містечка Буші на Брацлавщині. Коли більшість козаків загинула й поляки вдерлися до міста, оборону фортеці очолила вдова сотника Зависного Олена. Аби не потрапити до рук шляхти і не здати їй фортецю, мужня жінка висадила в повітря пороховий погріб. Від вибуху загинуло чимало жінок, старих і дітей. Серйозної поразки зазнали козаки під Бра- цлавом. Вся Брацлавщина лежала в попелі й руїнах, 200 тис. подолян опинилися у татарському полоні.
Під Уманню шляхетські війська й 30-тисячна татарська орда наштовхнулися на нездоланний опір місцевого гарні-
зону й козаків Богуна.
На допомогу обложеним з Білої Церкви вирушили українські й російські полки на чолі з Хмельницьким та Василем Шереметьєвим. 19 січня 1655 р. вони зійшлися під Охматовом зі знятими з-під Умані польськими корогвами Чарнецького й Лянцкоронського. Три доби при лютих морозах точилися кровопролитні бої. Пізніше це місце народ влучно прозвав Дрижиполем. Поляки показали себе нестримними у нападі, українці — нездоланними в захисті. Коли 20 січня драгуни прорвалися до козацького табору, то козаки «не стільки стрільбою, — писав очевидець, — як голоблями поляків били». В бою загинуло стільки вояків, що козаки викладали з їхніх трупів високі бруствери й за ними боронились. У вирішальний момент Богун зробив вилазку і всім полком ударив у тил ворога. Польсько-шляхетські війська зазнали великих втрат, мусили зняти облогу з Умані й відступити.Навесні 1655 р. почався генеральний наступ українсько- російських військ на західноукраїнські землі. Знищуючи невеликі залоги противника, козаки й ратники повільно просувалися на захід. Залишивши під Львовом частину сил, Хмельницький і Григорій Ромодановський рушили далі. Під Городком (на захід від Львова) українсько-російські війська розгромили армію Потоцького. У битві відзначилися козаки Миргородського полку Григорія Лісницького, які мушкетним вогнем знищили відбірні частини противника. Загони Данила Виговського і Петра Потьомкіна прорвалися на польські землі й оволоділи Любліном. Місто присягло на вірність цареві. З різних причин Хмельницький не став розвивати наступ на Варшаву, оскільки, мабуть, вважав головне завдання виконаним. Гетьман не приховував своєї радості від визволення всіх етнічних земель України і заявляв, що став «господарем всієї Руської землі». А старшина вторила йому: «Доки козацька шабля зайшла, доти козацька влада має бути».
Діставши повідомлення про рух татарської орди на Поділля, союзники наприкінці жовтня мусили залишити Львівщину й виступили їй назустріч. Під Озірною 10—11 листопада 1655 р. відбулися бої між союзниками й татарами, які не дали переваг жодній із сторін. Між Україною і Кримським ханством був підписаний взаємовигідний мирний договір. За ним татари зобов’язувалися не допомагати Польщі у війні з Україною й не виступати проти Росії, а козаки обіцяли не воювати з татарами. У цілому цей мир завершував багатомісячні зусилля Криму піти на дальше зближення з Україною й заручитися її підтримкою у протистоянні з Річчю Посполитою та Росією. Одночасно він міг значно ускладнити відносини України з Росією, а то й привести до їхнього остаточного розриву, чого так домагався кримський хан.