Розширення прав і привілеїв міщанства та купецтва.
У ході війни в становищі міщанства відбулися зміни, які сприяли створенню передумов для зародження нових соціальних груп населення. Абсолютна більшість ремісників і торгівців взяла активну участь у боротьбі українського народу проти польсько-шляхетського панування.
Патріотичне піднесення домінувало серед жителів не тільки королівських, панських, церковних міст (в Україні приватновласницькі міста становили понад 80 % усіх міст), а й міст, на які поширювалося Магдебурзьке право. Навіть, «где в городах были и права Майдебурскіє, — писав Самовидець,— и присягліє бурмистрове, и райци свої уряди покидали, и бороди голили, и до того (повстанського. — Авт.) войска ишли...». У війську воювали міщани багатьох міст, у тому числі Києва, Полтави, Лубен, Фастова, П’ятигор, Умані, Брацлава, Вінниці та ін. Таку ж активність проявляли й міські жителі Західної України.У результаті визначних перемог селянсько-козацького війська міщани Лівобережжя, Київщини, Поділля й частково Волині звільнилися з-під влади магнатів і шляхти. Вони позбулися свавілля колишніх власників, яке обмежувало їхню ремісничо-торговельну діяльність і політичні права. В містах цього регіону з’явилися нові можливості для прояву підприємницької ініціативи ремісників і торговців, що спричинило зміни в соціальній структурі міщанства. Навіть формальне збереження цехового устрою не означало незмінності порядків у промисловому виробництві. Проголошувана в цехових статутах регламентація виробничих процесів за умов загального ослаблення феодальної системи постійно порушувалась майстрами, зацікавленими у виробництві більшої кількості продукції. Ми не маємо даних про притягнення до судової відповідальності цехових майстрів за використання слуг при виробництві того чи іншого товару, як це було до війни, хоч документи й свідчать про застосування найманої праці. Від її поширеності й стабільності багато в чому залежав характер ремесел і промислів.
На визволеній від польсько-шляхетського панування території послабився податковий тиск. Міщани платили податки до Військового скарбу, але їхні розміри були значно меншими, ніж до війни. До того ж вони не так потерпали від постоїв військ, що раніше оберталося справжнім лихом для міських жителів. Гетьмансько-старшинська адміністрація з метою задоволення інтересів міщан підтверджувала колишні права й привілеї та надавала нові. Вона забороняла козакам захоплювати міські землі, займатися винокурінням і шинкуванням горілкою. Хоч основну вигоду від реалізації цих заборон мала міська верхівка, але безсумнівний їхній позитивний вплив і на становище основної маси міщанства. Започатковані позитивні зрушення створювали передумови для посилення економічної спроможності міщанських господарств навіть в умовах воєнного лихоліття.
Заохочувальна політика гетьмансько-старшинської адміністрації стосовно міщанства, його права й привілеї стали важливим спонукальним мотивом переходу селянства до стану міщан. Під час присяги українського населення російському царю в 1654 р. всі жителі України були поділені на дві основні соціальні групи — козаків і міщан. До тих 62,5 тис. міщан, що присягли на вірність цареві, віднесено значну кількість селянства.
У ході війни сталися значні зміни в структурі, соціально-економічній та політичній вагомості найбагатшої частини міщанства — купецтва. З вигнанням або знищенням польських і єврейських купців купецтво України стало національно одноріднішим. Хоч торговельний капітал не має національності, але його вплив на національну економіку й соціальну структуру суспільства безперечний. Відчутних людських втрат зазнало у війні й українське купецтво, а його капітал розпорошився по кишенях різних власників. Натомість збільшилася кількість торгових людей, які за-
ймалися переважно дрібного торгівлею й мали в майбутньому посісти звільнене в суспільстві місце. Але для цього були потрібні капітали, професійне вміння і зв’язки в торговельному світі, те, чого дрібні торговці не мали. У роки війни українське купецтво було слабким, нездатним ні повести за собою на боротьбу з польськими магнатами і шляхтою міське населення, ні навіть самостійно протистояти козацькій старшині в її узурпації військово-адміністративної влади.