Україна в уявленні іноземців.

Українські землі здавна пе­ребували в полі зору урядів, учених, релігійних діячів за­рубіжних країн. З татаро-монгольською навалою і втратою Україною державності їхній інтерес до неї слабшав, а з пожвавленням визвольного руху й перетворенням україн­ського питання на епіцентр міждержавних відносин Польщі, Литви, Угорщини, Криму й Московщини знову посилився.

У надрукованій в 1487 р. в Італії книзі посла Венеціан­ської республіки для правителя Західного Ірану Амброджо Контаріні чітко визначається кордон між власне Польщею й Малою Руссю. За описом посла, він пролягав на відстані одного дня дороги від Любліна, що за нинішніми вимірами могло бути приблизно 40 км. Східний кордон Малої Русі Контаріні не визначав, але вважав, що Київ лежав уже за її межами. Засновник Римської академії Помпоніс Лето при­близно у цей же час занотував у своїх подорожніх записах, що місцеве населення розмовляє «рутенською» (українсь­кою) мовою. У книзі німецького дипломата й мандрівника Сигізмунда Герберштейна «Записки про московитські спра­ви» (Відень, 1549) чітко розрізнялося населення Москов­щини й України. Перше дипломат називав «московитами», а друге — «черкасцями-руськими». Важливі відомості про українські землі були вміщені у праці французького вченого та історика Блеза де Віженера «Опис Польського королівства і суміжних з ним країн» (Париж, 1573). Західноукраїнські та правобережні українські землі у ній названі «Штатами польського королівства», а «Червона Русь» — складовою частиною Русі. Вчений вважав, що жителі Галичини, Волині та Поділля належали до одного етносу, а «їхні мова, побут і звичаї майже тотожні...». Чимало різноманітних матеріалів про українські землі та їхніх жителів подано у «Хроніці польській, литовській, жмудській і всієї Русі» польського історика і поета Мацея Стрийковського.

Знали про Україну й на півночі Європейського конти­ненту. У 1591 р. з’явився твір англійського посла при мо­сковському дворі Джильса Флетчера «Про Російську дер­жаву, або спосіб правління російського царя (якого звичайно називають московським царем)». У ньому поряд з відомо­стями про Московську державу містяться дані й про Україну. Зокрема, автор чітко розрізняв населення Московської дер­жави й України. Називаючи українців «черкесцями», він зазначав, що вони живуть на південно-західному пограниччі Литви. Швед П. Петерсон серед опису «смутного часу» 1608 р. визнавав важливу роль українських козаків у діях польського претендента на московський престол.

Інтерес європейської громадськості до України помітно зріс на початку XVII ст. у зв’язку з активізацією боротьби козацтва з турецько-татарською агресією й польсько-шля­хетським наступом на національно-культурні та релігійні права українського народу. В щотижневику французького уряду «Gazette France» з перших же його номерів 1631 р. регулярно публікувалися матеріали про події в Україні. Ін-

терес до неї був настільки великим, що книжка Пйома Левареса де Боплана «Опис України...» видавалася у Франції чотири рази — у 1650, 1651, 1660 і 1661 рр. Зацікавленість європейського читача українською тематикою була повсюд­ною. В одній з італійських комедій, виданій у Венеції 1639 р., жінка картала чоловіка за те, що той мало буває вдома. Виявляється, що чоловік багато часу проводив у таверні за читанням різних реляцій з «країни козаків». І хоч сюжет мав гумористичне спрямування, він відображав і реальний стан справ.