Спроби гетьмана Данила Апостола реформувати Україну. Друга ліквідація гетьманства.

Відновлення гетьманства пробудило в народі сподівання на повернення Україні давніх автоном­них прав і поліпшення соціально-економічного становища. Особа Апостола найкраще відповідала потребам лідера нації.

Зрозуміло, що добитися повного відновлення для України автономних прав Апостол не міг. Але він не грав роль звичайного статиста, яку відводив йому російський уряд, і почав, по можливості, проводити власну політику. В підпи­саних у 1727 р. «Пунктах» гетьману, як і його попередникам, заборонялися самостійні дипломатичні зносини з урядами зарубіжних країн, що не стосувалися прикордонних проблем з Польщею та Кримським ханством. У військовій справі гетьман підпорядковувався російському генерал-фельдмар­шалу. Кандидатів на старшинські посади мав затверджувати цар. До складу Генерального суду поряд з трьома українцями вводилося стільки ж росіян. Передбачалася перевірка старих і створення нових законів. Знімалися обмеження з торгівлі іноземних купців. Мито за імпортовані товари мало над­ходити до російської казни. Не дозволялося відбирати в козаків і посполитих придбані ними раніше землі. Плану­валася перевірка законності придбання маєтків козацькою старшиною, шляхтою, монастирями й містами. Документ мав суперечливий характер. Поряд з обмеженням автономії України в ньому намічалися шляхи виходу з політично- соціальної кризи, законодавчо закріплювалися земельні пра­ва нижчих верств населення.

Гетьману Апостолу дісталася тяжка спадщина: відсут­ність вищого державного апарату, розладнані управлінська система на місцях, фінанси й торгівля, а також судочинство, хаос у землеволодінні та суцільні хабарництво і зловживання чиновництва.

За короткий час гетьман навів порядок у фінансах, на­самперед у податковій системі, сформував державний бюд­жет у розмірі 144 тис. крб. річних і в розвитку економіки зробив ставку на підприємливу буржуазну верству суспіль­ства. Тим більше, що й власне багатогалузеве господарство розвивав у такому ж напрямі.

З гетьманського відома у Глухові в 1728 р. відбулася розширена нарада українських купців, на якій обговорювалися питання торговельної політики уряду Гетьманщини й роз­в’язання нагальних купецьких проблем. Купці склали ко­лективне прохання до уряду Російської держави про дозвіл вивозити за кордон заборонені раніше товари, насамперед лій, віск, прядиво, шкіру, селітру. Крім того, купці просили Колегію іноземних справ зменшити торговельне мито, до­зволити їм торгувати за кордоном тільки за українськими, а не російськими паспортами, давати відкуп на індукту (ввіз­не мито) лише українцям. Рядом універсалів гетьман оберігав українських купців від конкуренції іноземних, у тому числі й російських. Було організовано кредитування купців, від­строчено сплату за векселями, підготовлено проект вільної торгівлі в Гетьманщині.

У 1729— 1730 рр. власті провели генеральне слідство про маєтності, яке виявило неконтрольоване роздавання сіл у приватне володіння й катастрофічне зменшення кількості особисто вільних селян. Всі маєтності були поділені на шість категорій — рангові, надані за заслуги, ратушні, вільні, спірні та монастирські. Незаконно одержані старшиною, шляхтою, монастирями, містами і російськими чиновниками села й хутори поверталися до свого попереднього статусу. В зв’язку з цим значна частина селян поліпшила своє ма­теріальне й суспільне становище.

Апостол добився передання судових справ у відання міс­цевих судів. Генеральному суду поверталися функції вищої судової інстанції, хоч нею фактично продовжував залиша­тися російський монарх. Тим самим підривалась незалеж­ність українського судочинства й посилювалася влада цент­ру. Гетьманська інструкція 1730 р. чітко визначила компе­тенцію різних судових установ та їх чисельний склад. Гетьман планував звести докупи різні законодавчі акти та звичаєві норми й створити новий єдиний кодекс законів для всієї Гетьманщини.

При всій своїй реформаторській діяльності гетьману не вдалося вберегти козаків, селян і міщан від примусових робіт і виконання військового обов’язку далеко від домівок. Справжнім лихом для них на початку 30-х років стало бу­дівництво укріпленої лінії поміж Дніпром і Сіверським Дін­цем. У 1731 р. на її зведення вислано ЗО, у 1732 р. — 20, у 1733 р. — 10 тис. селян і козаків. Роботи велися в літні місяці, коли в господарстві особливо були потрібні чоловічі руки. За їх відсутності основний тягар утримання сім’ї та ведення робіт лягав на жіночі плечі, а господарства зане­падали. Становище українського народу погіршувалося ще й внаслідок зовнішньополітичних акцій російського уряду, в яких мусили брати участь збройні сили України. Тільки в 1733 р. він відправив у Польщу на підтримку сина по­мерлого польського короля Августа II в його боротьбі проти претендента на королівський престол Станіслава Лещинсь- кого 11-тисячний козацький корпус під командою Якова Лизогуба. Але в цілому за гетьманування Апостола внутрішнє життя України стабілізувалося. Прості люди відчули себе захищенішими від зловживань властей і багатих землевла­сників, старшина отримала підтвердження на старі маєт­ності, а торгівці дістали нові можливості для занять реме­слами, промислами й торгівлею.

Після смерті Апостола в 1734 р. російський уряд не дозволив обирати нового гетьмана під приводом пошуку відповідного кандидата. Для управління Україною було за­проваджено «Правління гетьмансько­го уряду» (1734— 1750). Воно складалося з трьох ро­сійських і трьох українських чиновників на чолі з князем Олексієм Шаховським. Останній був наділений фактично необмеженою владою, міг на власний розсуд міняти укра­їнських представників у правлінні й навіть виступав за повне відсторонення козацької старшини від влади. Послідовно посилювався вплив російських чиновників у всіх сферах внут­рішнього життя України. Правління проводило обережнішу політику, ніж його попередниця Малоросійська колегія.

Але найбільша небезпека для українства полягала в по­ширенні сфери впливу «Правління гетьманського уряду» й на Слобожанщину. Тобто перед царизмом відкривалася мож­ливість одночасної зміни місцевих порядків на всій території України, що входила до складу Російської імперії. І новий орган влади зробив перші кроки в цьому напрямі. Створена ним «Канцелярія комісії запровадження слобідських полків» перебрала на себе чимало функцій козацьких полковників. Полкові канцелярії прирівнювалися до російських губерн­ських канцелярій. Судочинство переводилось на російське законодавство. Заборонялося надалі займати землю на пра­вах «займанщини», козацтво поділялося на виборних і під- помічників, останні обкладалися державними податками, тобто прирівнювалися до селян. Антиукраїнські дії «Правління гетьманського уряду» викликали незадоволення місцевих землевласників. За наполяганням слобідської стар­шини російський уряд у 1743 р. мусив відмінити нововве­дення. Слобідська Україна відстояла своє право на націо­нальний політико-адміністративний устрій. Дві перші спроби російського уряду ліквідувати регіональні особливості вну­трішнього устрою України виявилися марними.