Розклад первіснообщинного і зародження ранньокомплек- сного суспільства.
Наступний період української історії відрізнявся від попереднього багатьма рисами. Насамперед — це винайдення й поширення виробів із бронзи. Епоха бронзи припадає на другу половину III — початок І тис.
до н. е. Бронзові вироби були твердіші за мідні й тому замінили їх. Однак і вони не могли витіснити кам’яні знаряддя праці та зброю й існували поряд з ними протягом кількох тисячоліть. Спочатку бронзові речі та зброя надходили в Україну з Кавказу, потім з Карпато-Дунайського регіону. Дещо пізніше зі сплаву міді й олова, цинку та інших компонентів місцеві майстри навчилися робити сокири, серпи, голки, швайки, мечі, вістря списів та стріл тощо. Відтоді в Україні починає розвиватися металургія.Замість соціальної стабільності попередньої епохи приходить строкатість і калейдоскопічна змінюваність населення, часто різного за своєю етнічністю. Однак найхарактернішою ознакою епохи був суспільний поділ праці — відокремлення скотарських племен від інших. В його основі лежали як соціально-економічні, так і природно-географічні фактори. Постійною зоною мешкання землеробських племен став лісостеп з його родючими грунтами і достатнім запасом вологи. Започатковане трипільцями орне землеробство удосконалювалося й поширювалося на навколишні землі. Наші предки винайшли соху (вона знайдена в с. Токарі на Сумщині, Сергіївському на Стародубщині та в інших місцях) і вже тоді займалися землеробством навіть у зоні сучасного Полісся. Перехід до орного землеробства значно підвищив продуктивність праці. Це дало можливість збільшити виробництво зерна, яке стало основним продуктом споживання. Разом з тим землеробство вимагало чималих трудозатрат, періодичної зміни земельних площ і певної кількості тяглової сили. Степова зона виявилась найбільш придатною для кочового скотарства. Відносна простота й невелика трудоза- тратність при догляді за тваринами сприяли прискореному розвитку скотарських племен.
Зростання продуктивності виробництва дало змогу не тільки забезпечити мінімальні споживчі потреби людей, а й створювати запаси їжі. Вони поступово зосереджувалися в руках окремих осіб, що започаткувало майнову нерівність серед людей, а потім і серед племен. Це спричинило загострення суспільних відносин. Одні потяглися до зброї, щоб відібрати чуже майно, інші, — щоб захистити його й себе. Почала швидко вдосконалюватися зброя, з’явилися нові її види й форми захисту від неї, зокрема мечі, списи, щити, панцирі тощо. Виникла необхідність у силі, здатній регламентувати внутрішнє життя колективу й захистити його від зазіхань сусідів. Зароджуються елементи ранньокомплексного суспільства: з 'являються окремі соціальні групи населення, ускладнюються суспільні відносини всередині племен і родів, а також змінюються функції влади. У різних племен такі елементи проявлялись по-різному, залежно від багатьох факторів, у тому числі й від виду господарства.
На території степової зони України в епоху бронзи проживали племена так званої ямної культури (назву дістала від поховань у ямах під курганними насипами). На початок II тис. до н. е. вони зайняли майже все Південне Правобережжя, витіснивши племена трипільської культури. Пришельці, в свою чергу, поділялися на бузьку, придніпровську, приазовсько-кримську, донецьку та інші групи племен. Вони частково запозичили культуру своїх попередників. Скотарським племенам ямної культури належали поселення поблизу сіл Михайлівки на Херсонщині, Волоського на Над- поріжжі, Ковалівки на Луганщині тощо.
У першій половині І тис. до н. е. у Східній Європі відбулася велика міграція населення. Племена катакомбної культури (своїх померлих вони ховали в печероподібних камерах, звідки й назва) з району Сіверського Дінця просунулись на територію племен ямної культури. Деякі з них були асимільовані, водночас асимілювалася й частина захожих людей, тобто відбувся природний процес змішування народів. Поселень пришельців мало. Вони виявлені лише в Донецькій, Харківській та Миколаївській областях.
У XV— IX ст. до н. е. в степовій зоні проживали племена зрубної культури (для поховань робили ями з дерев’яними зрубами). Ці племена перебували на перехідному етапі від різних занять до скотарства й вели осілий спосіб життя.Лісостепову та поліську зони в різні часи населяли племена культури шнурової кераміки (свій глиняний посуд прикрашали відбитком шнура). Як вважають деякі вчені, вони походили з групи давніх індоєвропейців — предків слов’ян, балтів та германців.
Приблизно в середині II тис. до н. е. почалася нова епоха в історії України. Вона була пов’язана з винайденням заліза — матеріалу, з яким за міцністю не могли конкурувати ні мідь, ні бронза. Найдавніші плавки заліза виявлені під Воронежем у пам’ятках зрубної культури й датуються 1550— 1400 рр. до н. е. Напевне, в цей же час вони існували й на території України. Проте остаточно залізо утвердилося набагато пізніше, в IX-VIII ст. до н. е. До того часу основні вироби виготовлялися переважно з бронзи.
Тим часом відбувалися важливі соціальні зміни. Починають формуватися етнічні спільноти людей, виділяється впливова племінна верхівка, посилюється її влада серед общинників. Соціальна диференціація суспільства зруйнувала первіснообщинний лад. Почався активний перехід до ранньокомплексного суспільства.