Поява людини й первісних форм співжиття.
Початки історії людства криються в глибинах віків і пов’язані з процесом перетворення людиноподібної мавпи на людину. Найважливішою ознакою цього процесу є випростане ходіння представників родини гомінід — перших предків людини.
Завдяки знахідкам в Ефіопії, Кенії, Танзанії початок історії людства можна датувати 2 — 2,5 млн років від наших днів. Саме в ті часи мавпа-примат звелася на задні кінцівки й звільнила передні для добування їжі та виготовлення найпростіших знарядь праці. Відтоді починається розумово усвідомлена діяльність наших пращурів, спрямована на задоволення власних потреб через безпосереднє втручання в природу. Перехід до користування знаряддями праці став справжньою революцією в житті людиноподібних мавп. Він спричинив докорінні зміни не тільки в їхньому біологічному, а й у психічному розвиткові. Усвідомлена праця, а згодом і мова остаточно вивели нашого предка з тваринного стану і зумовили його становлення як г о м о с а п і є н с а.Залежно від матеріалу знарядь праці вчені розділили найдавнішу історію людства на кілька епох. Першою з них був палеоліт (від грецьких слів «палайос» — стародавній і «літос» — камінь). Він тривав від 700 до 10 тис. років тому. В свою чергу, палеоліт умовно ділиться на ранній, середній і пізній етапи.
Ранній палеоліт — це «колиска» людства. У цей час почалося розселення людини зі своєї прабатьківщини в різні кінці ойкумени. З Африки і, можливо, Південно-Східної Азії народи приблизно мільйон років тому стали кочувати на північ у пошуках вільних благодатних місць для життя. Через Гібралтар, Східне Середземномор’я, Кавказький перешийок вони почали заселяти Євразійський материк.
На території України первісна людина з ’явилася приблизно мільйон років тому. Її сліди виявлені поблизу Хустських воріт понад р. Тисою та в інших місцях цього регіону. Стоянки первісних людей знайдені також поблизу с.
Луки-Врубловецької під Кам’янцем-Подільським, у басейні р. Свинолужки на Житомирщині та біля Амвросіївки на Донеччині. Серед знайдених предметів переважали знаряддя ударної та ударно-ріжучої дії — скребла, рубила, гостроконечники. Всі вони були виготовлені з кременю, андезиту, обсидіану, різних сланців. Первісні люди користувалися також дерев’яними знаряддями праці, якими добували їжу, ловили й обробляли тварин. Теплий помірний клімат сприяв збагаченню флори й фауни. Люди жили невеликими групами, постійно пересуваючися з місця на місце в пошуках їжі. В цей час зароджуються колективи для спільного полювання й спорудження найпростіших жител. Створюються первісні стада людей, перші форми людських об’єднань за принципом кровнородинних зв’язків. Можливо, вже тоді почали виникати екзогамні порядки, які забороняли шлюби всередині общини.У часи середнього палеоліту первісні люди продовжували заселяти Україну. Вони дісталися басейну Десни, а подекуди просунулися й далі. Проте на перешкоді дальшого освоєння українських земель стало періодичне похолодання. Це спонукало людей кочувати поміж зонами холоду та тепла й пристосовуватися до нових кліматичних умов. Вирішальним для дальшого розвитку людини було винайдення близько 100 тис. років тому вогню. Люди почали обігріватися в холодну пору, урізноманітнили харчування смаженням м’яса та інших продуктів, відчули себе більш впевнено в навколишньому середовищі. Змінився антропологічний вигляд людини, відомої нам під іменем н е- андертальця: невисока на зріст, сутула, з масивною головою і дуже похилим чолом. Зовні неандерталець був набагато подібнішим до сучасної людини, ніж його попередник пітекантроп.
Найдавніші стоянки й рештки неандертальців знайдені у печері Кіїк-Коба, неподалік від Сімферополя, та біля колишнього с. Старосілля (нині у складі Бахчисарая) в Криму, а також поблизу с. Антонівки на Донеччині, смт. Королевого на Закарпатті та в інших місцях. Найбільш заселеним на той час був Крим з його сприятливими для життя умовами.
В печерах проживали по дві— чотири сім’ї, що складалися з шести-семи чоловік кожна. Неандертальці вже мали певні навички виготовлення знарядь праці, вміли надавати їм зручнішої форми. Наприкінці середнього палеоліту люди навчилися робити проколюючі знаряддя праці.Змінилася психологія людини. Часте спілкування із собі подібними виробляло в неї почуття колективізму, усвідомлення дій та їх планування. З’явилися елементи абстрактного мислення. Намітився поділ праці між чоловіками й жінками. Чоловіки почали займатися переважно мисливством, а жінки — веденням домашнього господарства та переробкою здобичі. Родинні зв’язки велися по материнській лінії.
Докорінно змінилося життя на території України під час пізнього палеоліту з наступом льодовика й різким похолоданням. Іншою стала рослинність: зникли теплолюбні рослини, однак зросла кількість холодостійких дерев, а береза поширилась навіть у Криму. Земля України перетворилася на лісотундрову зону. Змінилась і місцева фауна: частина теплолюбних тварин вимерла, інша — відійшла на південь, натомість розплодилися мамонти, шерстисті носороги, північні олені та вівцебики, з’явилися навіть песці й лемінги.
Різке похолодання змінило й саму людину, її основним заняттям стало полювання на різних тварин з метою здобути не лише їжу, а й шкури для одягу. В безперервній борні з силами природи людина удосконалювалася. Вона почала не стільки пристосовуватися до нових умов життя, скільки виборювати право на виживання. Змінився антропологічний вигляд людини. Вона вже мало чим відрізнялась від сучасної й дістала назву гомо сапієнса, або кроманьйонця. Щоправда, її середній вік становив лише 20— 23 роки. Зміцнювалися колективістські тенденції у людській свідомості. Люди дедалі більше осідали, споруджували собі житла, насамперед зимові у вигляді яранг. Як матеріал використовували дерево, кістки, роги великих тварин, шкури. Житла ділилися на окремі приміщення й опалювалися.
Всього в Україні виявлено понад 500 житлових пам’яток пізньопалеолітичного періоду.
Найвідоміші з них: Радомишльська стоянка на Житомирщині, Мізинська на Чернігівщині, Гінцівська на Полтавщині та ін. Людей було небагато, приблизно 20 тис. чол. на всю Україну, або 0,033 чол. на 1 кв. км (зараз цей показник становить у середньому 75,5 чол.).У часи пізнього палеоліту змінилися суспільні форми людського співжиття. Замість примітивного первісного стада з’являється рід— об’єднання кровних родичів по материнській лінії на чолі з жінкою. Заборона шлюбних відносин всередині роду змушувала людей встановлювати контакти з представниками інших родів. Відбувалося породичання різних родів і об’єднання їх у племена. Почалося утворення первіснообщинного родоплемінного ладу. Його головними ознаками виступали кровна спорідненість родів, матріархат, спільне володіння як знаряддями, так і результатами праці. Рід регулював шлюбні, господарські, релігійні та інші відносини своїх членів.
Суттєві зміни сталися на території України в епоху м е- 3 о л і т у (від грецьких слів «мезос» — середній і «літос» — камінь), яка датується приблизно X-VI тис. до н. е. За цей час останній льодовик на території Європи розтанув. Після нього залишився пустельний ландшафт, усіяний камінням, острівцями хвойних дерев і багатьма водоймами. Змінився тваринний світ. Майже зникли мамонти й шерстисті носороги. Основною здобиччю людини стали тварини переважно сучасного вигляду. Поступово формується природний ландшафт, сприятливий для відтворюючих форм господарювання й схожий на теперішній. Люди починають заготовляти про запас різних молюсків і рослинну їжу, ловити рибу, а не тільки полювати на неї, приручати тварин.
Протягом VII-VI тис. до н. е. помітно удосконалюються старі знаряддя праці. Ретельна обробка кремінних виробів призвела до зменшення їхніх розмірів (так звані мікроліти), зручніших для використання, продуктивніших за попередні. Люди винайшли метальні знаряддя, що спричинило кардинальні зміни в тогочасному суспільстві. За допомогою лука й стріл давній мисливець міг полювати здобич на відстані і вже не в колективі, а самотужки, до того ж у більшій кількості.
У зв’язку з підвищенням продуктивності праці та посиленням влади людини над природою відпала необхідність в існуванні багатолюдних колективів. Поступово зникають великі стійбища і з’являються стоянки нечисленних груп. Відбувається масове переселення мисливців і збирачів з однієї місцевості в іншу. Водночас поширюється досвід виготовлення нових знарядь праці, мисливства, зачатків тваринництва й рослинництва. Саме ці ознаки набули дальшого розвитку в наступну епоху й докорінно змінили живий світ України. Поселення мезолітичної людини знайдені на території всієї України: стоянки Мурзак-Коба і Фатьма-Коба в Криму, Гребениківська на Одещині, Журавська на Чернігівщині та ін.В епоху неоліту (від грецьких слів «неос» — новий і «літос» — камінь), яка охоплювала VI— III тис. до н. е., відбулася виробнича революція. Колишні елементи культурного господарювання зливаються в систему. На зміну традиційним мисливству, рибальству, збиральництву прийшли відтворюючі форми господарювання — землеробство й скотарство. Звичайно, цей процес відбувся не водночас, а тривав багато століть із суттєвими особливостями в різних місцевостях. Наприклад, у південно-західних регіонах поступово поширилися переважно відтворюючі форми господарювання, а в північно-східних більше зберігалися традиційні.
У цей час наші предки швидко освоюють зернові культури, які вперше з’явилися на Близькому Сході. Можливо, однією з найперших зернових культур в Україні був ячмінь. Принаймні найдавніші його знахідки в передмісті Києва Чапаєвці мають щонайменше 6—7 тис. років. Культивувалися також просо, пшениця, жито й вика. Люди одомашнювали різних тварин, почали робити крем’яні сокири, великі ножі, наконечники списів з двобічною обробкою леза та долота, навчилися шліфувати, свердлити й розпилювати вироби. Зі збільшенням продукції виникла потреба її зберігати, і людина винайшла керамічний посуд. Загалом унаслідок усього цього поліпшилося харчування, а відтак і подовжилася тривалість життя людини. В середньому її вік становив уже ЗО— 32 роки, середній зріст — 170 см, а вага — 75 кг.
Люди мали світле волосся.На території України вченими виявлено близько 500 стоянок неолітичної людини, зокрема поблизу смт. Саврані на Одещині, біля сіл Торського на Тернопільщині, Нізвиська на Івано-Франківщині, Віти-Литовської під Києвом. Серед людей ще не було соціальної нерівності. Можливо, лише основні знаряддя праці перебували у власності окремих індивідів.
Значні зміни відбулися в Україні в епоху енеоліту (від латинського «аенеус» — мідний і грецького «літос» — камінь), що датується IV— III тис. до н. е. У цей час родові зв’язки послабились і почалося формування територіальної общини. Найяскравішою археологічною культурою енеоліту була трипільська культура (назва походить від с. Трипілля на Київщині, де наприкінці XIX ст. виявлено її пам’ятки). Походження цієї культури остаточно не з’ясовано. Одні вчені вважають, що її залишили місцеві неолітичні племена буго-дністровської культури, інші стверджують, що її носіями були прийшлі племена з Балкан чи Східного Середземномор’я, а дехто дотримується думки, що вона з’явилася в результаті злиття як місцевої, так і привнесеної культур. Але важливим є те, що трипільські племена були об’єднані в народ — попередник індоєвропейської сім’ї народів. Ці племена поступово освоїли територію нинішніх Румунії, Молдови, Побужжя, Південної Київщини й частини Лівобережної України.
Трипільці мешкали в глинобитних одно- та двоповерхових будівлях з глиняними підлогами, оштукатуреними і пофарбованими переважно в червоний колір стінами. Перший поверх призначався, як правило, для печі, зберігання інвентаря, помолу зерна, а верхній — для житла. Покрівля була двосхила, крита соломою і, мабуть, знизу обмазана глиною. Будівлі розташовувалися стінка до стінки й з’єднувалися переходами. Поселення стояли поблизу річок і були досить великими. Фактично — це давні п р о т о- міста зі значною кількістю мешканців. Наприклад, у Доброводах проживало понад 7, Тальянках — 14, Сушків- цях — 3, Майданецькому — 8 тис. чол. Навколо цих про- томіст розташовувалися невеликі поселення, і разом вони становили округи з 15— 25 тис. чол. кожна, їхня господарська діяльність поширювалася на десятки, а то й на сотні квадратних кілометрів.
Трипільці займалися переважно зерновим землеробством. На відміну від навколишніх племен, вони швидше почали користуватися, окрім мотики, ще й ралом. Це значно підвищило продуктивність праці, сприяло кращому забезпеченню людей хлібом. Основними культурами були пшениця, просо, ячмінь, вика й горох. Зернові збирали дерев’яними серпами з роговими або крем’яними вкладками. Можливо, трипільці вже знали перелогову систему землеробства й застосовували ярові та озимі посіви. Тваринництво мало при- селищний характер, розводили переважно велику й дрібну рогату худобу, а також свиней та частково коней. Мисливство не відігравало помітної ролі в господарстві, хоч дехто й промишляв ним. Трипільці вирощували абрикоси, сливи й аличу, тобто ті культури, які дійшли до наших днів. Господарство велося так інтенсивно, що через 50— 100 років земля виснажувалась і люди мусили переселятися на нові місця.
Трипільські племена вперше на території України почали користуватися виробами з міді. Спочатку вони доставлялися з інших регіонів, найімовірніше з Балкан і Карпат, а згодом їх почали виготовляти місцеві майстри. Проте основною сировиною для виготовлення знарядь праці та зброї залишалися кремінь і дерево. Трипільці робили чудовий глиняний посуд з плоским дном. Його прикрашали орнаментом білого, чорного, червоного й жовтого кольорів. Поряд з побутовим використовувався і культовий посуд. Долю трипільських племен остаточно не з’ясовано. Мабуть, вони розбилися на декілька груп. Частина їх залишилась на місці, інші порозходилися — хто на захід, хто на північ і схід — та започаткували нові етномовні групи населення Східної Європи та Азії.
Зрушення у виробництві зумовили кардинальні зміни і в суспільних відносинах. Виконувати тяжкі фізичні роботи міг переважно чоловік. Тому головна роль у сім’ї переходить від матері до батька, родинні зв’язки почали вестися по батьківській лінії. Матріархат змінився патріархатом.