Реєстрові козаки

Неодноразово місцева (литовська та польська) влада намагала­ся створити на південних кордонах Литви і Польщі регулярне ко­зацьке військо, яке було б підконтрольне уряду. У 1524 р.

У 1533 р. канівський і черкаський староста Євстафій Дашкевич на Сеймі знову порушує це питання. Регіональна шляхта закликала Сейм організувати козаків як «напіввійськову касту для охорони східних і південно-східних рубежів». Але створення проміжної лан­ки між шляхтою і селянами і наділення її представників якимись привілеями не входило в інтереси центрального уряду. Адже кількість населення, яке не бажало нікому коритися, а тим більше владі, зрос­тала, і це було небезпечним. Питання вирішилось ніби саме собою, коли під час війни (1558 — 1583 рр.) виникла необхідність поповнити збройні сили Великого князівства Литовського.

Трахтемирів. Малюнок Г. Боденера, гравюра XVIII cm.

Київський воєвода князь Костянтин Острозький і черкаський староста князь Олександр Вишневецький стали набирати козаків на службу «за даток і живність». Але набір найманців не вирішу­вав «козацького питання», тому в другій половині 60-х років XVI ст. уряд повернувся до старого проекту організації козацьких сил. У 1568 р. на Запорожжя була передана грамота Сигізмунда II Ав­густа, в якій козакам пропонувалося вступити на королівську служ­бу. Вперше їх офіційно запрошували на державну службу за гроші в прикордонні фортеці, а не для участі у якійсь військовій операції. (Королівська грамота не дійшла до наших часів, тому її можна ре­конструювати тільки ретроспективно, аналізуючи пізніші докумен­ти).

М. Грушевський писав, що «реформа Язловецького мала вели­чезне значення для організації козаччини для сформування козац­тва як осібної напівпривілейованої суспільної верстви, яка згодом здобуває собі провідну роль». Верхівка козацтва отримала свого керівника — «старшого» — з чітко визначеними прерогативами влади. В листі короля Сигізмунда II Августа читаємо: «тому що ко­заки скаржилися на великі кривди й утиски воєвод, старост окраї­нних й інших урядів, його вельможність (Язловецький) вилучив їх з влади і присуду всяких урядів і взяв їх під свою гетьманську владу. А запобігаючи тому, щоб наслідком цього не було якихось свавільств з боку козаків, і щоб кожному була вчинена без прово- лікання справедливість, коли б козак кому щось завинив, він по­ставив старшим і суддею над усіма козаками низовими шляхетно­го Яна Бадовського». Згідно з грамотою короля від 5 червня 1572 р. старший був підлеглим лише королеві й коронному гетьману, ад­міністративна влада і судочинство вилучалося з підпорядкування місцевої влади.

Встановлення особливого адміністративного і судового підпо­рядкування для реєстровців мало на меті організацію всього козац­тва для здійснення над ним контролю. Зокрема, Ян Бадовський з допомогою прийнятих на службу повинен був стримувати решту козаків від дій, які б суперечили державним інтересам. У той же час козацтво отримувало низку прав і привілеїв, що сприяло пере­творенню його в особливий соціальний стан. (Але перша спроба зро­бити реєстрове козацтво не вдалася, загін проіснував недовго й не­забаром розпався).

У 1576 р. була спроба відновити реєстр. До Кракова прибуло ко­зацьке посольство і зустрілося з новим польським королем Стефа­ном Баторієм. Але небажання його конфліктувати з Туреччиною, скарги на козаків з боку Кримського ханства і втручання запорожців у молдавські справи утримали короля від підтримки козацтва.

Ставлення Баторія до козаків різко змінилося влітку 1578 р. Прагнучи не допустити переходу на бік Росії, король пропонує ко­закам воювати проти московського царя: «це принесло б більше слави, кращі пожитки, ніж походи в Молдову і Волощину».

16 вересня 1578 р. між королем Стефаном Баторієм і п’ятьма представниками запорозького козацтва був підписаний договір (Postanowienie Nizowcy), згідно з яким 600 козаків мали нести військові повинності на користь монарха й отримувати за це плат­ню. У договорі йшлося і про те, що реєстр збільшується за рахунок «кращих козаків», що мешкають у королівських маетностях.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Стефан Баторій (1533 — 1586) — семигородський (трансільванський) князь (1571 — 1576) і польський король (1576 — 1586), полководець. Навчався в Падуанському уні­верситеті. В 1578 р. зробив невдалу спробу ліквідувати За­порізьку Січ: вів таємні переговори з Кримським ханством про похід на запорожців, заборонив торгівлю з Січчю і ввів смертну кару нереєстровим козакам. У 1578 р. збільшив реєстр козаків з 300 (1572 р.) до 600 чоловік з наміром вико­ристати їх у війні проти Росії. Надав реєстровим козакам деякі привілеї, зокрема, було вперше передано козакам клей- ноди (хоругву, бунчук, булаву та печатки) та віддано у во­лодіння Трахтемирів із Зарубським монастирем. У1579 — 1582рр. за Баторія Річ Посполита брала участь у Лівонській війні 1558 — 1583рр.

Реєстрове військо отримало назву «Низового», або Запорозь­кого. Реєстрові козаки підкорялися канівському або черкасько­му старості князю Михайлу Вишневецькому. їхнім безпосереднім начальником був «старший реєстру», поручник (porucznik) Ян Opi- шовський (Оришовський). Зберігся реєстр одного з козацьких полків 1581 року. До нього було внесено 532 імені та прізвища козаків. 32 козака становили особисту роту Орішовського, а 500 поділялися на десятки, очолювані отаманами. Аналіз імен і прізвищ свідчить, що більшість козаків мали українське поход­ження, але досить великою була частка білорусів і прибалтів. Зго­дом цей полк під орудою Я. Орішовського брав участь у походах на Крим, Молдавію, Австрію.

Встановлюючи реєстрове козацьке військо, Баторій хотів з його допомогою, перш за все, придушувати свавілля в Україні. Згідно з універсалом 1578 р. реєстрові повинні були «всіх непокірних при­смиряти, ловити і знищувати як ворогів корони», тобто виконува­ти поліцейські функції. За службу король обіцяв ставитись до ко­заків як до «заслужених людей».

Реєстру передавалися у володіння м. Трахтемирів (на правому березі Дніпра поблизу Канева, тепер — село Каневського району Черкаської області) і Зарубський монастир. У місті розміщувався арсенал, а в монастирі — шпиталь для поранених. Реєстрове військо розміщувалося на території від Трахтемирова до Чигирина. Як сим­вол приналежності до королівської армії, реєстрові козаки отри­мали клейноди (kleinot): хоругву (прапор), бунчук, печатку, тру­би, литаври та інші атрибути влади, а також кілька гармат. (На червоній хоругві було зображено білого орла — герб Польщі, а на печатці — козака з мушкетом на лівому плечі і з шаблею на боці).

Вступаючи до реєстру, козаки отримували низку привілеїв. Вони виходили з-під юрисдикції місцевих магнатів, а також влас­ників, якщо були їх підданими, і старост, якщо жили в королівсь­ких маєтках, та переходили під юрисдикцію реєстрового війська, якому надавалося право мати свій суд.

Козаки звільнялися від податків і повинностей (з 1582 р.), крім обов’язку нести службу за свій рахунок.

За службу козаки отримували з королівської скарбниці плат­ню (жолд), а також сукно, порох, свинець. Крім того, король дав православним ремісникам привілей постачати козакам шаблі.

Юридично козаки посіли проміжне становище між селянами і шляхтою. Як і шляхтич, козак відбував військову службу, не пла­тив податків і був особисто вільним, але він не мав права мати підда­них. Він, як і селянин, сам працював у своєму господарстві або най­мав працівників за свій рахунок.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Козацька символіка. Українське козацтво мало свої сим­воли — відзнаки або клейноди (від нім. коштовність). Впер­ше клейноди були надані польським королем Стефаном Ба- торієм у 1576 р. Серед них була хоругва, бунчук, булава, пе­чатка з гербом, на якому зображено козака з самопалом. Зго­дом до клейнод зараховували й перначі, литаври, значки, палиці та ін. Ознакою влади кошового отамана (гетьмана) була булава. Булава — палиця з деревини, довжиною 50 — 70 см зі срібною чи визолоченою кулею на кінці. Булава розкіш­но оздоблювалася. Козацькі полковники мали перначі (шес­топер ) — ребристі булави, які носили за поясом. Символом влади судді була печатка зі срібла із зображенням козака з шаблею та самопалом на лівому плечі. Навколо напис: «пе­чать славного Війська Запорозького Низового». Найбільшою святинею козацтва вважалася хоругва (коругва, прапор). Хоругва була здебільшого кармазинового чи малинового ко­льору з вишитим зображенням гербів, святих, хрестів тощо. Символом влади військового писаря був срібний каламар (чор­нильниця). Литаври — великі мідні котли, обтягнуті шкірою, служили для подання різного роду сигналів (скликан­ня на раду, подання тривоги тощо). Важливим атрибутом влади був бунчук — древко довжиною 2 — 2,5 м, верхівку яко­го прикрашала кулька, від якої донизу звисали пасма кінсько­го волосся і червоні мотузки.

Усі козацькі клейноди, за виключення паличок від ли­тавр, які постійно були в довбуша, зберігалися в січовій По- кровській церкві, у скарбниці, і виносилися тільки за особли­вим наказом кошового.

У перше десятиліття XVII ст. внутрішній устрій реєстрового війська, за словами королівського комісара реєстру Яна Собєсько- го, виглядав так: на чолі реєстру стояв старший або гетьман, зна­ком його влади була булава. Він, як і вся старшина, обирався на козацькій раді. До старшини відносилися: гетьман, заступник геть­мана — наказний гетьман (його обирали під час війни), писар, обо­зний (начальник артилерії), полковники, поручники, осавули і сот­ники. Реєстровий полк козацької піхоти з 2000 чоловік ділився на 4 роти по 500 козаків кожна. Роти ділились на сотні, сотні на ку­рені або ряди по 10 чоловік у курені. Полком командував полков­ник, ротами у реєстрових полках — поручник, половиною роти (250 чоловік) — осавул, сотнею — сотник, куренем — отаман. До скла­ду полку, крім того, входило 4 хорунжих, 4 сурмачі, 4 довбуші, 12 пушкарів, 20 візників. (Під час Національно-Визвольної революції 1648 — 1676 рр. у козацьких полках, які, по суті, вже перестали бути реєстровими, не було поділу на роти і посад поручників, ці функції виконували осавули.)

Козаки реєстрові повинні були нести «залогу» на Південному Подніпров’ї нижче порогів. Тому у польських документах вони називались «Військо його королівської милості Запорозьке, або Низовим». Проте їх володіння, визначені грамотою Стефана Бато- рія, були на Середньому Подніпров’ї. Ці володіння територіально поділялися на полки: Київський, Черкаський, Переяславський, Чигиринський, Білоцерківський, Корсунський, а полки — на сотні, їх відповідно очолювали полковники і сотники.

Як військові окремого підрозділу армії Речі Посполитої реєст­рові козаки отримували від держави платню. За даними 1601 р. гетьман отримував від 120 до 200 злотих, обозний і полковники по ЗО, осавули по 25, сотники по 15, пушкар 12, писар 10, хорунжий 8, рядові козаки по 7 злотих. У 1625 р. платня була збільшена: геть­ману до 600 злотих; військовому осавулу до 150; обозному, писа­рю, судді і полковнику до 100; полковому осавулу і сотнику до 50; скільки отримував рядовий козак невідомо. У 1638 р. військові осавули отримували по 600 злотих, полкові осавули по 250, сотни­ки 200, отамани 50.

Кількість реєстрових козаків не була стабільною, вона колива­лась залежно від обставин. Так, коли польському урядові була по­трібна допомога під час війни, він збільшував реєстр до кількох тисяч, а потім зменшував. Основним завданням реєстровців було «охороняти кордони і утримувати козаків від походів проти татар та виконувати поліцейські функції в Україні». Крім того уряд на­магався використати реєстрове військо й для приборкання Запо­розької Січі.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Реєстрові козаки — частина українських козаків, узя­тих польським урядом на військову державну службу. Ці козаки записувались до спеціальних реєстрів (списків), від яких і отримали назву. У 1572р. король Сигізмунд II Август прийняв 300 козаків на військову службу. У 1578 р. король Стефан Баторій сформував реєстрове військо у 600 чоловік для захисту кордону. У1590 р. уряд набрав загін реєстрових козаків у кількості 1000 чоловік. Під час козацько-селянсь­ких повстань 1591 — 1593 рр., постановою Сейму козацтво було ліквідовано, але у 1599 р. розпочалось складання нового реєстру. У першій половині XVII cm. кількісний склад реє­стрових козаків постійно змінювався. До 1617р. у польській армії, яка брала участь у війні проти Росії, нараховувалось приблизно 40 тис. козаків. У 1617 р. реєстр був зменшений до 1 тисячі. У1619 р. за Роставицькою угодою реєстр уста­новлено в 3 тис. козаків. У 1620 р., коли розпочалась війна Польщі з Туреччиною, король звернувся до козаків за допомо­гою. 40 тис. козаків брали участь у Хотинській війні. Курук- івський договір 1625 р. знов скоротив реєстр до 6 тис. У1626 р. масу «выписчиков», тобто виключених з реестра козаків, польський уряд взяв на військову службу для війни зі Шве­цією. На шведській війні нараховувалось більше 10 тис. ко­заків, а офіційно реєстр був 6 тисяч. Польський король Вла­дислав IV почав Смоленську війну у 1632 р. вимагав на допо­могу собі 15 тис. козаків, не обмежуючись 6-тисячним реє­стром. Поляновський мир, який знову визнав за Польщею Чернігівську, Новгород-Сіверську і Смоленську землі, був ре­зультатом участі в поході козаків. Однак після закінчення військових дій реєстр знову було скорочено.

У той же час наївно було розраховувати, що 300 — 600 чоловік зможуть протистояти Січі, де нараховувалося кілька тисяч досвід­чених козаків. Та й ніхто не ставив питання про ліквідацію Запо­різької Січі. Вона була необхідна як прикордонним магнатам, так і польському уряду. Крім того і реєстрові і запорозькі козаки нази­вали себе Військом Запорозьким або Низовим.

М. Груїпевський з цього приводу писав, що «привілеї призна­чалися тільки для козаків, вписаних в урядовий реєстр, в дійсності на них претендують усі, хто зараховував себе до козаків». Формаль­но реєстровому козацтву підкорялася і Запорізька Січ. До 1628 р. старший реєстрових козаків (гетьман) був одночасно і начальни­ком над запорожцями (після 1628 р. запорожці стали обирати собі окремого гетьмана).

Уряд, надавши привілеї окремій групі козаків, не збирався на­давати їх усім. Але необхідність поповнення армії для військових дій, які велися впродовж кінця XVI — початку XVII ст. робила Січ потрібного структурою не тільки для Речі Посполитої, але й для Європи. Тому уряд, ведучи політику «батога і пряника», залишав надію для частини козацтва отримати шляхетське право і знайти своє місце у владних структурах Речі Посполитої.

Утворення регулярного реєстрового війська призвело до того, що реєстрові козаки стали частиною регулярної польської армії і одночасно своєрідним станом, з відповідними, тільки йому прита­манними рисами. Сталася легітимізація козацького стану — юри­дичне визнання його прав, привілеїв і обов’язків.