Предмет, завдання, методологічні принципи вивчення іс­торії України.

Приступаючи до вивчення курсу доцільно зосереди­тися на таких основних питаннях, як що вивчає історія України? Які її завдання, методологічні принципи, наукова періодизація та джере­льна база?

Під історією України ми розуміємо історію українського народу на основних землях його поселення, а також історію його предків, від найдавніших часів до сьогодення.

В курсі “Історії України” ми будемо вивчати політичний, соціа­льно-економічний, культурний, релігійно-церковний аспект людської діяльності, будемо розглядати соціальні верстви, стани, класи.

Однак треба зазначити, що в територіально-географічному вимі­рі предмет історії України визначаються сучасними державно- політичними кордонами держави, які не завжди співпадають з етног­рафічними кордонами розселення українців.

Таким чином, предметом вивчення курсу є генезис, закономір­ності становлення та розвитку процесу державотворення на території України від найдавніших часів до сьогодення

Щодо завдань курсу, то він призначений формувати національну самосвідомість, а у молоді виховувати патріотичні почуття та полі­тичну культуру. Не слід також забувати про те, що глибоке вивчення минулого дає можливість краще пізнавати сучасне і визначати прави­льні шляхи руху вперед.

Оволодіння курсом “Історія України” допомагає сформувати новий тип громадянина, професіонала. Це, насамперед, гармонійна розвинена людина, наділена правом та здібністю вирішувати свою долю самостійно, однак спираючись на систему соціальних цінностей і не порушуючи права інших громадян.

Великою проблемою у викладанні історії України є те, що про­тягом віків змінювалися етнографічні кордони розселення українців, на її території у той самий час існували різні політично-державні фо­рмації, часто співіснували різні державні структури.

Які ж методологічні принципи вивчення історії України?

1. Принцип історизму. Він передбачає розгляд кожного явища з точки зору того, як явище виникло, які етапи розвитку пройшло, коли припинило своє існування або дало поштовх для виникнення нового явища. Також вказаний принцип вимагає, щоб кожне явище розгля­далося у зв’язку з конкретним досвідом історії, тобто у світлі пода­льших подій. Водночас він вимагає аналізувати історичні явища та процеси з позицій динаміки, вивчення взаємозв’язків між ними та їх­ньої взаємозумовленості. Саме завдяки принципу історизму розвиток людства розглядається як природно-історичний процес.

2. Принцип об'єктивності вимагає, щоб людина вивчала всю суму фактів, давала правдиву неупереджену інформацію, а не підга­няла й не перекручувала її під заздалегідь намічену схему. Отже, іс­торичний процес відбувається незалежно від волі і свідомості, мрій і теорій тих чи інших осіб.

3. Хронологічний принцип вимагає обов’язкового закріплення у пам’яті хронологічних дат. Дати - це вирішальна умова вивчення іс­торії. Європейські народи мають два календарі: юліанський та григо­ріанський. Юліанський календар діє з 1 січня 45 р. до н.е. за наказом Юлія Цезаря. Григоріанський відповідно - з 1582 р. за наказом папи Римського Григорія ХІІІ. Різниця між ними на сьогодні дорівнюється 13 дням.

Водночас європейські народи розподіляють розвиток історично­го процесу на дві епохи: до нашої ери та нашу еру. За відлік часу бе­руть Різдво Христове.

Зазначені основні методологічні принципи реалізуються через сукупність наукових дослідницьких методів, зокрема, виділяється метод діалектичної логіки. Він вимагає вивчення соціально- політичних процесів від найпростіших до найскладніших, простежу­ючи розвиток на усіх стадіях його розвитку і в усій специфічності йо­го перебігу.

Історія України використовує також міждисциплінарні (міжнау- кові) методи, зокрема, методи соціальних досліджень, математичні, математичної статистики.

Особливу групу становлять специфічні історичні методи:

1. Порівняльно-історичний. Зіставляються різні стадії роз­витку явища, які допомагають виявити специфічні риси, характер та напрям розвитку.

2. Ретроспективний метод (метод ретросказання). Цей метод дає змогу вивчати минуле за більш пізніми ступенями його ро­звитку, тому що кожний наступний містить елементи попереднього. Водночас метод ретросказання реалізується тоді, коли про явища ми­нулого судять за тими наслідками, причиною яких воно було.

Серед основоположних принципів історичного пізнання слід ви­окремити найбільш пріоритетні:

• неупереджене ставлення до історичного минулого. Історія як наука мусить бути поза ідеологією і поза політикою. Ніякі держав­ні, національні, суспільні чи тим більше особисті інтереси в історич­ній науці не повинні заперечувати даного принципу, який має своє конституційне закріплення.

• неупереджене ставлення до історії забезпечує принцип пріо­ритетності історичного факту над його оцінкою. Так, однознач­ною може бути лише констатація історичного факту, якщо він дійсно є фактом, оцінка ж факту, уже за своєю природою, завжди суб’єктивна, до того ж вона має амбівалентний характер, коли стосо­вно одного і того ж факту, події чи явища можуть висловлюватися ді­аметрально протилежні погляди чи оцінки, які хоча і виключають один одного, проте кожний сам по собі є правильним.

• науковий плюралізм як норма історичного пізнання. Згідно з цим принципом ніхто не вправі нав’язувати своє бачення, розуміння історії як єдино вірне, якщо той чи інший історичний факт допускає подвійне, потрійне трактування, то „право на життя” повинні мати всі версії.

• уникнення подвійних підходів при розгляданні однопорядко- вих явищ історичного характеру. Зокрема, можна визнавати тезу „мета виправдовує засоби” або не визнавати. Якщо засуджується те­рор як засіб досягнення мети, то не робиться виключення ані для на­родників, ані для більшовиків, ані для інтегральних націоналістів, ані для сучасних терористичних угруповань.

• історію не можна і не потрібно судити, її треба розуміти, тобто вдаватися до глибокого наукового аналізу як основи для розу­міння історичного процесу.

3