ВНЕСОК ВЧЕНОГО ІСТОРИКА В. К. ПІСКОРСЬКОГО У ВИВЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ЄВРОПЕЙСЬКИХ НАРОДІВ
В’яла О. М., асп.
З’ясовано результати наукових досліджень відомого історика В. Піскорського у галузі соціальної історії європейських народів.
Famous historian V. Piskorski’s scientist results in sphere of European people’s social history is explained in article.
На сучасному етапі розвитку історичної науки пріоритетного значення набуває вивчення досвіду діяльності видатних науковців минулих століть, творча спадщина яких в силу різних причин залишалася недостатньо дослідженою, замовчувалася або перебувала поза межами наукового інтересу дослідників. До них належить і відомий вчений, професор всесвітньої історії, талановитий викладач, невтомний просвітитель та активний громадський діяч В. К. Піскорський.
Народився В. К. Піскорський 3 серпня 1867 року в м. Одесі. Дитячі і студентські роки майбутнього вченого пройшли в Києві. Тут він закінчив першу чоловічу гімназію і в 1886 році став студентом історико-філологічного факультету Київського університету св. Володимира. Його вчитель професор І. В. Лучицький одразу помітив і оцінив здібного студента, який вирізнявся з-поміж інших як талановита, сумлінна, науково спрямована молода людина. У студентські роки Володимир Костянтинович почав досліджувати історію країн Західної Європи.
Вчений вважав, що “немає життєвішої науки, ніж історія, вона сама – життя минулого людства, а історик більше, ніж який-небудь інший вчений повинен розуміти завдання життя і вимоги часу до суспільства, які покладаються на нього розвитком ідей” [1]. Ще в студентські роки В. К. Піскорський зацікавився питаннями соціально-економічного і духовного розвитку європейських народів та їхньої боротьби за політичні свободи в період середньовіччя, які багато в чому залишалися актуальними і для його Батьківщини.
Саме таким питанням була присвячена одна з його перших праць – “Франческо Ферруччі і його час: Нарис останньої боротьби Флоренції за політичну свободу (1527-1530)”.
Це досить зрілий твір, у якому проявилася зацікавленість дослідника до вивчення бурхливих подій переломних періодів, які зворушили людство. Автор дослідив цехову організацію Флорентійської республіки. В. К. Піскорському вдалося з’ясувати, що у Флоренції існувало 7 старших цехів, куди входили юристи, купці, банкіри, ткачі, лікарі, аптекарі, і 14 молодших, які складалися з представників менш важливих галузей промислової торгівельної діяльності. При цьому він наголошує на тому, що між старшими і молодшими цехами йшла тривала соціальна боротьба, яка привела до утворення двох ворожих прошарків – капіталістів, які зосереджували у своїх руках всю зовнішню торгівлю і промисловість Флоренції, і дрібної буржуазії, яка відала ремеслом і внутрішньою торгівлею [2]. В. К. Піскорський вважав таку цехову організацію аномалією, так як вона розповсюджувалася тільки на незначну меншість населення республіки, сконцентрованого у Флоренції, і залишала безправними більшість, яка знаходилась поза межами головного міста [3]. Вчений приходить до висновку, що саме соціальна нерівність і ворожість її верхівки до простого люду стали основною причиною падіння Флорентійської республіки.Після випуску цієї монографії, В. К. Піскорський звернувся до іспанської історії. Іспанія, на його думку, вирізнялася своєрідною структурою і устроєм, вивчення яких давало оригінальний матеріал і дозволяло не тільки простежити закономірності історичного розвитку на терені однієї країни, а і доповнити панораму розвитку Європи в цілому, в тому числі Росії та України [4]. Крім того, Володимиру Костянтиновичу, людині передових демократичних поглядів, імпонували волелюбний дух, гордість, темперамент іспанців.
Після закінчення університету в 1890 р. В. К. Піскорського залишили на кафедрі всесвітньої історії для підготовки до професорського звання, а через три роки він як приват-доцент дістав дозвіл читати лекції. В 1896 р. молодого дослідника відрядили за кордон для знайомства з першоджерелами в архівах та бібліотеках Іспанії, Франції, Англії, Німеччини і закінчення магістерської дисертації.
Повернувшись до Києва, В. К. Піскорський продовжив викладання в університеті, а також у гімназіях та кадетському корпусі, а 8 лютого 1898 року в урочистому залі університету св. Володимира захистив дисертацію на здобуття ступеня магістра всесвітньої історії на тему “Кастильські кортеси в перехідну добу, від середніх віків до нового часу (1188-1520рр.)”.На матеріалі середньовічної історії Іспанії вчений дослідив насамперед історію народних мас. Головну увагу В. К. Піскорський приділив складу, організації, політичним функціям та процедурам засідання кастильських кортесів, їх стосункам з королівською владою. Автор підкреслював зв’язок виникнення та розвитку цього станового зібрання Кастилії з розвитком “середнього”, міського стану. Особливість кастильських кортесів, у порівнянні з іншими подібними зібраннями, він вбачав у переважанні там у період їх розквіту сильного міського стану, а занепад кортесів він пов’язував з придушенням повстання комунерос 1520 р. [5].
Всупереч відомим західноєвропейським історикам Гізо і Боклю В. К. Піскорський наголошував, що уважне вивчення іспанських органів влади дає змогу зрозуміти норми суспільних відносин і політичних принципів, які стали фундаментом історичного розвитку всієї Західної Європи [6]. Ця праця, на думку видатного іспанського медієвіста XX ст. Клаудіо Санчеса Альборноса, – “найкраще дослідження, в якому можна прочитати про історію Кастильських кортесів... Дослідження Піскорського, якому пощастило подолати всі бурі, – це той порт, куди повинен зайти кожен, хто насмілиться мандрувати бурхливими морями Кастильських кортесів середньовіччя. З трьох видатних діячів минулого сторіччя, котрі займалися цією проблематикою – Мартинес Марина, Кольмейро та Піскорський – останній безумовно, залишається найсучаснішим” [7].
16 січня 1899 р. Володимира Костянтиновича призначили екстраординарним професором кафедри всесвітньої історії історико-філологічного інституту кн. Безбородька в Ніжині. Переїзд до цього провінційного містечка дозволяв вченому залишатися неподалік від Києва, продовжувати свою наукову діяльність, спілкування з професором І.
В. Лучицьким і колегами, працювати над докторською дисертацією. Тоді В. К. Піскорський був уже кваліфікованим фахівцем. В ніжинський період він поринув з головою в написання лекцій, спецкурсів, надіслав багато статей до “Енциклопедичного словника” Блокгауза та Ефрона, на матеріалах закордонного відрядження опублікував “Історію Іспанії і Португалії”. Його праці швидко зажили слави.22 жовтня 1901 року Володимир Піскорський у Київському університеті захистив докторську дисертацію на тему “Кріпосне право в Каталонії у середні віки”. Захист дисертації був успішним, і екстраординарний професор Ніжинського історико-філологічного інституту В. К. Піскорський отримав ступінь доктора всесвітньої історії.
Метою його докторської дисертації було дослідження перебігу селянських війн в Каталонії у XV ст. І з’ясування їх значення. В. К. Піскорський розглядав селянські війни як соціальну і політичну революцію. Вивчення передумов селянських повстань 1462 і 1484 рр. Привело вченого до більш широкої постановки проблеми, до глибокого дослідження каталонського кріпосного права протягом всього його існування. Він намагався з’ясувати, як з’явилося кріпосне право в Каталонії, якими були його форми в період найбільшого розвитку, як і чому відбувався його розклад і як цей процес розкладу був прискорений селянськими війнами [8].
В дисертації В. К. Піскорський всебічно аналізує політику королівської влади відносно селян і яскраво показує її непослідовність і користолюбство. Він висловлює думку, що “в кінцевому результаті королівська політика тільки загострила взаємні відносини між селянами та сеньйорами і підготувала повстання селян, які втратили віру у досягнення свободи мирними засобами” [9]. Як і його вчитель І. В. Лучицький, В. К. Піскорський визнавав величезне значення соціально-економічного фактору в історичному розвитку. Вчений прийшов до висновку, що повільний процес розкладу кріпосного права, “який міг затягнутися на невизначений час, був прискорений селянськими повстаннями. Вони сприяли остаточному вирішенню однієї з найважчих проблем соціальної історії Каталонії в середні віки” [10].
В подальші роки праці В. К. Піскорського досить високо були оцінені в Іспанії. “Кастильські кортеси в перехідну добу, від середніх віків до нового часу (1188-1520рр.)” і “Кріпосне право в Каталонії у середні віки” були перекладені на іспанську мову й до цього часу вважаються класичними творами по середньовічній історії даної країни.
Таким чином, варто зазначити, що інтерес В. К. Піскорського до проблем соціального розвитку та політичного пробудження європейських народів, особливо в бурхливі перехідні епохи минулого, до історії виникнення і розвитку парламентаризму, що були актуальними як для тих часів, коли жив вчений, так і для сьогодення, він не втратив протягом усієї наукової і педагогічної діяльності.
ЛІТЕРАТУРА ТА ДЖЕРЕЛА
1. Лист В. К. Піскорського до З. З. Піскорської // Піскорський В. К. Вибрані твори та епістолярна спадщина / Упор. О. О. Новікова, І. С. Пічугіна. – К., 1997. – C. 236.
2. Франческо Ферруччи и его время: Очерк последней борьбы Флоренции за политическую свободу (1527-1530) // Университетские известия. – К., 1890. – №2. – Ч.2. – С. 29.
3. Там само. – С. 28.
4. Сохань П. С. Українець, який творив духовну спадщину Європи // Піскорський В. К. Вибрані твори та епістолярна спадщина / Упор. О. О. Новікова, І. С. Пічугіна. – К., 1997. – С. 9.
5. Гутнова Е. В. Историография истории средних векав. – М., 1974. – С. 308.
6. Новікова О. О. В. К. Піскорський. Біографічний нарис // Піскорський В. К. Вибрані твори та епістолярна спадщина / Упор. О. О. Новікова, І. С. Пічугіна. – К., 1997. – С. 20.
7. Новікова О. О. Посол вітчизняної науки // Всесвіт. – 1995. – №5 – 6. – С. 166.
8. Владимир Константинович Пискорский // Портреты историков. Время и судьбы: В 2 Т. – М., 2000. – Т. 2. – С. 130.
9. Пискорский В. К. Крепостное право в Каталонки в средние века. – К., 1901. – С. 219.
10. Там само. – С. 191.