РЕЦЕНЗІЇ
Казьмирчук М. Г. Соціальна діяльність ломбардів підросійської України (1886 – 1917 рр.) / Наук. ред. Г. Д. Казьмирчук. – К.: Логос, 2007. – 155 с.
Вивчення соціальної історії є невід’ємною складовою загально-історичного науково-дослідження.
Особливої актуальності у цьому напрямку набуває вивчення певних соціальних явищ, діяльність фінансових інститутів, які в різні періоди вітчизняної історії впливали на соціальне, економічне становище як пересічної людини, так і окремих галузей господарства, суспільства у цілому. В умовах незалежності України все більшої популярності і вжитку набуває аналіз політичного, культурного і духовного життя людини чи країни саме через призму соціально-економічних чинників. До того наголошується на їх визначальності. В історичній науці розвитку набув навіть окремий напрям, коли учені намагається з’ясувати перш за все економічний, вужче – фінансовий, зиск від функціонування у державній чи приватній сфері. А також прагнуть простежити вплив соціальних інституцій на побут як звичайного обивателя, так і внутрішню й зовнішню політику держави, поступ суспільства.Монографія молодого історика, кандидата історичних наук Казьмирчук Марії Григорівни - „Соціальна діяльність ломбардів підросійської України (1886 – 1917 рр.)” є унікальною за своєю тематикою, колом поставлених проблем, використаними джерелами. Чи не вперше у сучасній історичній науці здійснено дослідження щодо становлення та розвитку в Україні загальнозначущого соціального інституту – як ломбард. Сподіваємось, що монографія М. Г. Казьмирчук – це лише початок масштабних наукових пошуків з питань соціальної історії. Висвітлення діяльності ломбардів у наступні періоди історії України – радянський і незалежності, були б, мабуть, логічним продовженням творчої праці автора. З нетерпінням очікуємо на результати подальших наукових досліджень Марії Григорівни у цій царині.
Рецензована монографія відрізняється від інших соціальним підходом до вивчення історії України дореволюційного періоду. Хронологічно книга охоплює час від заснування у 1886 р. першого в підросійській Україні приватного ломбарду в Одесі і до початку Української революції в 1917 р. У вступі належно обґрунтовано актуальність теми дослідження, чітко визначено його предмет і завдання. Запропонована структура розділів, параграфів до них, дозволила читачеві вдало з’ясувати значення ломбарду як соціального явища у життя українців, а також простежити окремі напрями його діяльності. Під час підготовки дослідниця використала широке коло джерел: архівні матеріали наукову літературу, періодику, опубліковані документи, ресурси Інтернету.
Методично вірним є, що перший розділ праці М. Г. Казьмирчук присвятила „Стану наукової розробки та джерельній базі дослідження”. Вона з’ясувала, що ґрунтовних розробок з тематики діяльності ломбардів в Україні зазначеного періоду в історіографії не має. А також систематизувала виявлений нею значний масив архівних документів. Окрім цього, із цього розділу дізнатися, що ще декабристи використали ломбарди для фінансування повстання Чернігівського полку в Україні на рубежі 1825 – 1826 рр. Тобто, кошти, отримані від ломбардів, спрямовувалися не тільки на соціальні програми, але, й використовувалися для фінансування воєн, визвольної боротьби тощо. На основі опрацювання комплексу праць попередників, було визначено характер роботи ломбардів, а саме, що вони надавали фізичним і юридичним особам застави – короткострокові позики, які були значними і дрібними за обсягом, під заставу закладалися дорогоцінності, рухоме, і нерухоме майно, клієнтами ломбардів були фактично усі прошарки населення, з тією різницею, що бідніші верстви брали незначні позики під незначні застави, заможні – великі, закладали будинки і т. ін.
Важливо, що у другому розділі „Історія розвитку ломбардної справи”, автор простежила витоки цього спеціального виду фінансової діяльності, вплив ломбардів Західної Європи на створення їх аналогів у підросійській Україні.
Водночас, розкрила особливості становлення ощадно-позикових кас на імперському просторі. І що своєрідно, з’ясувала вплив таких факторів на організацію ломбарду у місті: географічне розташування, розвиток інфраструктури, кількість мешканців. А також визначила види ломбардів за формою власності: державний і приватний, подала структуру ломбардів, їх штатний розклад, національний і соціальний склад працівників та клієнтів. Без сумніву, цінним є застосування нормативної бази (статути, положення, інструкції, постанови, рішення управ і дум), яка регламентувала правову сторону взаємовідносин: ломбард – клієнт. Більшість цих документів вводиться до наукового обігу вперше.Найбільш актуальним, стрижневим, на думку рецензента, є третій розділ - „Соціальні процеси в ломбардній справі”. На його сторінках, молода дослідниця, незаперечно вказує, що створенню в українських містах ломбардів наприкінці XIX – на початку XX ст. сприяли „урбанізаційні процеси, які посилилися, розвиток промисловості й торгівлі, концентрація міського населення, його майнове розшарування” (С. 78). Новизна результатів наукової творчості М. Г. Казьмирчук полягає й у тому, що при міських ломбардах створювалися благодійні товариства, які надавали фінансову допомогу сім’ям учасників воєнних дій, збіднілим клієнтам у формі позик за низькими процентними ставками, а також сплачували одноосібні пенсії, премії тощо (С. 111 - 113).
Приємним є, що Марія Григорівна як справжній науковець, побудувала структуру роботи проблемно. Це дозволило їй висвітлити в цілому соціально-економічне становище України наприкінці XIX – на початку XX ст. і діяльність ломбардів у цьому контексті.
Водночас, монографічне дослідження варто було б підсилити понятійним апаратом, зокрема, подати визначення термінів – ломбард, благодійна допомога, соціальна робота та ін.
Більшої науковості праці додало б подання перспектив подальших досліджень у цьому напрямку. А також викликає певний сумнів, що надання ломбардами фінансової допомоги бідноті, нужденним у формі низькопроцентної позики можна взагалі кваліфікувати як благодійна допомога, оскільки остання передбачає – безповоротні витрати.
На наш погляд, монографія є одним із найбільш вдалих прикладів вітчизняної наукової літератури з проблем соціальної історії. Саме така книга має користуватися попитом у студентів, викладачів факультетів гуманітарного профілю. Практика засвідчує, що у нас досі бракує подібних якісних і ґрунтовних праць. Зазначене дослідження можна впевнено рекомендувати усім, хто цікавиться соціальною проблематикою України дореволюційного часу. Немає сумніву, що „Соціальна діяльність ломбардів підросійської України (1886 – 1917 рр.)” знайде шанувальників і поповнить їх книжкову полицю.
Олег Купчик