Поширення марксизму й зародження соціал-демократизму.
У XIX ст. в Європі значного поширення набули ідеї соціалізму. Базуючись багато в чому на загальнолюдських цінностях, вони відображали одвічне прагнення людства до благодатного і щасливого ідеального суспільства, в якому немає експлуатації та соціальної нерівності.
Спочатку ці ідеї зародилися в умах утопістів і не сприймалися серйозно, але в 40-х роках дістали наукове обгрунтування у творах Карла Маркса і Фрідріха Енгельса. На відміну від своїх попередників, вони визначали шляхи побудови соціалізму через повалення капіталістичної системи. Основну рушійну силу такого переходу класики наукового соціалізму вбачали в найбільш злиденній частині робітництва — пролетаріаті. Вже в першому томі «Капіталу» (1867) Маркс обгрунтував основний економічний закон капіталізму про додаткову вартість, неминучість краху капіталістичної формації й перемогу пролетарської революції. Основні положення марксизму були зрозумілими і близькими тій частині суспільства, яка вважала, що деякі країни в XIX ст. вже досягли відповідного рівня розвитку і залишалося тільки організувати й повести пролетаріат на штурм панівного ладу.Глибоку зацікавленість в ідеях марксизму виявляв російський читач. Російською мовою були видані «Маніфест Комуністичної партії» (1869) і «Громадянська війна у Франції» (1871) Маркса і Енгельса. Досить велику популярність серед економічно підготовлених читачів набув перекладений у 1872 р. Г. Лопатіним і Ф. Даніельсоном перший том «Капіталу». Він був у багатьох бібліотеках і вільно видавався читачам. Пізніше Даніельсон переклав і видав також другий (1885) і третій (1895) томи цієї праці. Для поглиблення своїх знань у 70-х роках до Маркса прилучалися народники Іван Фесенко, Дмитро Лизогуб, учені Іван Кауфман із Харківського й Микола Зібер із Київського університетів. Чи не найбільший внесок у популяризацію марксизму зробив Зібер. Але він сприймав тільки економічні положення марксизму й відкидав учення про класову боротьбу і диктатуру пролетаріату.
Окремі положення економічного вчення Маркса використовував у своїх працях Сергій Подолинський: «Про багатство та бідність», «Ремесла і фабрики на Україні» тощо. У Галичині письменник Іван Франко перекладав українською мовою окремі розділи «Капіталу» й написав спеціальну працю, присвячену пропаганді «економічного соціалізму» Маркса.Але цілісну пропаганду марксистського вчення започаткувала створена в Женеві 1883 р. група «Визволення п р а ц і» у складі Г. Плеханова, В. Засулич, П. Аксельрода, Л. Дейча та В. Ігнатова. Протягом 1884— 1894 рр. група переклала понад 10 праць Маркса й Енгельса, в тому числі «Маніфест Комуністичної партії», «Людвіг Фейербах і кінець класичної німецької філософії», «Наймана праця і капітал», «Розвиток соціалізму від утопії до науки» та «Злиденність філософії». Перекладена марксистська література переправлялася в Україну переважно через Львів контрабандою, її перевезенню сприяли Іван Франко, його дружина, Михайло Павлик та інші революційні демократа. Частина творі Маркса і Енгельса надходила в Україну через Петербург Москву. Ці видання розповсюджувалися серед марксисті Києва, Харкова, Катеринослава, Одеси, Херсона та інши міст. Окремі праці передруковувалися на гектографах і ро: ходилися в основному серед студентів.
Крім того, члени групи «Визволення праці» організувал видання двох серій — «Робітнича бібліотека» й «Бібліотек сучасного соціалізму». Всього в 1884— 1894 рр. в них не друковано дев’ять книг, авторами яких були Плеханов, Ак сельрод, Засулич. Значний інтерес українських марксисті викликали праці Плеханова «Соціалізм і політична боротьба (1883), «Наші незгоди» (1885), «До питання про розвито моністичного погляду на історію» (1895) та ін. Члени груп «Визволення праці» з 1888 р. видавали й направляли в Pc сійську державу літературно-політичний збірник «Соціа: демократ», який формувався переважно з їхніх творів. H базі своїх наукових розробок Плеханов склав два проект програми Російської соціал-демократичної партії (1883 1895) та обгрунтував необхідність її створення.
Соціал-д« мократичні ідеї наприкінці XIX ст. набували дедалі чіткіші наукової визначеності, а з нею й популярності серед о крем т кіл населення.Одночасно з поширенням марксизму в різних міст; Російської держави виникали марксистські гуртки та груп, які ставили своїм завданням організацію робітників на б( ротьбу з роботодавцями. У 1889 р. деякі робітники залі: ничних майстерень і друкарі Києва об’єдналися в перши соціал-демократичний гурток. Однак він діяв лише кіль» місяців. Тривалішим було існування таємної організаі «Російська група с о ц і а л - д < м о к р а т і в», очоленої наприкінці 1891 р. Ювеналіє Мельниковим. Члени групи створили окремі гуртки на заво, Гретера й Криванека, в залізничних і пароплавних май< тернях та на інших підприємствах Києва. Для надані страйкуючим матеріальної допомоги було організоват страйкові каси. Активною пропагандою марксистських іде вирізнялися Петро Запорожець, Анатолій Луначарський інші учасники київських гуртків і груп.
Подібні об’єднання існували в багатьох містах. З мето вивчення марксистської теорії на початку 1890 р. робітниі кількох підприємств Одеси створили перший соціал-демої ратичний гурток. Незважаючи на його розгром наприкін року, в Одесі незабаром діяло вже 10 таких гуртків із P1 бітників порту, залізничних майстерень та різних підпрі
ємств. На відміну від інших міст, у Харкові з 1890 р. діяв соціал-демократичний гурток місцевої інтелігенції, а перші робітничі соціал-демократичні гуртки з’явились у місті в 1895 р. У Катеринославі на Брянському металургійному заводі робітники І. Мазанов, А. Смирнов, І. Гудима та їхні товариші в 1894 р. об’єдналися в гурток для вивчення марксизму. Вони встановили зв’язки з петербурзькими соціал- демократами, організували марксистські групи на сусідніх підприємствах і почали друкувати на гектографі соціал-демократичні прокламації. Аналогічні об’єднання виникали також у Херсоні, Полтаві, Сумах та інших містах України.
За аналогією із створеним В. І. Леніним у 1895 р. петербурзьким «Союзом боротьби за визволення робітничого класу» з’явилися об’єднання робітників у Києві та Катеринославі. На з’їзді марксистських організацій, у тому числі й з України, 1898 року було проголошено створення Російської соціал-демократичної робітничої партії.