Побут українських переселенців в Америці.
Переселившись на Американський континент, українські емігранти мусили швидко адаптуватись у місцевому середовищі. В нових умовах вони втрачали частину свого національного колориту, але окремі риси своєї культури, побуту, звичаїв та обрядів намагалися зберегти будь-що.
Найбільші можливості для цього існували в місцях компактного проживання. Зокрема, в бразильському місті Прудентополіс українська колонія була такою великою і впливовою, що українську мову в побутовому спілкуванні почали вживати поляки, німці й бразильці, а польську — в Ітайополісі та Pio-Herpo — словаки й ті ж німці та бразильці. У більшості випадків українські переселенці, як і решта, надавали перевагу при одружуванні своїм одноплемінникам.Досить швидко прибулі пристосували до нових умов свої житла, господарські приміщення, одяг і взуття. Вони будували хати місцевої конструкції без утеплення й опалення. Кухні розташовувались окремо від жител. Поселення на нових місцях також мали свої особливості. В центрі села, наприклад у Бразилії, стояли торговельні заклади, школа та церква. Від нього в різні боки відходили вулиці, які називалися «лініями». Між собою вони сполучалися поперечними вулицями. Обабіч доріг розташовувалися хати з невеликими городами.
Суттєві зміни сталися в харчовому раціоні українських емігрантів, змушених використовувати для приготування їжі місцеві продукти. В Латинській Америці переселенці часто готували з плодів маніоки страву з екзотичною назвою «фариня», а також крохмаль. Чи не щоденною стравою став також «фіжон». Українці швидко звикли й до інших страв і напоїв, зокрема місцевого сорту чаю «йєрбамате».
Досить стійко переселенці зберігали традиційні обрядові дійства — весілля, хрестини, похорони, релігійні свята. Намагаючись передати нащадкам особливості національної культури, вони створювали бібліотеки, відкривали школи для навчання дітей елементарної грамоти. Але в більшості випадків учителями в них працювали люди без спеціальної освіти, внаслідок чого й рівень викладання був низький. Навчання велося зрозумілою дітям українською мовою, вчили також іспанську, португальську чи англійську мови. Однак через тяжке матеріальне становище батьків більшість дітей залишалася неписьменною. Частина дітей перших переселенців вже почала забувати свою мову.
Із прибуттям на Американський континент українські емігранти почали створювати громадські організації для захисту своїх прав і культурно-освітньої роботи. Серед переселенців часто не було конфесійної єдності й терпимості. В Бразилії, наприклад, сильний опір поширенню православної віри серед української діаспори чинили місіонери уніатського василіанського ордену. В бразильському місті Ky- рітібе в 1902 р. почало діяти товариство «Просвіта».