<<
>>

Піхота та артилерія

Різновидом піхотинців у Речі Посполитій були вибранці (інша назва — ланові). Вибранцями служили селяни з королівщин (має­тності, що належали короні). Від 1578 р. кожне село королівщини з 20 ланів виставляло одного вояка.

Вибранці звільнялись від усіх податків і повинностей, усі їхні господарські обов’язки виконува­ли інші селяни. Вони повинні були пройти військову, підготовку і кожної чверті року ставати до свого ротмістра (командира роти) на перегляд з рушницею, шаблею й сокирою в одязі такого кольору, який був призначений для цього війська. Мобілізація вибранців йшла повільно: на збирання давалося 2 місяці, на прихід до табору — 1 місяць. Під час війни вибранці іноді служили при артилерії. їх чисельність на українських землях була невеликою: з Галичини виставлялося близько 200, з Холмщини і Підляшшя — близько 200, з Поділля — близько 300 осіб.

В кінці XVI — на початку XVII ст.ст., коли виникла потреба у збільшенні піхотних формувань, в армії Речі Посполитої з’являєть-

ся наймана піхота, що вербува­лась в Угорщині, Трансіль­ванії, Словаччині, Німеччині та Шотландії.

Польські піхотинці об’єд­нувались у хоругви, «іноземні» — в регіменти (полки). Хоруг­ви польської піхоти були неве­ликими військовими одиниця­ми, що складались переважно з 100 — 400 піхотинців, якими командували ротмістри (по од­ному на сотню людей) і десят­ники. Крім того, в склад хоруг­ви залежно від її чисельності входили 2 — 4 довбуші та 4 — 6 музикантів. Польські піхотні хоругви не мали штабів чи іншого командного апарату, а до битви ставали в 10 шеренгах з сотниками на чолі кожної ше­ренги. Це значно утруднювало командуванню координацію дій більшої кількості хоругв. Іншим недоліком піхоти польського типу було її озброєння — в основному аркебузи, зброя менш ефек­тивна, ніж західноєвропейські мушкети.

Зате кошти на утриман­ня польської піхоти були менші, ніж іноземної. Рядових у польську піхоту в першій половині XVII ст. вербували в основному серед біднішого польського населення з міст, інколи з селян у королів­ських маєтках, а офіцерами служили переважно польські шлях­тичі і лише у виняткових випадках — люди не шляхетського по­ходження.

Введені в польську армію королем Владиславом IV полки (регі­менти) піхоти іноземного (західноєвропейського) типу складались із завербованих у Польщі рядових та офіцерів-іноземців. Піхотинці носили за західноєвропейськими зразками каптани, короткі шта­ни, черевики і капелюхи. Офіцери віддавали команди німецькою мовою. Полком командував оберштер зі своїм помічником — обер-

Шляхта. Малюнок XIX cm.

штером-лейтенантом, ротами командували майори. За шведським зразком регіменти ділились на мушкетерів і пікінерів. Перші скла­дали 2/3 частини регіменту, другі — 1/3 його особового складу. Озброєні переважно голландськими мушкетами мушкетери під час бою займали бокові позиції, пікінери у захисній зброї (кірасах і металевих капелюхах — так званих моріонах) з наставленими про­ти ворожої кінноти піками розташовувались в центрі. Завданням пікінерів було втримання кавалерійської атаки ворога, мушкетерів — інтенсивний мушкетний вогонь проти ворожого війська. На відміну від західноєвропейських піхотинців піхота у Речі Поспо­литої замість довгих рапір користувалася шаблями. Згідно з гол­ландською тактикою, мушкетери, розташувавшись у 6 або 8 ше­ренг, вели вогонь позмінно: перша шеренга після кожного залпу відступала назад, перезаряджаючи мушкети і звільняючи місце для наступної шеренги.

Різновидом піхоти були згадані вище драгуни, що також склада­лись з мушкетерів і пікінерів. Під час бою драгуни віддавали ко­ней спеціальним коневодам, самі ж воювали як піхотинці.

У першій половині XVII ст. Владислав IV провів значні реформи у польській артилерії. Окремою постановою сейму у 1637 р. було виділено постійні кошти на утримання артилерії і введено посаду «старшого над гарматами», якого пізніше стали називати генералом артилерії. Замість попередньо вживаних численних різнокаліберних гармат проведено уніфікацію артилерії, за голландським зразком введено так звані картауни, півкартауни, чвертькартауни і октави з відповідною вагою ядра в 48, 24, 12 і 6 фунтів (фунт = 409,51 грама). Загонам піхоти для їх підтримки під час бою додавались гармати меншого калібру, вага ядра яких не перевищувала 4-5 фунтів.

<< | >>
Источник: Уривалкін О.М.. Загадки минулих часів. — K.: KHT,2007. — 368 с.. 2007

Еще по теме Піхота та артилерія: