Особливості дисципліни в армії Речі Посполитої
Як ми бачимо, армія Речі Посполитої не була єдиним військовим організмом, а складалась з окремих частин: кварцяного війська, загонів магнатів (вони часто кількісно перевищували королівську армію), найманців (завербованих як у сусідніх державах, так і в Речі Посполитій), шляхетського ополчення (посполитого рушення) та реєстрових козаків (до 1648 р.).
Усі вони об’єднува-
Шляхта. Малюнок XIX cm.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
В Речі Посполитій королю належала виконавча влада. Без затвердження королем не діяв жоден закон. Кандидатами на польський престол могли бути особи, що належали до родової польської знаті, католики, знайомі з вітчизняним правом. Маєтності короля проголошувалися недоторканними. За конституцією 1641 р. король не мав права виїжджати за кордон без згоди коронного сейму. Йому дозволялося мати особисту охорону (до 800 осіб), але утримувати Ті він повинен був із власної скарбниці. Особисте життя короля також чітко регламентувалося. Він міг брати шлюб і розлучатися лише з дозволу сенату. Наречена мала бути католицького віросповідання, в іншому випадку — не могла стати королевою, поки не охреститься за римо-католиць- ким обрядом. Діти короля не користувалися спадковим правом на трон, хоча могли обіймати посади в уряді та сеймі.
Членами сенату Речі Посполитої ставали внаслідок королівського призначення довічно. Відтак, сенатори були незалежними від новообраних королів. До сенату входили римо-католицькі єпископи, архієпископи, воєводи, каштеляни, державні чиновники вищого рангу. Після Люблінської унії кількість сенаторів стабілізувалася і досягла 140 осіб. Першим сенатором вважався глава польської католицької церкви, зі світських осіб незначну перевагу мав королівський каштелян. Сенат скликався королем одночасно з посольською зборнею, але засідання проводилися окремо.
До компетенції сенату належали: розгляд проектів нормативних актів, ухвалених посольською зборнею; обговорення питань зовнішньої політики; участь у розгляді справ у сеймових судах під головуванням короля.До складу посольської зборні входили 170 депутатів — послів від земської шляхти. Зборня обговорювала внесені королем проекти законів, ухвалювала рішення в окремих справах. Кожен депутат мав право законодавчої ініціативи. Після закінчення роботи сейму посли звітували на повітових сеймиках, які їх обрали до коронного сейму. Усі питання в нижній палаті вального сейму ухвалювалися одностайно. Достатньо було одному делегату проголосувати проти, щоб зірвати ухвалення будь-якого рішення. Це правило дістало назву liberum veto ( «вільна заборона» ). Зловживання правом вето інколи призводило до того, що сейми не могли розпочати свою роботу. Так, у середині XVIII cm. за короля Августа III шляхтичі настільки часто застосовували вето, що зірвали роботу 13 із 14 коронних сеймів. З метою ухвалення узгоджених рішень перед засіданням вального сему всі три стани підписували спільне зобов'язання, яке називалося конфедерацією. Зазначимо, що в сенаті принцип одностайності не діяв, тому що король мав вирішальний голос.
лись тільки в тих випадках, коли це відповідало їхнім інтересам. Але і це не гарантувало того, що шляхта буде виконувати накази короля, гетьманів або реґіментаріїв. Наприклад у 1537 р., за часи правління Сигізмунда І Старого (1520 — 1572) — «посполите рушення», зібране для того, щоб йти в похід на Молдавію, замість походу почало обсипати короля докорами стосовно його внутрішньої політики. І, не домовившись, просто розбіглося по будинкам. У польській історії цей випадок відомий під глузливою назвою «півневої війни», оскільки скандальна шляхта, лаючись з королем не один день, часом зжерла всю свійську птицю довкола. Інший приклад, що стався під Берестечком: у липні 1651 р., після розгрому козацького табору шляхта з посполитого рушення, яка вже раніше вимагала від короля відпустити її додому, відмовилась йти з королем переслідувати козаків, скликала без дозволу короля на полі під Берестечком «коло» (нараду), обрала маршалком (головою) сандомирського підчашого Мартина Дембіцького, загрожувала сенаторам, що їх порубають шаблями, два дні радила і ухвалила вертатись додому.
Анджей Войцех М’ясковський у листі до королевича Кароля від 18 липня писав: «... тепер, коли король хотів переслідувати ворога, шляхта з посполитого рушення не захотіла ні на один крок рушитись з-під Берестечка. Король і сенатори зробили все, що можливе для того, щоб хоч на два тижні упросити допомоги королеві, але як до каміння звертались. Не можу про це згадувати, щоби не ганьбити нашого народу. Сенатори з великими труднощами зуміли намовити шляхту на рішення про виплату потрійного податку, що надасть лише 300 тис. злотих. А коли ця справа вирішувалась, не лише окремі люди, але й цілі повіти через Стир переправлялись. Тепер ми знаємо, як воювати з допомогою посполитого рушення. Цілий полк не міг стримати втікачів, а вони покидали на дорогах вози і багато харчів, аби лише швидше втекти. А найбільше ці, яким і воювати не довелось і навіть шабель не витягали. Найбільші пани, які володіють великими маєтками і наданнями Речі Посполитої, не хотіли супроводжувати короля навіть на одну милю».Відсутність дисципліни, боротьба за владу між королем і магнатами та участь у цій боротьбі шляхти часто негативно позначалось як на політичному становищі Речі Посполитої, так і на успіхах її армії.