Опозиційність масонських лож.
З пожвавленням національного руху активізувалась діяльність масонських організацій. Поряд із завданнями духовного самовдосконалення масони прагнули вдосконалити суспільство, зробити його «корисним і приємним для всіх».
Такі людинолюбні плани масонів вступали в суперечність з внутрішнім устроєм країни, з поділом населення на нерівноправні стани, а отже, об’єктивно були опозиційними соціальній політиці царизму. За зовнішньою спеціальною обрядовістю й таємничістю ховалися серйозні наміри людей, невдоволених існуючими порядками.Кількість масонських організацій збільшувалася. З 1817 р. в Одесі почала діяти масонська ложа «Понт Евксинський» на чолі з першою особою краю генерал-губернатором графом Олександром Ланжероном. Головний масон мав глибоку європейську освіту, брав участь у війні Сполучених Штатів Америки за незалежність, бачив відсталість Росії від передових країн світу й не міг не ратувати за визволення кріпаків з соціальної неволі. До складу ложі входило щонайменше 70 осіб — військові, чиновники, поміщики тощо. Певного національного забарвлення масонським зібранням надавали відомі діячі національного відродження Іван Котляревський, який у той час служив у війську в Одесі, та ректор Ріше- льєвського ліцею Іван Орлай (1826— 1829). В іншій одеській масонській ложі «Три царства природи» національні сили представляли онуки останнього гетьмана України Кирило й Петро Розумовські. Вони перебували у місті під наглядом поліції і, зрозуміло, виявляли невдоволення своїм становищем. На засіданнях обох лож поряд з іншими обговорювалися й політичні питання. Про це властям донесли вивідачі, що стало одразу відомо й масонам. Побоюючися переслідувань, ложі саморозпустилися.
Чіткіше національне забарвлення мала діяльність київської масонської ложі «З’єднаних слов’ян» (1818— 1822). У ній основну роль відігравала польська інтелігенція, що проявилось і в масонському символі.
По хресту йшов напис польською мовою: «Єдність слов’янська». Ідея слов’янської єдності при досягненні стратегічної мети була близькою прогресивній інтелігенції інших національностей, тому до організації вступило також багато українців і росіян. Всього ложа налічувала 80 членів. Основною темою масонських зібрань була ідея національного визволення слов’янських народів, які страждали під владою Російської і Австрійської імперій.Зате полтавська масонська ложа «Любов до істини» (1818—1819) основний наголос робила на національні проблеми України, якими пройнялися керівник організації небіж відомого російського просвітителя Миколи Новикова Михайло Новиков та ще понад 20 осіб. Серед них активною позицією виділялися такі відомі діячі національного руху, як Іван Котляревський, Григорій Богаєвський, Семен Кочубей і Григорій Тарнавський. Чутки про ложу дійшли до Петербурга, і цар Олександр І закрив її особистим указом.
Поступово частина масонів переходила від пасивної до дієвої опозиції царизму. Так, зокрема, зробила частина членів полтавської ложі. На її базі у 1821 р. утворилося таємне «Малоросійське товариство», душею якого був предводитель дворянства Переяславського повіту Полтавської губернії Василь Лукашевич. Як і багато його сучасників, Лукашевич поділяв ідеї Французької буржуазної революції й національно свідомої української інтелігенції. Однодумцями Лукашевича стали поміщики й чиновники Олександр Величко, Петро Капніст, Іван Котляревський, Семен Кочубей і Василь Тарнавський. Товариство діяло за умов посиленої активності поліцейських властей після виходу царського указу 1822 р. про закриття всіх масонських організацій на території Російської імперії. Збираючись в різних місцях, члени товариства виступали за пропаганду традицій і славних сторінок минулого України. Лукашевич і його однодумці відстоювали ідеї державної незалежності України як головної передумови вільного розвитку національної культури, відміни кріпацтва й запровадження європейських форм державного устрою.
«Малоросійське товариство» справило помітний вплив на пробудження національної свідомості певного кола української інтелігенції.