Олекса Розум та цесарівна Єлизавета
Історія фаворитизму — це дуже цікава та велика тема історичного дослідження (король Франції Генріх II та Діана де Пуатьє, англійська королева Єлизавета І та лорд Берлі, турецький султан Сулейман Пишний та Роксолана, Людовік XV та маркіза де Помпадур, курфюрст Саксонський Август Сильний та графиня Коссель, імператриця Катерина II та Григорій Потьомкін тощо).
Але ми торкнемось окремого випадку, який, на думку автора, відрізняється від інших. Нашим героєм буде Олекса Розум (граф Олексій Розу- мовський) — фаворит імператриці Єлизавети Петрівни (1709 — 1761). Людина від природи добра й м’яка, він нікому не робив зла, не втручався в двірцеві інтриги та політичні ігри, не прагнув нажитись за рахунок коханої, допомагав не тільки рідним, але й простим людям й цим відрізнявся від фаворитів, яких у XVIII ст. було дуже багато.Олекса народився 17 березня 1709 р. в бідній сім’ї реєстрового козака Григорія Яковича та Наталії Дем’янівні Розум у селі Лемеші на Чернігівщині. За красивий голос його взяли в придворну капелу в Петербург і там він привернув увагу цесарівни Єлизавети
Єлизавета І
Петрівни, дочки імператора Петра І та Марти Скавронської (Катерини І).
Існує декілька правдоподібних версій про те, як Олекса Розум потрапив до Петербургу. В основному, всі вони зводяться до того, що полковник Федір Вишневський, повертаючись з Угорщини (за однією версією це відбулося в 1731 р., за іншою — в 1732 р., М. Костомаров пише, що у 1730 р.), де він купував вино для льохів імператриці Анни Іоанівни, зупинився на ночівлю в селі Чемер (за іншими даними — в селі Лемеші, або неподалік від Глухова). Зайшовши в місцевий храм, він був зачарований голосом одного з півчих церковного хору (за іншими даними могутній бас він почув проїжджаючи біля церкви).
Голос цей належав молодому пастуху Олексі Розуму. За іншою версією, якось увечері встав обоз в степу, візники розпрягли коней, відкрили бочку вина, запалили багаття, і на вогник прийшли до них з хутора хлопці і дівчата. А з ними прийшов і місцевий пастух Олекса Розум, що жив у дячка в сусідньому селі Чемер. Хлопці і дівчата випили, завели хороводи, а потім і заспівали. І краще за всіх співав Олекса Розум. Співав він так добре, що полковник Вишневський вирішив узяти «цього малоруського солов’я до Петербургу, щоб став він прикрасою співецької капели государині-імператриці». Далі, за однією з версій Вишневський умовив матір Олекси Наталію Дем’янівну (батько на той час вже помер) відпустити сина з ним до Петербургу; за іншими, сам Олекса не проти був би співати де-небудь в іншому місці. Але як би там не було, полковник привіз молодого козака в столицю і представив його обер-гоф- маршалу імператриці Анни Іоанівни, графу Рейнгольду Левен- вольду, а той направив в придворний хор. Гарні церковні півчі тоді цінувалися в Росії. Півчі імператорської капели були майже всі з України, а в Глухові навіть була відкрита особлива школа для навчання церковному співу. (Полковник Вишневський, за те, що привіз з собою до Петербургу молодого пастуха, пізніше був відмічений чином генерал-майора і місцем при дворі імператриці Єлизавети Петрівни.)Одного разу цесарівна Єлизавета Петрівна, яка полюбляла хорові співи і сама часто співала в хорі, була присутня при богослужінні в придворній церкві і була вражена голосом Олекси Po- зума та зажадала, щоб він був представлений їй після закінчення літургії. Після зустрічі вона попросила Левенвольда перевести молоду людину у свою капелу. Граф дав згоду і з 1733 р. Олекса, що одержав під час вступу до двору Єлизавети нове прізвище Розумовський (це прізвище було з часом поширене на всю родину Розумів), став вважатися півчим цесарівни. Правда, незабаром голос у нього пропав, і з півчих він був переведений у придворні бандуристи. Через деякий час Єлизавета зробила його управляючим одного з своїх маєтків, а потім він, ставши гоф- інтендантом, одержав під своє керівництво двір і всі маєтки благодійниці.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Tpommi Жак Іоахім, маркіз де ла IIIemapdi (1705 — 1758) — французький розвідник і дипломат. У1731 — 1733 рр. — резидент у Берліні. У 1739 — 1744 рр. — посланник Франції у Петербурзі. Грав провідну роль в організації перевороту, метою якого було возвести Єлизавету Петрівну на російський престол. Інтригував проти канцлера Олексія Бестужева-Рюміна, який очолював ворожу Франції партію прихильників зближення з Австрією і Англією. У1744р. після перехоплення канцлером його кур'єра з паперами про інтимні подробиці життя імператриці висланий з Росії. З 1749 р. резидент Франції в Туреччині.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Єлизавета Петрівна (1709 — 1761 рр.) — дочка імператора Петра І та Mapmu Скавронської (Катерини І). Її з дитинства готували в дружини Людовику XV, Та заручини із французьким королем незабаром розладналися, а пропозиції інших претендентів на руку «цесарівни» не знайшли відгуку. Провалом закінчилися і претензії Єлизавети зайняти російський престол, «Німецька партія» зуміла відтіснити суперницю, Перебуваючи у постійній опозиції, насторожує іноземців своєю непередбачуваною поведінкою і водночас викликає симпатію й прихильність соратників її батька Петра І, У листопаді 1741 р., здійснивши двірцевий переворот, стала імператрицею. У1742р. вийшла заміж за фаворита Олексія Розу- мовського, під впливом якого стала проводити щодо України протекціоністську політику: у 1745 р. відновлено Київську митрополію; відносини між урядом та Україною передані з підпорядкування Сенату до Колеги з Іноземних Справ; у 1747 р, проголошено царську грамоту про відновлення на Україні гетьманства (гетьманом був обраний на Глухівській раді 1750 р. Кирило Розумовський) тощо. У1744 р. здійснила подорож на Україну. За час її правління було проведено ряд реформ у сферах економіки, фінансів та освіти. У1756 — 1763рр. вела Семилітню війну з Пруссією, Історик В, Ключевський називав її «„.розумною та доброю, але безладною і примхливою російською баринею». Одружена не була, але, як писав один з сучасників, «чоловіки у її житті займали велике місце».
Серед фаворитів Єлизавети найбільш відомі: О. Бутурлін, C. Ha- ришкін, О. Шубін, В. Чулков, О. Розумовський, І. Шувалов, П. Шувалов, Р. Воронцов, М. Воронцов, К. Сиверс, П. Лялін, М. Возжинський, Е. Скворцов, М. Бекетов, Ф. Волков.За даними сучасника, секретаря французького посольства в Петербурзі д’Обиньї, Єлизавета Петрівна народила восьмеро дітей, проте офіційно ніхто з них визнаний не був (сучасні дослідники вважають, що кількість дітей імператриці перебільшена). Померла в Петербурзі у віці п'ятдесяти двох років.
Маркіз де ла Шетарді (французький розвідник і дипломат, посланник французького короля у Петербурзі у 1739 — 1744 рр.), добре обізнаний у закулісних справах двору, писав про те, як Олексій Розумовський опинився разом з Єлизаветою трохи інакше: «... якась Ha- ришкіна, що вийшла з тих пір заміж (йдеться про Анастасію Наришкіну, що вийшла заміж за генерал-майора В. Ізмайлова і стала потім фрейліною Катерини II), жінка, що володіє великими апетитами, приятелька цесарівни
Єлизавети, була уражена обличчям Розумовського, що випадково потрапив їй на очі. Воно дійсно прекрасно. Він брюнет з чорною, дуже густою бородою, а риси його, хоч і трішки великуваті, відрізняються приємністю, властивою тонкій особі. Він високого зросту, широкоплечий, з нервовими і сильними кінцівками, і якщо в його зовнішності і збереглися ще залишки незграбності, що свідчить про його походження і виховання, то ця незграбність, можливо, і зникне за дбайливості, з якою цесарівна його шліфує, примушуючи незважаючи на його тридцять два роки брати уроки танців, завжди в її присутності, у француза, що ставить тут бале- ти. Наришкіна, звичайно, не залишала проміжку часу між виникненням бажання і його задоволенням. Вона так майстерно повела справу, що Розумовський від неї не вислизнув. Знемога, в якій вона знаходилася, повертаючись до себе, стривожила цесарівну Єлизавету і порушила її цікавість.
Наришкіна не приховувала від неї нічого. Негайно ж було ухвалено рішення прив’язати до себе цього... чоловіка».Всім було зрозуміло, що не тільки спів «високого, стрункого і смуглявого, з чудовими чорними очима» Олексія Розумовського спокушає Єлизавету. За розвитком їх відносин уважно стежив весь імператорський двір і особливо дипломати та розвідники. Пруссь- кий посланник Мардефельд, що збирав для свого короля Фрідріха II всі закулісні відомості про відносини Єлизавети з її фаворитами, писав: «... персона, про яку йде мова (Єлизавета), кожен день по кілька разів приносить жертву на вівтар любові. Першим її жерцем був підданий Нептуна, простий матрос. Тепер ця посада вже впродовж двох років не зайнята; виконують її жерці, що не мають особливого значення. Нарешті, учень Аполлона з громовим голосом, уродженець України, знайдений, і посада засяяла з новим блиском».
Російська розвідка, за прикладом прусської, створила «чорний кабінет», який займався перлюстрацією (розкривав і проглядав листи і розшифровував таємні послання). Тому іносказання Мардефельд а гарантувало його від усунення від відповідальності. За більш інтимні подробиці життя імператриці Єлизавети І був висланий з Росії колега Мардефельда, французький посланник маркіз де ла !Петарді (маркіз так легко звільнився тільки завдяки тому, що брав активну участь в підготовці перевороту листопада 1741 р.).