Молдавське князівство, Кримське ханство та Османська імперія
Буковина — назва земель, розташованих між середньою течією Дністра і Головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії Прута і Серета. Нині північна Буковина входить до складу України (Чернівецька область), а південна — до Румунії (область Сучава та Ботошани).
Протягом першої половини XIV ст. у північній частині Буковини формується Шипинська земля, яка визнала зверхність ординських ханів. Її центром була оселя Шипинці, а визначними осередками — Хотин, Цецин і Хмелів. В1345 р. угорське військо розгромило ординців і вигнало їх з правобережжя Дністра. Буковина перейшла до складу Угорщини, король якої Людовік (Лайош) призначив сюди намісником воєводу Драгоша, який сприяв переселенню на Буковину волохів із Семиграддя (Трансільванії) та Мармарощини, які осіли в південній Буковині і поклали початок заснуванню молдавського воєводства.У 1359 р. після утворення незалежного Молдавського князівства до його складу ввійшли українські землі — північна Галичина, галицьке Покуття та Ши- пинська земля. Територія Ши- пинської землі у той час в основному збігалася з територією сучасної Чернівецької області. На заході вона межувала з підвладними Польщі українськими землями по р. Колочин, на півночі простягалася до Дністра, на півдні — до р. Серет, на сході — до р. Каютин. У складі Молдови Шипинська земля зберігала автономію. Так, у грамоті 1433 р. польського кроля Владислава ПІ, якою він підтверджував пра-
Тамга - родовий знак Гіреів (кримських ханів)
во свого васала-господаря «зем
лю волоську всю тримати», про Шипинську землю сказано: «... го- роды Цецунь, с Хмелов, СО ТЫМИ волостми и селы, которыми к ним прислушают... лежат межи нашей руською и волоською землями». Отже, Шипинська земля не була частиною Волоської землі (Молдова). Шипинська земля зберегла автономію майже на ціле століття.
По мірі того, як адміністративні посади на цій землі переходили до молдавських бояр, автономія її все більше врізалась. До середини XV ст. Шипинська земля як автономна адміністративна одиниця була ліквідована, і ця назва зникає зі сторінок письмових джерел. Утворені на її теренах Чернівецький і Хотинський повіти стали називатися Буковиною. (У складі Молдавії Буковина перебувала до 1774 р.).Вплив місцевого населення («русинів») на життя молдавського суспільства у XV — першій половині XVI ст. був значним. Офіційною мовою в державних установах і церкві була старослов’янська зі значним впливом місцевої (української) мови, якою говорили і писали молдавські бояри і духовенство, складали історичні хроніки (XV ст. датована хроніка, написана в Путні; в XVI ст. хроніки писали ченці Макарій, Єфтимій і Азарій). В цей час волохи, які прийшли із Семиграддя, і місцеві жителі визнавали православну віру, коли, між іншим, їхні сусіди — поляки і угорці — були католиками. В 70-х роках XIV ст. молдавський воєвода (подільський
Турецький вершник
князь) Юрій Коріатович заснував православну митрополію. Але після того, як у 1564 р. столицю князівства було перенесено із Cy- чави до Ясс, поступово зменшується значення Буковини в суспільному житті молдавської держави. За Василя Лупула (1634 — 1653 PP-) офіційною мовою стає румунська. З другої половини XVI ст. розпочалась активна румунізація буковинських земель.
У XV ст. землі Північного Причорномор’я та Приазов’я опинилися під контролем Кримського ханства. А з середини XVI ст. частина цих земель відійшла до Османської імперії. Залоги турків були введені до Керчі, Гезвлева, Тамані, Opa (Перекоп), Очакова, Білго- рода, Бендер, Азова, Кінбурна, Балаклави, Мангупа, Енікале. У 1514 р. Буковина та Бесарабія в складі Молдавії потрапили у васальну залежність від Туреччини.