Королівство Угорське

Закарпаття (Карпатська Русь, Підкарпатська Русь, Угорська Русь) розташоване на південних схилах Карпатських гір та в ба­сейні р. Тиси. У середині XIII ст. цю землю приєднав угорський король Бела IV, перетворив їх на свій домен і роздавав тут маєтки своїм васалам.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Закарпаття (Підкарпатська Русь, Закарпатська Ук­раїна, Карпатська Русь, Угорська Русь) — сучасна Закар­патська область України та землі, населені русинами — українцями у теперішній Словаччині й Румунії. УХ — XI ст.ст. входила до складу Київської Русі. Давнє населення — слов'яни. З XI ст. — у складі Угорщини; в кінці XVII ст. Угор­щину, в тому числі й Закарпаття, захопила Австрія. Після розпаду Австро-Угорської імперії у 1918 році залишалась у складі Угорщини. У1919році у складі Чехословаччини. У1938 році проголосила незалежність, але була захоплена хортис- тською Угорщиною. З 1945 року у складі України.

В Закарпатті були створені адміністративно-територіальні оди­ниці — жупи (комітати), і поширили на них норми угорського пра­ва. За течією р. Уж знаходився Ужанський, у долинах Латориці та Боржави — Березький, в Середній частині Закарпаття — Угочансь- кий комітати. Проникнення угорців у східну частину Закарпаття (Мараморош), малозаселену, вкриту густими лісами, почалося в кінці XIII ст. На початку XIV ст. тут було створено Марамороський комітат. На чолі комітатів (жуп) стояли наджупани. Комітати по­ділялись на райони, до кожного з них входило по 20 і більше насе­лених пунктів.

Протягом XIII — XIV ст.ст. на Закарпатті знать місцевого по­ходження швидко змадяризувалася, тобто перейняла угорську мову, віру (католицизм), звичаї, побут, культуру. Слов’янський елемент зник із середовища аристократії, його носіями лишалися селяни, міщани, дрібна шляхта, православне духовенство. Саме православна віра була тоді єдиною силою, завдяки якій закарпат­цям вдалося зберегти національну самобутність. Православ’я ут­вердилося в Закарпатті ще в IX ст. Найбільшими монастирями вва­жалися Мукачівський, Грушівський, Краснобрідський. Існувала власна православна церковна організація з центром у Мукачеві. Але сильнішими й багатшими були католицькі монастирі.

Крім угорських феодалів, з середини XIII ст. край колонізують зі сходу (з боку Семиграддя) волохи (румуни), які засновували в гірських долинах села. З заходу, на запрошення угорських королів, йшли німецько-словацькі колоністи. Вони осіли у низинних райо­нах у басейнах річок Тиса, Теребля, Тереса, Боржави, Латориці.

У 1595 р. Закарпаття було поділене між: Семиграддям (Тран­сільванією) — східна частина (Мукачево, Берегове, Хуст, Севлюш, Тячів) та Австрією (Габсбургами) — західна частина — Пряшівщи- на та Ужанський комітат. За межами України ці землі залишили­ся до XX ст.