Козацька армія за часів Національно-Визвольної революції (1648 — 1676 років)

Під час Національно-Визвольної революції (1648 — 1676 рр.) зусиллями гетьмана Богдана Хмельницького й досвідченої козаць­кої старшини, об’єднанням розрізнених селянських і козацьких загонів, була створена одна з найсильніших у тогочасній Європі армій.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Хмельницький Теодор (у народній формі — Богдан) Зиновій Михайлович — (близько 1595 — 1657) — гетьман України, засновник Української козацької держави. Народив­ся в сім'ї дрібного українського шляхтича Михайла Хмель­ницького, що служив спочатку при дворі С. Жолкевського на Львівщині, а пізніше перейшов на службу до Я. Даниловича. Коли Данилович став корсунським, а потім і чигиринським старостою, М. Хмельницький переселився до Чигирина. Спер­шу служив осадчим, сотником, а згодом обіймав посаду чи­гиринського підстарости. У пущі, що була виділена йому, заклав хутір Суботів. Мати — Анастасія Федорівна похо­дила з козацької родини.

Де саме народився Богдан досі не встановлено. Навчався спочатку в українській школі (не виключено, що в Києві), а потім у єзуїтській колегії у Львові. Вступивши до козацько­го війська, взяв участь у польсько-турецькій війні 1620 — 1621 рр., під час якої у битві під Цецорою був убитий його батько, а сам він потрапив у турецький полон.

Літописна традиція стверджує, що Богдан брав участь у морських походах, у битвах з татарами, а в 1629 р. у бою з татарами взяв у полон двох татарських князів з роду Кан- темирів, у 1633 — 1634 рр. він нібито брав участь у смо­ленській війні. Проте ці дані не підтверджуються іншими джерелами.

Брав участь у козацько-селянських повстаннях проти Польщі у 20 — 30-х рр. XVII cm. Після поразки повстанців у 1637 р. акт присяги реєстрового козацького війська підпи­сав «Богдан Хмельницький усього Війська його королівської милості Запорозького як писар військовий при печатці військовій рукою власною». Після 1638 р. Хмельницький зай­має посаду чигиринського сотника.

У 1644 — 1645 рр. Хмельницький вів переговори з фран­цузьким послом у Речі Посполитій графом де Брежі, внаслі­док чого був сформований козацький корпус (близько 2,5 тис.), який у жовтні 1645 р. морем прибув до французького міста Кале. Козаки брали участь у військових діях у Фландрії під командуванням відомого полководця Людовіка де Бурбо­на — принца Конде.

Серед істориків немає єдиної думки про те, хто очолю­вав загони запорожців. Французькі джерела згадують тільки полк І, Сірка, Відомо, що Хмельницький перебував у якихось зв’язках з принцом Конде, У1655 р, під час зустрічі з фран­цузьким агентом він заявив, що з задоволенням згадує своє перебування у Франції, розпитував про принца Конде та на­зивав його своїм «старим вождем».

Польський дослідник Збігнев Вуйцик стверджує, що Бог­дана Хмельницького у Франції не було. Українські дослідни­ки вважають, що командували козаками полковники І, Сірко та Солтенко; інші дотримуються думки, що у Франці був і Б, Хмельницький,

У 1646 р, зустрічаємо Богдана серед козацької старши­ни, яка вела переговори з королем Владиславом IV про морсь­кий похід козаків на Туреччину,

Близько 1646 р, у Хмельницького почалася ворожнеча з чигиринським підстаростою Данилом Чаплинським, з яким до цього він був у приязних стосунках.

Після доносу про те, що Хмельницький всупереч політиці польського уряду готує похід на море, за наказом Конець- польського Богдан був заарештований. Зважаючи на те, що очевидних доказів проти нього не було, віддали на поруки чигиринському полковникові Станіславу Кричевському,

У грудні 1647р, Хмельницький із невеликим загоном при­був на Січ, У січні (лютому) 1648 р, був обраний гетьманом, У квітні 1648р, почалась озброєна боротьба проти польсько- шляхетського гніту, Протягомі 648р, здобуває перемоги над польськими військами під Жовтими Водами, Корсунем, Пи- лявцями, здійснює облогу Львова й оточення Замостя, Під проводом гетьмана величезна територія України була звільнена з-під влади Польщі. У 1649 р. починається ство­рення української козацької держави. 8 січня 1654 р. відбула­ся Переяславська Рада, на якій було ухвалено рішення прий­няти протекторат Росії. Юридичний статус України в складі Росії було закріплено «Березневими статтями».

Десь близько 1623 р. першою дружиною Богдана Хмель­ницького стала Ганна (Гафія) Comko, сестра Якима Сомка, переяславського міщанина, пізніше наказного гетьмана. Вона померла у 1647р. У червні 1648р. другою дружиною ста­ла Мотрона (за різними літературними версіями Зося, Ге­лена, Олена) Чаплинська, жінка чигиринського підстарос­ти Д. Чаплинського. У січні 1649 р. (за іншими даними 27 грудня 1648 р.) у Києві єрусалимський патріарх Паісій заоч­но вдруге обвінчав гетьмана з Мотроною (наречена в цей час перебувала в гетьманській садибі у Чигирині). Мотроні була надіслана грамота зі звільненням від гріхів і акт про шлюб. 1651 р. вона, за відсутності гетьмана, була покарана на смерть (за одними даними — за подружню невірність, за іншими — за зв'язки з польською розвідкою).

Хмельницький мав кілька дітей від першої дружини. За різними даними у гетьмана було: 6-8 доньок (Степанида, Олена, Марія, Катерина та ін.) і 3-4 сини (Тимош, Юрій, Григорій та ін.). Імена всіх дітей невідомі. Крім того геть­ман усиновив дітей від двох попередніх шлюбів Ганни Золо­таренко (Кіндрата, Данила, Стефана та Осипа).

Помер гетьман у Чигирині 6 серпня 1657року, був похо­ваний у Суботові в Іллінській церкві.

У «Чернігівському літописі XVII ст.» є інформація, що в 1664р., коли польсько-шляхетські війська захопили Чигирин, за наказом Стефана Чарнецького тіла Богдана Хмельниць­кого і його сина Тимоша були викинуті з гробів («Южнорус­ские летописи, открытые и изданные Н. Белозерским» Киев., 1856. С. 30).

Козацька армія, підтримана кримсько-татарським військом, у 1648 р. розгромила регулярну армію Речі Посполитої: 6 — 8 трав­ня 1648 р. під Жовтими Водами загони С. Потоцького та Я. Шем­берга, 15 — 16 травня 1648 р. у битві під Корсунем було завершено ліквідацію польських збройних сил на Середньому Подніпров’ї; битва під Пилявцями, що відбулася 13 вересня 1648 р., закінчи­лась нищівною поразкою польського війська на чолі з сандомирсь- ким воєводою князем Владиславом Домініком Заславським, корон­ним підчашим Миколою Остророгом та коронним хорунжим Олек­сандром Конецьпольським (як назвав їх Б. Хмельницький, «пери­на, латина та дитина»).

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Булава — зброя з наконечником у формі кулі, яблука, вось­мигранника, груші. Символ влади гетьмана в XV — XVIII ст.ст. Рукоятку робили з горіхового дерева (довжиною 50 — 70 см, на кінці кріпилася срібна чи позолочена куля, прикра­шена коштовним камінням. Зазвичай вона прикрашалася гербом, іменем або вензелем власника). Уперше булаву пере­дав козакам (з іншими клейнодами) польський король Сте­фан Баторій в 1576 році.

У 1649 р. війна розгортається з новою силою. Польська армія, яку очолював король Ян II Казимир, захопила Галичину та вторгла- ся на Поділля. Козацькі війська виступили назустріч польській армії і оточили частину польських військ біля м. Збаража (армія магнатів). А 5 — 6 серпня 1649 р. відбулася битва козаків з головними частина­ми польської армії на чолі з королем Яном II Казимиром. Коли, зда­валось, перемога вже була на боці козаків, їх зрадили татари. Кримсь­кий хан, заручившись вигідним відкупом, та не бажаючи повного розгрому Польщі і зміцнення на її руїнах України, вивів татар з бою і наполіг на тому, щоб гетьман почав переговори з поляками.

8 серпня було укладено Зборівський договір. Згідно з його умова­ми, козацький реєстр повинен був скласти 40 тис. Підготовка до скла­дання реєстру здійснювалася геть­манською адміністрацією (полковни­ками і полковою старшиною). Прин­ципи складання реєстру були обгово­рені на старшинській раді, що відбу­лася 16 жовтня під Корсунем. Проте єдиної схеми реєстру так і не було ви­роблено. Керівництво всією роботою було покладено на генерального обо­зного І. Чернету (Черноту). До реєст­ру записували насамперед тих, «ко- торие служат старо». Складалися реє­стри на місцях і надсилалися до пол­кових центрів, де вони зводилися в єдиний список, якій відправляли до Чигирина, де вони оформлювалися в книгу в кількох примірниках. Одна

Військова печатка Б. Хмельницького

з таких книг була відправлена до Варшави. На сеймі реєстр не затвер­дили. Польський король у своєму листі від 28 травня 1650 р. пропо­нував гетьманському правлінню зробити в ньому виправлення.

Реєстр козацьких полків 1649 року

Король Ян Казимир і польські гусари проти козацької піхоти під Берестечком. Малюнок XVII cm.

У грудні 1650 р. полки були збільшені: Кальницький — до 6000 чоловік, Чернігівський, Ніжинський — до 9000, а кількість їх зрос­ла до 20. З них 3 власне військових і 17 адміністративно-територі­альних і військових — Чигиринський, Черкаський, Канівський, Корсунський, Білоцерківський, Київський, Уманський, Полтавсь­кий, Брацлавський, Кальницький, Переяславський, Прилуцький, Кропив’янський, Миргородський, Ніжинський, Чернігівський, Паволоцький. Центром кожного було найбільш економічно розви­нуте місто. Керували полками полковники за допомогою полкової старшини: писаря, осавула, хорунжого, судді. Вона або вибирала­ся козаками, або ж призначалася полковниками. Кожний полк ділився на сотні. Кількість їх у різних полках була неоднаковою — від 7 до 20.

Чисельність козаків за документами ставки Б. Хмельницького у грудні 1650 р. складала 57 889 чоловік. Водночас кількість ко­зацької армії можна визначити лише приблизно. Під час складан­ня реєстру гетьман наказував старшині дещо збільшувати його. Так, П’єр Шевальє пише, що кожний реєстровий козак вимагав право

Бій козацького табору з польською панцирною кіннотою. Малюнок І. Манця

мати кінного і пішого джуру та людину, яка б обробляла його зем­лю. Таким чином, якщо дозволений Зборівською угодою реєстр козацького війська у 40 тисяч і не був перевищений, то кількість цього війська зростала у 3 — 4 рази за рахунок козацьких по­мічників і могла перевищувати 100 — 120 тисяч чоловік.

Згідно Зборівської угоди козацька армія отримувала щорічну платню від казни Речі Посполитої. Гетьман одержав від короля у власність містечко Мліїв, яке забезпечувало йому річний прибу­ток у 200 тисяч талерів, а також Чигиринське староство. Генераль­ний писар одержував щорічну оплату в 1000 злотих, генеральний обозний — 400, полковники — 300, рядові козаки по ЗО. Крім того, старшина володіла ранговими маетностями.

Полковники і сотники на керованій ними території зосереджу­вали в своїх руках військову і громадянську владу. На утримання військових, судових і адміністративних органів з селян і міщан стя­гувалися податки. У казну надходила також плата за оренду ко­лишніх магнатських і королівських маєтків.

У військову казну Війська Запорозького в 1649 р. кожне господарство платило 4 талери податку. В 1650 р. податок пла­тили натурою по півосьмачки зерна. Можливо, податки зби­ралися паралельно в обох фор­мах. У архівах збереглися дані, що в Ніжинському полку з кожного двору на потреби ко­зацького війська брали по 2-3 золотих. Розміри таких пла­тежів залежали від конкретної ситуації і були неоднакові. Але швидше всього вони не переви­щували 4 талерів. У 1651 р. полковник Яків Воронченко наказав зібрати з жителів сіл Гомельщини на потреби козацького війська по 4 талери з кожного двору, а оскільки в 1649 р. саме таку суму збирали по всій Україні, то певно, такий податок був узаконений на землях Війська Запорозького, і полковник просто переніс його на білоруські землі.

У містах діяли органи самоуправління: у великих — магістра­ти, малих — ратуші.

Гетьман, обраний Військовою радою, керував збройними сила­ми, очолював старшинську адміністрацію і судочинство. За його підписом виходили найважливіші універсали, листи, розпоряджен­ня, накази.

Від імені України він укладав угоди з урядами іноземних дер­жав. При гетьмані існувала постійна вузька рада, до складу якої входили генеральна старшина і найбільш впливові полковники. Із зміцненням своєї влади Б. Хмельницький все рідше збирав широкі військові і навіть старшинські ради, приймаючи важливі рішення самостійно або з найближчими радниками.

Гетьман управляв Україною через військово-адміністративний апарат, куди входили генеральні козацькі старшини: обозний (відав артилерією); суддя (іноді їх було двоє); писар (канцелярія і діло­водство); військовий підскарбій (фінанси); два осавули (відали військовими справами); генеральний хорунжий (охоронець військового прапора); генераль­ний бунчужний (охоронець геть­манського бунчука).

Хорунжі й осавули викону­вали приблизно однакові функції — відповідали за фор­мування війська, забезпечували його зброєю, боєприпасами, спо­рядженням; навчали козаків військовій справі й ін.

Основу козацьких полків, як і раніше, становила оснащена вогнепальною зброєю піхота (їх організація залишалась такою ж, як і на початку XVII ст.). Але поступово з’являються і кінні загони, до кінця Національно- Визвольної революції в реєстро­вих козацьких полках кіннота складала від ЗО до 50%.

За часів гетьмана Б. Хмель­ницького кіннота ще не відігра­вала у козацькому війську вирі­шальної ролі. У цей час коні ви­користовувалися у війську для прискорення переходів до місця сутичок, кінні козаки часто йшли в бій, залишаючи позаду коней джурам. Озброєні мушкетами і шаблями лави козацького війська наступали трьома шеренгами. На відміну від польської кінноти, яка робила лише один залп при наближенні до ворога, козацька піхота, повільно просуваючись уперед, стріляла безперервно — перша її шеренга після пострілу переходила у третю шеренгу і, лаштуючи зброю, звільняла місце для другої. Історики XVII ст. Самуе ль Грондський та XIX ст. Ми­кола Костомаров пишуть, що одягнуті в чорні короткі свитки, ко­заки справляли враження важкої чорної хмари, що разячи вогнем, поволі і впевнено насувалась на ворога. На барельєфі саркофага Яна II Казимира роботи скульптора Жана Тібо (1672 р.)є зображення Берестецької битви, де ми бачимо загін піших козаків, які стоять у

Козацька кіннота під Львовом. За малюнком XVII cm.

трьох шеренгах і рушничним вогнем стримують атаку королівсь­ких гусарів. Козаки одягнуті у свитки, м’які чоботи без підборів, округлі шапки з роз’єднаною над чолом смушевою оторочкою. Од-

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Козаки називали себе громадою або товариством. Това­риство походить від польського слова, що буквально означає «громада». У польському війську лише шляхта, котра слу­жила в гусарських, панцирних та інших хоругвах, називала себе товариством, солдати ж, не шляхтичі, йменували себе жолдацтвом, шеренговими, а частіше жовнірами.

номанітність одягу на згаданому зображенні та в описі С. Грондсь- кого можна пояснити тим, що реєстрові козаки одержували від королівського уряду сукно на одяг. Однак у 1648 — 1649 рр., коли через воєнні дії польський уряд припинив видачу сукна, козаки, звичайно, були одягнуті по-різному. Селянські повстанці й дрібні ремісники ходили в тому, в чому хто з дому прийшов. Різноманіт­ним було також їхнє озброєння — дерев’яні колотушки, бойові коси, серпи, сокири, саморобні списи, шаблі і вогнепальна зброя, здобуті у попередніх боях.

У цей час до козацької армії входили також підрозділи розвід­ки, фортифікаційної та прикордонної служб, загони варти. Спе­ціальні загони забезпечували постачання зброї, набоїв, продоволь­ства.

Під час Національно-Визвольної революції (1648 — 1676 рр.) козацька армія використовувала передові методи військової стра­тегії та тактики. Наприклад у травні 1652 р. під час битви біля гори Батіг на Брацлавщині (Вінницька область) Б. Хмельницький, ото­чивши польський табір польного гетьмана Мартина Калиновсько- го, почав атаку одночасно з усіх боків. Польська армія, яка, чека­ючи підходу підкріплення, побудувала великий табір і тому нема­ла можливості обороняти його по всьому периметру, була повністю розгромлена. На полі бою полягло близько 10 тисяч жовнірів. Річ Посполита втратила половину своїх гусарів (добірних кіннотників). Був убитий М. Калиновський та багато інших польських магнатів. Рештки польської армії потрапили в полон. Врятуватися вдалося не багатьом.

Блискучу перемогу Хмельницького над Батогом сучасники по­рівнювали з перемогою карфагенського полководця Ганнібала над римлянами під Каннами (216 р. до н. е.).

Під час військових дій гетьман Б. Хмельницький активно по­чав використовувати артилерію. Удосконалювались старі методи ведення бою. Наприклад під час Чигиринського походу у 1678 р. козаки, використовуючи бойовий порядок, що називали табором, доповнили його простим методом, який давав можливість не зали­шати на полі бою поранених товаришів. Поляк Самуель Проський, польський резидент (представник — авт.) при турецькому візирі так писав про ті події: «... спаливши місто і зруйнувавши фортецю (Чигирин), Ромадановський (князь, російський воєвода) посеред дня рушив назад до Дніпра, звабивши своїм відступом і візирові війська. Три години турки йшли за його обозом, не завдаючи шко­ди, бо табір був досить міцним. Вишикуваний він був так: попере­ду їхало 10 000 возів по сто в ряду. З них найпершими рухалися тисячі бричок з різним бутір’ям і барцаманням для переправи. Возів було два кільця. З боку від возів ішли козаки із самопалами. За возами стояла кіннота, а далі ще за одним кільцем — піхота й ар­тилерія.

Кіннота спаги (шпаги, сипаї) — турецьке дворянське кінне опол­чення) розпочала сутички з відступаючими, а табір потихеньку рухався, і з нього через кожні 15 хвилин виходили відбиватися від турок нові полки. Ті, що відстрілялися, ховалися в таборі. Спокій­ний рух тривав з півгодини, а потім табір зупинився і, відправив­ши поперед себе авангард, почав знову відбиватися від нападників.

Інфантерія (піхота — авт.) була поділена на три частини, по де­сять тисяч з кожного боку табору. Кожна частина поставила перед собою захисні споруди, з-за них виривалося по 100 козаків, при­в’язаних один до одного паском за талію так широко, щоб між дво­ма було місце і третьому. Вони зв’язувалися, щоб здорові тягли пораненого і щоб не дати розірватися шерензі. У кожного козака було по два самопали, і вони, вискочивши з-за захисту, стріляли по ворогові з позиції півколіна, а тоді знову ховалися до табору. Потім виходила п’ята шеренга, теж зв’язана і, випаливши по воро­гу, відходила до табору. Таким чином, знову якийсь час вони вою­вали, завдаючи туркам і татарам великих втрат».