Козаки у складі армії Речі Посполитої

Якщо ми будемо розглядати питання армії Речі Посполитої відокремленої від козацького війська, це буде історично не вірно, оскільки до початку Національно-Визвольної революції (1648 — 1676 рр.) козаки служили в цій армії і воювали за інтереси Речі Посполитої, вважаючи її своєю вітчизною, як це відмічав сучас­ник, ректор Київської братської школи Касіян Сакович (1578 — 1647) у «Вірші на жалосний погреб козацького лицаря Петра Ko- нашевича-Сагайдачного», написаному у 1622 р.

Українська шляхта, — головна підтримка Подільського й Русь­кого воєводств, що першими були втягнені до військово-політич­ної орбіти королівства Польського, взагалі певний час складала основу полків «поточної оборони», а згодом — кварцяного війська. До середини XVII ст. саме служба в кварцяному війську, яке комп­лектувалося шляхом добровільного вербування охочих, ставала одним з небагатьох шляхів отримання матеріальних статків і скла­дання кар’єри для дрібної нетитулованої шляхти Волині й Київ­щини. Ці ж самі мотиви штовхали її на пошук служби в надвірних хоругвах магнатів.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Надвірні козаки — служили в збройних загонах магнатів в Україні в XVII — XVIII cm,cm,, одержували за службу плат­ню, земельні наділи та звільнення від повинностей. Загони надвірних козаків ліквідовано в Лівобережній Україні на по­чатку Національно-Визвольної революції 1648 — 1676 рр,, у Правобережній — після Ii входження (1793р,) до складу Росїі, в Західній Україні — після її входження до Австрії (1772 р,).

Оскільки Україна до середини XVII ст. входила до складу Речі Посполитої, то й її військові ресурси були задіяні для прикриття кордонів держави та в тогочасних військових конфліктах. Це в пер­шу чергу реєстрові козаки та загони прикордонної варти, в основ­ному піхота. В першій половині XVII ст. козацька піхота була виз­нана кращою в Європі. У той же час Г. де Боплан розповідав про козаків, як про поганих вершників: «...

Але подібне могло трапитися в будь-якій армії. Політичні прийоми, до яких вдавалися дипломати Габсбургів і Швеції перед початком і під час Тридцятирічної війни, щоб дістати козачі заго­ни в свої армії, навпаки, говорять про їх високі бойові якості.

Козаки в складі армії Речі Посполитої приймали участь у всіх військових конфліктах початку XVII ст. (з Росією, Туреччиною, Кримським ханством та ін.). Ці події знайшли відображення в три­логії Генріка Сенкевича— «Вогнем і мечем», «Потоп», «Пан Воло- диєвський». Серед героїв цих творів, серед лицарів, які рубалися за славу Речі Посполитої, було багато «литвинів» та «руської шлях­ти». В подіях «Смутного часу» (1604 — 1612 рр.) у військових діях на території Росії брали участь біля ЗО — 40 тис. козаків у загонах князів та магнатів: Романа Ружинського, Костянтина, Адама та Михайла Вишневецьких, Михайла Ратомського та ін. У битвах під Цецорою (1620) та Хотином (1621) у складі армії Речі Посполитої бились більш десятку військових формувань з етнічних українців. Надвірні війська магнатів, що мали маєтності на території Украї­ни, формувались в основному з місцевого населення. У прикордон­них загонах служили виключно українці, як шляхта, так і козаки. Тому будемо пам’ятати, що в армії Речі Посполитої до середини XVII ст. знаходились загони, сформовані з українців, а реєстрові козаки вважалися окремим підрозділом цього війська.

Навіть у часи Національно-Визвольної революції (1648 — 1676 рр.) у складі польської армії діяли загони, сформовані з козаків. У січні 1655 р. під Уманню колишній чигиринський полковник Ми­хайло Криса керував 8-тисячним польсько-козацьким корпусом. Наприкінці 1651 — початку 1652 рр. Великий коронний гетьмана М. Калиновський з підданих своїх маєтків сформував Уманський козацький полк, який діяв у складі коронного війська.

У складі польської армії воювала колишня козацька старши­на, а тепер — польські полковники С.

Ю. Коссак. Станіслав Жолкевський під Цецорою. Гравюра XIX cm.

М. Зацвіліховський (кум Б. Хмельницького), Середа, Байбулаі Ян- жула (Янсуль), С. Радлинський, П. Лешницький, Балабан (всі вони вірно служили королю і були нобілітовані, тобто отримали шля­хетство). «Запорізький козак Янсуль (Янжула), а тепер ротмістр пана воєводи брацлавського, дістав язика. Наші як підуть, то нічо­го ніколи не дістануть, а коли Забузький, Ясько, Янсуль, Ганжа підуть, то ніколи даремно не повернуться і король за кождим ра­зом дає їм за кожного полоненого по кількадесят талерів, одяг, ко­ней», — писав з Сокальського табору 29 травня 1651 р. один з польських шляхтичів. «Павло Апостол був до кінця вірний кня­зеві І.Вишневецькому і залишив польську службу лише після смерті свого протектора», — писав Б. Крупницький.

Крім того у 80 — 90-х роках XVII ст. Правобережні козацькі полки разом з польською армією приймали участь у битвах з ту­рецьким військом у Молдавії, Австрії, у Словаччині та Угорщині у походах проти Кримського ханства. У цей час майже четверта час­тина армії Речі Посполитої набиралася з мешканців українських «провінцій» Польського королівства — Руського, Белзького, Хол- мського, Волинського, Київського та Брацлавського воєводств. А серед реєстрів польських хоругв зустрічається багато офіцерів- шляхтичів та простих жовнірів з українськими прізвищами.

Існує власноручний запис польського короля Яна III Собєсько- го (1629 — 1696), який засвідчує активну участь підрозділу украї­нського козацтва у битві під Віднем 12 вересня 1683 року. «... Турків зараз ведуть, як псів і худобу, їх мої драгуни і козаки немало по­брали», — писав король у своєму щоденнику.

В серпні 1687 р. піддячий Посольського Приказу І. Чередєєв писав до Москви зі Львова, що при польсько-литовському війську «є і козаки сіверські, і запорозькі», що знаходились вони «по цю сторону Кам’янця-Подільського, на пасіках, для обережності від неприятеля» і що королівського жалування давали їм достатньо.