Конфлікти між селянами й поміщиками.
Становлення на селі буржуазних відносин супроводжувалося загостренням стосунків селян з поміщиками і владою. Чи не наймасовішими були їхні відмови вносити викупні платежі. Так, на початку 1805 р.
селяни кількох сіл Новомосковського повіту на Ka- теринославщині відмовилися платити не тільки викупні платежі, а й відбувати відробітки. Протягом того ж року таке саме вчинили жителі понад 100 сіл України. В окремих випадках хлібороби відстоювали свої права силою. Населення с. Водолаги Сумського повіту Харківської губернії спочатку відмовилося вносити високі викупні платежі й просило збільшити їм наділи. Коли ж у село прибула каральна команда, то селяни взялися за вила, серпи й коси. В ході сутички було вбито чотирьох і поранено 15 селян. Але на цьому не скінчилося. Сім років власті марно намагалися змусити трудівників прийняти наділи й почати вносити викупні платежі. Врешті-решт ті в 1870 р. забрали своє майно, худобу й самовільно переселилися до сусідньої Курської губернії, де розчинилися серед місцевих жителів.Досить поширеними були виступи селян проти несправедливого розмежування угідь. Особливо цим відзначалася Правобережна Україна, де селяни таким чином відстоювали своє сервітутне право (випас худоби на панських землях, косіння сіна, збирання хмизу, грибів, ягід у поміщицьких володіннях). Оскільки розмежування земель передбачало скасування цього права, селяни активно протестували. Вони масово відмовлялися переселятися з кращих земель на гірші. Всього протягом 70-х років відбулося понад 90 виступів такого характеру.
Непросто проходили земельні реформи й серед державних селян. Вони масово протестували проти так званих власницьких записів згідно з законоположеннями 1866— 1867 рр., внаслідок яких оброк збільшувався на 10— 15 %, а їхнє економічне становище погіршувалося. У травні 1872 р. приблизно 16 тис. чол. з 20 сіл Куп’янського повіту на Харківщині категорично відмовилися від запровадження власницьких записів.
А щоб цього не сталося без їхньої згоди, забрали у старост печатки, почали вимагати переобрання сільських і волосних службових осіб, а також права участі у вирішенні земельних питань для усіх селян, а не тільки для виборних. Ці хвилювання перекинулися в сусідній Ста- робільський повіт і змусили власті застосувати для їх припинення військову силу.Особливою гостротою відзначалися виступи державних селян на Південній Київщині на початку 70-х років. Хлібороби багатьох сіл Чигиринського повіту вимагали збільшення своїх наділів до 5— 8 десятин на душу, Ш° відповідало прожитковому мінімуму середньої за складом сім’ї. Крім того, найбідніша частина селян добивалася зрівняння земельних наділів між домогосподарями. Такі вимоги стали висувати згодом і селяни Черкаського, Звенигородського повітів Київської й окремих місцевостей Подільської та Волинської губерній. Хвилювання були придушені каральними загонами. Але навесні 1875 р. селяни Чигиринського повіту виступили проти насильницького стягнення властями викупних платежів. Хвилювання охопило жителів понад 40 сіл. Відбувалися вони і в інших населених пунктах. Протягом 70-х років по всій Україні сталося 53 таких виступи державних селян.
Боротьба селян за землю й проти податкового тягаря не припинялась і в наступні роки. З 1889 P- частина селян почала протестувати проти проведення судово-адміністративної реформи, за якою виборні мирові судді мали замінитися земськими начальниками. У нововведенні селяни вбачали посилення вотчинно-поліцейської влади й відмовлялись обирати кандидатів у волосні судді, не давали коштів на їх утримання або використовували інші форми опору.
У 80— 90-х роках у селянсько-поміщицьких конфліктах щорічно брало участь в середньому 85 сіл, або 0,25 % їх загальної кількості. Виступи проти поміщиків проявлялися переважно у потравах поміщицьких посівів і сінокосів, самовільних порубках лісів, захопленні невеликих поміщицьких земель, вимогах скасувати плату за різні релігійні треби, відмовах платити податки й вносити викупні платежі, а також брати участь у несправедливому, на їх погляд, розверстанні угідь. Менш поширеними були погроми й підпали поміщицьких маєтків, страйки, непокора властям і поліції, самочинне переобрання представників місцевої влади тощо. Активні учасники таких виступів зазнавали різних репресій. За неповними даними, протягом пореформеного сорокаріччя різних покарань зазнало понад 20 тис. жителів сіл. Але в результаті скасування кріпацтва й проведення ряду інших демократичних реформ виступи українського селянства в по- реформений період відзначалися в цілому більшою порівняно з попередніми роками цивілізованістю й одночасно зменшенням посягань на людське життя і майно.