Демократичні реформи 60—70-х років.
Скасування кріпацтва супроводжувалося цілим рядом реформ, які мали пристосувати внутрішнє життя країни до нових умов. У 1864 р. уряд здійснив земську реформу, що запроваджувала місцеве самоуправління на більшості земель Російської імперії.
В Україні земства не вводилися лише на Правобережжі з остраху на те, щоб польські шляхтичі не захопили всієї повноти влади в місцевому самоуправлінні. З’їзди землевласників, збори міських власників і волосні сходи селян обирали гласних на повітові збори. Ті, в свою чергу, визначали гласних для створення губернських земських зібрань. Між повітовими й губернськими земськими зборами діяли їхні виконавчі органи — земські управи. Земське законодавство передбачало перевагу в земських установах представників заможних кіл населення й насамперед дво- рян-поміщиків. До компетенції земств передавались організація медичної допомоги населенню, будівництво і фінансова підтримка початкових шкіл, утримання місцевих доріг, налагодження регулярного поштового зв’язку, розподіл державних грошових надходжень, збирання й опрацювання статистичних матеріалів. Земства відіграли важливу роль у перебудові місцевого життя до конституційних форм.Судова реформа 1864 р. ліквідовувала становий характер судів, закритість судових засідань і залежність суддів від адміністрації. Судочинство перетворилося на незалежну сферу управлінської системи. Суд засідав відкрито за участю присяжних засідателів. З’явилися посади адвокатів. У кожній губернії утворювався окружний суд. Апеляції на їхні рішення розглядали три судові палати — Харківська, Київська й Одеська. Касаційні функції залишались за сенатом. Дрібні справи вирішували мирові суди на чолі з суддями, що обиралися земськими гласними чи призначались урядом на три роки. Від старої системи зберігались окремі суди духовенства і військових. Функціонували волосні суди для селян з правом засуджувати винних до покарань різками.
Серйозного реформування зазнала народна освіта. «Положення про народні училища» 1864 р. запроваджувало єдину систему початкової освіти. До неї належали нижчі школи всіх відомств з підпорядкуванням їх Міністерству народної освіти. Лише духовні заклади підпорядковувалися сенатові, В народних училищах могли навчатися діти представників усіх станів. Серйозні зміни відбулися в середній школі. Згідно зі статутом від 19 листопада 1864 р. встановлювалося два типи гімназій: класична (з викладанням латинської і грецької мов) та реальна (без давніх мов і з переважанням природничих і точних наук). Обидві мали семирічний термін навчання. Випускники класичної гімназії могли продовжувати навчання в усіх вищих навчальних закладах, а реальної — тільки в технічних і сільськогосподарських. Гімназії оголошувались безстановими. Скасовувалися фізичні покарання. Існували також неповні середні школи, так звані прогімназії з чотирирічним терміном навчання. Вони відкривалися найчастіше в невеликих містечках й давали освіту в межах перших чотирьох класів гімназій.
Під тиском громадськості уряд мусив провести досить прогресивну реформу вищої школи. Статут 18 червня 1868 р. надавав університетам певну автономію: право вибору вченою радою університету ректора й проректора на чотири роки; обрання за конкурсом професорів; ради факультетів обирали деканів. Збільшувалася кількість кафедр, а з ними й чисельність викладачів.
Однак незабаром уряд перейшов у наступ проти тих прогресивних нововведень, які вирвала в нього хвиля громадського піднесення 60-х років. За статутом 1871 р. всі реальні гімназії ліквідовувались, залишалися тільки класичні гімназії. Основний наголос у викладанні робився на латинську, грецьку й російську мови. Применшувалося знання фізики, хімії та інших природничих предметів. У 1872 р. був обнародуваний статут реальних училищ — неповноцінної середньої школи з 6—7-річним терміном навчання.
Одночасно з лібералізацією освіти уряд посилив контроль за видавничою діяльністю.
За новим цензурним законом 1865 р. цензурні установи передавалися з відання Міністерства народної освіти до Міністерства внутрішніх справ. Для цього в ньому відкривалися головне управління у справах друку й центральний комітет іноземної цензури. Одночасно діяла й церковна цензура.Була удосконалена система міського управління. Згідно з законом від 16 червня 1870 р. у містах створювалися міські думи з числа обраних від міщан гласних. Право обрання надавалось особам віком понад 25 років, власникам нерухомості та російським підданим, які не мали заборгованості з міських податків. За майновим цензом усі виборці поділялися на три курії, кожну з яких в думі представляла рівна кількість гласних. Таке представництво дозволяло досить справедливо враховувати інтереси всіх прошарків міського населення. Виконавчим органом дум були міські управи.
Військова реформа 1864 р. запроваджувала поділ території країни на військові округи. На українських землях створювалися Київський (Київська, Волинська і Подільська губернії), Одеський (Херсонська, Катеринославська, Таврійська губернії та Бессарабська область) і Харківський (Харківська, Полтавська, Чернігівська, Воронезька, Курська і
Орловська губернії) округи. У 1888 р. уряд ліквідував Харківський округ, а чотири перші губернії були приєднані до Київського округу. В кожній губернії та повіті запроваджувалися відповідні військові управління. За військовим статутом 1874 р. строк військової служби скорочувався в сухопутних військах до 6 років і на флоті — до 7 років.