IIL ДАЛЬШІ ДИТЯЧІ споминки. Наука домашня 1840-1844. '

Місце,- що достала моя мати й куди я поїхав з нею, було у доволі багатих панів Цибульських. Вони мали своє село під Могилевом (на Дністрі), але в йому не жили. Держали вони в посесії великий маєток від кн.

Дім був великий, але й сім’я була чимала: 5 синів і 3 дочки: три старші сини були вже дорослії два з їх служили у війську, четвертий був в гімназії в Немирові, а п’ятий (Кароль), мій одноліток, оставався дома. Одна дочка була вже панною, дві молодші повинні були учитись у моєї матері (Текля і Гонорія). В цій сім’ї мати прожила 5 літ і я при ній чотири^,). Сім’я Цибульських обходилась з моєю матір’ю і зі мною ввічливо і чемно; сам хазяїн, ро­дом, як здається, з Волиня, вибився в пани з бездомної шляхти, не знаю всієї його. кар’єри, але пригадую собі з його оповідань, що в молодости він проживав у багатих Волинських панів, не знаю на якій функції, що служив у Волинського губернатора чиновником особих поручень, що колись грав сильно в карти; чоловік він був натертий, багато бачив і багато знав людей: читав дещо з літератури польської і російської; винесши з бурної молодости деякі грошові засоби, він почав брати посесії і як здається, ба­гато заробляв на них. Тоді, як я його пам’ятаю, він вже успокоївся — займався хазяйством і мав широкі стосунки з панами. Хоча посесор, він не натискав особливо селян, брав по контракту панщину і дані натурою, але над людьми не знущався; за весь час мого побуту в його домі я за- пам’ятаю тільки 3 екзекуції різками, не знаю вже за які провини, і то екзекуції не важкі (10—20 різок за раз). Прин­ципів в цьому взгляді у його здається не було, але була ла­гідність натуральна і винесені з попереднього життя афориз-· ми, котрі він чув про те, що не треба знущатись над людьми.

В домі Цибульських я вперше побачив товариство па­нів; наскільки загалом згадаю його тепер, воно не відріж- нялося зовсім інтелігенцією, за те кожний пан виступав з великим апломбом; все що він говорив, було сказано то­ном авторитетним, як абсолютна правда — привичка до цього тону мабуть походила з того, що він привик у себе Hu селі' бути авторитетом для селян і своїх офіціялістів. В відносинах до людей ліберальних професій вони дер­жали себе з пихою і трактували їх звисока; старались не вступати з.ними в розмову, або збували їх слова з нехту­ванням, даючи їм зрозуміти, що вони не повинні з ними пані-брататись, — загалом старались держатися як замкнута каста. В одному, разі мені довелось чути таку сентенцію: в повітовому місті на запусти хотіли відкрити „ресурсу" (род клюба для · забави, танців і карт) і радились, кого можна буде допустити до участи в ній; стали на тому,що· членами ресурси мають право бути тільки дідичі і то діє всі, а такі, що мають не менше 100 душ — бо, як виразився ідей з панів, не можемо туди напускати всякої „шуї“.(шуя—слово невідомого мені походження, значило те, що російське „сволочь").

Повертаюсь до особистого життя: тепер почалася моя справжня наука. Перші три. годи учила мене мати разом з своїми ученицями. Цикль наук, наскільки пам’ятаю, скла­дався з таких предметів: польська граматика, польська історія, загальний рис географії, французька мова, катехі­зис. Справді користь велику принесла мені наука фран­цузької мови: я учив слова, перекладав легкі тексти і че­рез три роки міг читати "доволі свободно, і поганенько го­ворити по французьки: знання цієї мови на протягу всього життя давало мені змогу розширяти свій світогляд, користуючи з багатої літератури. Далеко не те скажу про інші предмети мого учення. Метод учення моєї матері був дуже архаїчний; просто вона брала учебник, зазначала; місце урока (від — до) і без всяких пояснень казала учи­тися; найгірше ж було те, що треба було здавати задане слово в слово, як стояло в учебников!; на розуміння змісту при цьому не зверталось уваги; як прилучити до цього,, що учебники були доволі поганенькі, то виходила з науки тільки механічна утома пам’яти, але знання ніякого в го­лові не оставалось.

ких слів поставлених без всякого зв’язку меж собою. Я й не пробував учити їх, по звичаю получив шльопанці, а вече­ром видер з злополучно! граматики 2 страниці з приймен­никами і вкинув у піч. На третій, день, як прийшла черга на граматику, я сказав, що не можу найти свого останнього урока; та на моє щастя за ці два дні білили нашу хату, і мати сама догадалась, що мабуть білильниці, витрипуючи книжки, ненароком видерли дві картки..

Окрім дидактики мушу згадати головні основи власти­вого виховання, яке я отримав; себто ті принципи суспільні, які мені давались як принципи для життя. В релігійному взгляді особливого натиску я не досвідчав. Опріч того, що ввечері і вранці треба було відмовляти молитви, ніякого іншого релігійного обов’язку на мене не було наложено й екслюзивних релігійних понять мені не давали; пра­вила догматики я учив з катехізиса й дивився на їх як на обов’язкову, доволі скучну науку. В костелі бував з старшими, але тут зверталась увага не на богомілля, а на костюм і манери. — Далеко більше інтенсивно виховання впливало на склад національних/переконань; мати моя була гарячою польською патріоткою й старалась передати мені цей патріотизм. Властиво він мав більше всього державний характер: поки Польща була самостійною всім жилось дуже добре, як же її поділено, почались нещасні для всіх обставини; на внутрішній стан і відносини в Польщі не проводилось не тільки ніякої критики, але навіть не да­валось ніяких фактів; Польща упала через злість сусідів і зраду декого з своїх. З історії приводились тільки най­більш відомі факти слави й величности Польщі: Собесь- кий, Барська конфедерація, 4 літній сейм, Костюшко. Про· інсуррекцію 1831 року говорилось як про святу традицію. Про внутрішні відносини і склад польського суспільства мати ніколи не говорила — мабуть через те, що й сама ніколи про це не думала і відомостей потрібних не мала. Як колинебудь в літературі зустрічались про це епізоди: на­приклад сцена в „Дзядях" Міцкевича, де душа пана терпить муки за безсердечні відносини до селян, то про епізоди ці говорилось з наганою, що виражалось в афоризмі: „погана птиця каляє своє гніздо"; патріотичний обов’язок залежав у тому, щоби хвалити все своє, мовчати про всі хиби і га­нити все чуже. Не менш ексклюзивні принципи вселялись мені і взглядом станових відносин. Шляхта лічилась ста­ном установленим від Бога і самої природи; всі інші стани лічились як від натури негідними рівнятися у чомуне- будь з шляхтичами; пам’ятаю з пізнішого часу, що по­чувши від матері строгу нагану якогось шляхтича за те, що він оженився з селянкою, коли я став боронити його, мати мені сказала: „покинь говорити несенітницю; сам добре знаєш, що від коня і осла — виходить безплодний мул, а се­ред людей хочеш боронити зв’язок шляхтича з хлопкою".

Кастові принципи виражались в вихованню в щоденному життю забороною вести компанію з слугами й сільськими дітьми й увагами про хиби в поступованню, при чому які- небудь слова або манери ганились не за те, що вони по­гані, або не гарні, а за те, що так говорять або роблять хлопи або жиди. В відносинах між шляхтою мати мала ве­ликий пієтет для панів знатних і багатих, хоч з другої сторони вимагала, щоб ці пани оберталися до служебної шляхти без третировки; звідци виходили безперестанні колізії, в котрих пани похвалялись за рід і багатство, але ганились за пиху.

Щодо впливу на склад особистого характеру, то в етиці матері була мішанина принципів правдивих і навіяних з осередка, у которому пройшло її життя. З додатних прин­ципів без сумніву була віра в абсолютну чесність, без вся­ких компромісів і концесій, як в головний принцип посту­пування всякого чоловіка; тільки ж понятє про чесність було не просте й ясне, а скомпліковане цілим жмутом по­ложеній про „гонор"..

Що таке гонор в шляхетській версії, я досі ясно не ро­зумію— це з одного боку чесність, але з другого боку в поняттє гонору входили ріжні атрибути незалежні а ні від чесности, а ні від доброї волі чоловіка. Так лічилось, що тратив гонор чоловік, котрого ударили по пиці, хоч би без повода з його сторони, тратив гонор чоловік, котрого жінка скочила в гречку, чоловік, котрого хтось з вищих станом третировав; чоловік, що не прийняв визова на дуель, або сам не хотів зробити такого визова; чоловік, котрий, бувши в товаристві, чимнебудь признав себе нижчим від других і т. п. Словом не бувши дуже багатим, сильним, не­залежним, чоловік не мав ніякої змоги оборонити свій го­нор, а по принципу мусів його боронити. Звідци маса колі­зій трагічних і комічних,, котрі довго було б розказувати.

Щодо безпосереднього впливу дитячого виховання на мій особистий характер, мушу визначити одну рису, котра принесла мені багато шкоди і з котрою я мусів дуже сильно боротись в протязі життя: риса ця, складавшая, ін- теґральну частину шляхетського побуту, це було бажання виріжнитись між іншими людьми, показати себе яко мога кращим, порисуватись і виявити себе чимсь особливим.

Поучившись 3 роки у матері, на 4-й я перейшов в науку гувернера, що учив мого товариша Кароля Цибульського; гувернер повинен був за год приготовити мене до гімна­зії. Був це чоловік молодий і не глупий, тільки виховання сам мав не важне: він скінчив 4 кляси гімназії і з п’ятого був уволнений за суперечку з начальством. — Разом пере­мінився весь цикль моєї науки; я став учитися по росій­ськії, розуміючи на половину текст учебників: це була руська граматика (Востокова), латинська граматика (Білю- стина), географія (Арсеньева), аритметика (не пам’ятаю вже чия), німецькі слова і книжка Шлецера (щось ніби теорія історії) обов’язкова в гімназії, куди я мав поступити^[LIX]). Учитель мій, по правилам тодішньої педагогії, ніколи нічого не поясняв, а тільки зазначав в учебнику від—до—і віддавав мені книжку; тоді я починав зубристику незрозумілого текста в полу зрозумілій мові. Іноді пам’ять видержувала задачу, але ж часто їй не ставало сили; тоді учитель казав мені строгу нотацію за те, що я не хочу учитись. Іноді учитель пе­редавав матері про мов лінивство і мати давала мені пор­цію шльопанців. — Після року такої науки, гувернер пе­рейшов на друге місце, а так як до віддачі в гімназію мені оставалось ще мало не півроку, то на той час мене віддали до Боніфатія Антоновича з тим, що він буде пов­торяти зо мною пройдений курс і. доповняти те, що в цьому курсі не дістає. Наука тут пішла на новий лад. Б. А. огра­ничивая тим, що займався зо мною катехізисом і давав мені вголос читати якусь латинську книжку по пів години и день (на скільки я міг розібрати, це був реґулямін для студентів Гетінгенського університету); всі ж останні науки були оставлені на мою добру волю. Треба замітити, що цею свободою я користувався доволі сумлінно; справді повторяв все те, що вже проходив раньше і виучував все те, що слабо пам’ятав, з більшою охотою, як колись при підневольній науці.

Щодо життєвих обставин, тут я знайшов перші за­датки розвитку. Хазяїн дому, де я жив, Оттон Абрамович,, чоловік молодий і нежонатий, вів життя свободне й веселе; він не належав до так званого балагульства, але ж багато звичаїв і побутових рис балагулів присвоїв собі. Ухиля­ючись від етикетальних візитів і салонного життя, він приймав у себе багато шляхетської молоді. Найчастіше ці молоді люди провадили час на полюванні, їздили з хор­тами ловити зайців, стріляли до цілі, грали в більярд і т. і.; костюми носили не модні і скидувались в їх формі на козацький лад. П’янства в їх компанії не було; в карти гуляли дуже рідко; ввечері звичайно годин 2, або з чи­тали щонебудь в голос, при чому мені позволялось слу­хати читане; найчастіше читались повісті Чайковського; (не знаю задля чого, вони тоді були заборонені цензурою); з повістей цих перший раз я подув про козаччину і вона мені дуже вподобалась; я перший раз побачив якийсь новий світ, не мавший нічого спільного з шляхетським складом і одріжнявшийся від його особливою бадьорістю, живу- чостю й енергією. Правда у Чайковського це все було пере­мішане з польсько-шляхетськими тенденціями, шляхтичі

були значно покозачені й козаки підведені ніби особлива верства шляхти, але всеж таки рисів козаччини було до­волі для того, щоби скласти особливий, зовсім оригіналь­ний і самобутний образ..

Ці образи Чайковського засіли мені глибоко в душу й ніколи не стерлись, положивши першу підвалину укра­їнофільства. Опріч того у от. Аб. була не дуже численна й не дуже вибрана бібліотека книжок польських і фран­цузьких, котрі я прочитував дуже пильно; пам’ятаю, що тоді я познайомився з творами Міцкевича і особливо зачи­тувався перекладами новогрецьких пісень Ходзька, де бо­ротьба греків 8 турками дуже мене інтересувала.