Християнізація праукраїнських князів.
Виникнувши у першій половині І ст. н. е., християнство в IV ст. стало державною релігією Римської імперії. Релігія простих людей швидко поширилась у світі, зокрема й в Україні.
Існує стародавня оповідь про те, як Подніпров’я та Новгородську землю відвідав апостол Андрій Первозванний і проповідував серед населення християнство. Цим займалися й інші проповідники, на що вказують металеві формочки ГѴ—V ст. для виготовлення хрестиків. Є дані про те, що в першій половині IX ст. деякі старійшини руських племен хрестилися в Сурожі. Але це не означало, що все населення Руської землі прийняло нову релігію.У 60-х роках IX ст. під час одного з походів на Константинополь відбулося хрещення князя Аскольда і його найближчого оточення. Патріарх Фотій виконав обряд хрещення, а потім у Енцикліці записав, що руси проміняли язичництво на «чисте християнське вчення». Про хрещення Аскольда писали не тільки візантійські автори, а й руські літописці. Щоправда, їхні твори не дійшли до наших днів, але ними користувався історик В. Татіщев і тому небезпідставно назвав Аскольда першим мучеником Русі. А те, що його ім’я не внесене до Святців, вчений розцінював як забуття історії. Руси прийняли митрополита й виділили йому резиденцію в Переяславі. З його прибуттям у Середнє Подніпров’я християнство стало активніше поширюватися серед місцевого населення.
Проте більшість наших предків продовжувала поклонятися язичницьким богам. Найголовнішим з них був Перун — бог грому, блискавки, війни та зброї. Поряд з ним стояли Дажбог — покровитель сонця, Стрибог — покровитель вітрів та інші божества. Кожне плем’я мало своїх богів. Люди вірили в духів предків, лісовиків, водяних, русалок, домовиків, тобто обожнювали сили природи, серед якої проходило їхнє життя. Для ритуальних дійств вони збиралися в святилищах чи інших затишних місцях у лісі, на березі річки, де виконували язичницькі обряди й приносили жертви. Цим самим люди знаходили собі душевний спокій, гармонію дій та помислів, віру в допомогу вищих сил і так вивищувалися над природою. Віра допомагала предкам пройнятися любов’ю до всього живого, і недаремно вони вважали за смертний гріх карати винуватців у якихось провинах стратою чи каліцтвом, а натомість воліли обмежуватися штрафами, тримали винуватця у порубі або в крайньому разі прирікали його на долю невільника й примушували тяжко працювати. Так закладалися підвалини характеру наших предків.