БОРОТЬБА ПРОТИ ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ В УКРАЇНІ У 1941-1942 РР.

22 червня 1941 р. фашистські війська без оголошення війни напа­ли на Радянський Союз. Вже перші дні війни показали слабкість CPCP. Незважаючи на численні факти масового героїзму, Червона Армія відступала.

З перших днів війни вживалися заходи щодо перебудови еконо­міки на військовий лад. Підприємства були терміново переведені на виконання замовлень фронту. З наближенням фронту найцінні­ше обладнання та майно евакуйовувалося у тилові райони CPCP. Туди ж вивозились і кваліфіковані спеціалісти. Нелюдських зусиль коштувала робітникам евакуація підприємств з таких економіч­них центрів України як Придніпровський промисловий район, Донецький та Криворізький басейни, а також заводів і фабрик Києва, Харкова, Одеси та інших міст. За 45 діб було демонтовано і відправлено на схід обладнання заводу-гіганта "Запоріжсталь".

Доцільно навести загальні дані про евакуацію з України. Усього з республіки було евакуйовано понад 550 великих підприємств тридцяти галузей промисловості. Це становило третину всіх за­водів і фабрик, евакуйованих з районів CPCP, охоплених війною. Вивезено було також ЗО тис.

Великий вклад у переведення народного господарства на воєнні Рейки вносили й працівники науки і культури. Щоб зберегти інте­лектуальний та духовний потенціал народу, з наступом фашистів заклади науки та культури також евакуйовувались. У глибокий тил було вивезено інститути Академії наук, 70 вузів, близько 50 театрів тощо. Водночас у міста і села Російської Федерації, Казахстану, республік Середньої Азії переселено 3,5 млн. осіб мирного українсь­кого населення.

Значні матеріальні цінності при відступі Червоної Армії зни­щувались - промислові об'єкти, харчові припаси, мости, залізниці, затоплювались піахти; була знищена Дніпровська ГЕС, зруйнова­на частина Києва, Харкова, Бердичева. При відступі енкаведисти знищили близько 15 тис. українських політичних в'язнів, що пере­бували у в'язницях Львова, Дубна, Золочева, Рівного, Луцька, Києва, Харкова та інших міст.

Не справдилися сподівання деяких політичних сил Західної Укра­їни і нате, що з приходом німців прийде визволення. Хоча у боротьбі з більшовиками і брали участь військові формування Організації Українських Націоналістів (Нахтігаль, Роланд), гітлерівці похорони­ли надії українців на державність. Проголошена у Львові ЗО червня 1941 р. Українська Держава була швидко ліквідована. Вже на почат­ку липня німці заборонили діяльність Українського Державного Правління. 12 липня були заарештовані його лідери. Тоді ж німці провели масові арешти серед членів ОУН. Така німецька політика викликала на Україні загальне обурення і збройний опір населення.

В окупованих районах фашисти запровадили режим терору і на­сильства. В Києві у Бабиному Яру вони стратили понад 100 тис. євреїв, українців, росіян та ін. У республіці відомо не менше 50 місць масових розстрілів населення.

20 серпня 1941 р. з найбільшої частини України, окупованої німцями, був створений Рейхскомісаріат України, на чолі з Epi- хом Кохом. На цих територіях було фактично встановлено колоні­альний режим. Були закриті всі наукові установи, бібліотеки, му­зеї, театри.

На окупованих територіях розпочали активну бойову діяльність (ЬормУ^вання радянських партизанських загонів та ОУН. У Києві, після його окупації німцями, діячами ОУН була створена Українсь­ка Національна Рада - національний політично-громадський центр. Почав виходити журнал "Українське слово". Поетеса Олена Теліга організувала Спілку українських письменників. Однак діяльність українських структур, які працювали на українську державність, не входила у плани окупантів. У грудні 1941 р. німці заарештовують, а в лютому 1942 р. розстрілюють у Києві групу українських націо­налістів - Олену Телігу, Івана Рогача, Ореста Чемеринського та ін. Наприкінці грудня 1942 р. німці заборонили Українську Національ­ну Раду, згодом така ж рада була заборонена і у Львові.

Україна займала особливе місце в планах гітлерівців. "Наше зав­дання полягає у висмоктуванні з України всіх товарів, які лише мож­на захопити, без огляду на почуття і власність українців", - таке зав­дання ставив перед своїми підлеглими верховний правитель окупо­ваної України Epix Kox. Він підтримував расову теорію нацистів, згідно якої всі слов'яни - це люди нижчого ґатунку, і їхня роль зводи­лася до того, щоб служити німецькій расі. Україна вважалася першо­черговим об'єктом німецької колоніальної експансії, а українці - май­бутніми рабами німецьких колоністів. Вже у серпні 1941 р. були по­ховані сподівання українських націоналістичних сил на створення власної держави. Україну розбито на окремі адміністративні одиниці. Столицею проголошено м. Рівне. В Україні було утворено 50 гетто й 180 концентраційних таборів.

медичне обслуговування ґрунтувалася цілком на расовому прин-j дині: краще - для німців, нікудишнє - для українців.

Порівняно з Рейхскомісаріатом (Правобережжя і більша частина Лівобережжя), в Галичині, яка входила до Генерал-губернаторства Польщі, у східних районах України, які перебували під юрисдик­цією військових, а також у Південно-Західній Україні (Трансністрії), окупованій румунами, окупаційний режим був ліберальнішим.

Жорстокість і безкомпромісність політики окупантів викликали опір населення. Виник підпільних рух. Підпільні більшовицькі та націо­налістичні організації, а на північному заході - польські, мали власні партизанські загони. До їх складу входили колишні червоноармійці, комуністи, українські націоналісти, євреї, втікачі з полону. Зосереджува­лися партизани в основному в лісах Волині, на Поліссі та в Карпатах.

Для керівництва радянськими партизанами був утворений Цен­тральний штаб партизанського руху в Москві. Влітку 1942 р. почав діяти Український штаб партизанського руху на чолі з Т. Строка- чем. Радянські партизани руйнували німецькі комунікації, створю­вали напруженість та безладдя в тилу ворога.

Абітурієнтам рекомендується навести конкретні приклади крає­знавчого характеру про діяльність антифашистського підпілля.

Якщо діяльність радянських партизан концентрувалася в основ­ному на Лівобережжі, то в Західній Україні переважали парти­занські сили ОУН. На початку радянсько-німецької війни на Поліссі та Волині виникло військове формування "Поліська Січ". Наприкінці 1942 р. націоналістичні загони були об'єднані в органі­зовану Українську повстанську армію (УПА) під командуванням Р. Шухевича, яка поставила під свій контроль частину Волині, Полісся, а згодом і Галичини. Ця армія налічувала 30-40 тис. бійців. У липні 1944 р. було створено Українську головну визвольну Раду, яка очолила боротьбу як проти CPCP, так і проти "Нової Європи".

© ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Чому німецьким військам у перший місяць війни вдалося захопити значну частину території України?

2. Яку політику здійснюваній фашистські загарбники в Україні?

3. Якою була роль радянських партизан та УПА у боротьбі з фа­шистами ?