Завершення воєнних дій в Європі та Азії (1943-1945 рр.).
Висадка англо-американських військ у Сицилії. Капітуляція Італії. На початку 1943 р. англо-американські війська активізували свої дії в Північній Африці, де весною 1943 р. вони провели Туніську операцію, що завершилася капітуляцією італо-німецьких військ на цьому континенті.
10 лиішя 1943 р. англо-американський десант висадився на о. Сицилія і звільнив його. 25 липня фашистський режим в Італії було повалено. Муссоліні було заарештовано, фашистську партію розпущено. За згодою короля було створено новий уряд на чолі з маршалом П. Бадольо, який почав переговори про перемир'я. 8 вересня 1943 р. Італія капітулювала, а 13 жовтня оголосила війну Німеччині, поразка якої ставала дедалі більш неминучою. Адже вихід Італії з війни поклав початок розпаду фашистського блоку.
Тегеранська конференція, її рішення та значення. Спільними зусиллями учасників антигітлерівської коаліції наближалося переможне завершення Другої світової війни. Між ними була досягнута домовленість, що найважливіші рішення з питань ведення війни і післявоєнного устрою світу будуть ухвалюватися на спільних конференціях керівників провідних союзницьких держав — CPCP, США і Великої Британії. Перша гака зустріч голів урядів США (Ф. Рузвельт), Британії (У. Черчіль) і CPCP (Й. Сталін) відбулася з 28 листопада по 1 грудня 1943 р. в Тегерані (Іран).
Основним питанням цієї зустрічі було відкриття Другого фронту в Європі. CPCP наполягав на якнайшвидшому вирішенні цього питання. Черчіль пропонував відкрити його на Балканах, однак Рузвельт погодився з пропозицією C галіна про відкри ття фронту на півночі Франції.
На конференції було домовлено:
• у травні 1944 р. другий фронт буде відкрито;
• СРСР зобов'язувався водночас розпочати наступ на радянсько-німецькому фронті;
• прийнято рішення відродити Польщу з кордонами на сході по лінії Керзона;
• створити ООН.
Між лідерами держав були і розходження: Черчіль пропонував по завершенні війни відокремити Пруссію від Німеччини, а південну Німеччину включити до складу майбутньої Дунайської федерації; Рузвельт вважав, що необхідно розділити Німеччину на 5 незалежних держав.
Не було вирішене питання про законність вступу прибалтійських країн до CPCP, однак в цілому Тегеранська конференція підтвердила бажання союзників продовжити спільну боротьбу з фашизмом і сприяла зміцненню антигітлерівської коаліції.Внутрішнє становище та життя населення у США, Великобританії, Франції, CPCP, Німеччині та Японії. Досвід історії свідчить, що успіху у війні досягають, як правило, ті держави, які найкраще підготовлені до її ведення економічно, мають розвинену й сучасну воєнно- промислову базу і достатні природні та людські ресурси. Друга світова війна не була винятком у цьому відношенні. Адже воєнні успіхи третього рейху, як і Японії, на початку війни були насамперед зумовлені їхнім могутнім воєнно-промисловим потенціалом, який збагачувався за рахунок економічного використання окупованих територій. Що ж стосується країн антигітлерівської коаліції, то їхня економіка, особливо ресурси європейських держав, у перші роки війни сильно постраждали від воєнних дій і окупації. Але в ході поступового визволення їхніх територій відбувався (не в останню чергу за підтримкою США) інтенсивний процес нарощування воєнно-промислового потенціалу союзницьких держав, що стало важливою передумовою перемоги над ворогом, воєнно-економічний потенціал якого, навпаки, дедалі більш слабшав. Про це свідчать, зокрема, наступні порівняльні узагальнюючі факти: за роки війни в CPCP було вироблено 843 тис. гармат і мінометів, в США — 651 тис., а в Німеччині — 396 тис.; танків і самохідних артилерійських установок в CPCP — 102 тис., в США — 99 тис., а в Німеччині — 46 тис.; бойових літаків в CPCP — 102 тис., в США — 192 тис., а в Німеччині — 89 тис. Саме ця переважна потужність воєнної економіки країн антигітлерівської коаліції, насамперед CPCP та США, стала матеріальною основою перемоги над агресорами.
Що ж стосується економічного становища окремих країн — головних учасників Другої світової війни, то воно зазнавало протягом війни різних змін. Наприклад, економіка США, територія яких не зазнала прямих ударів агресорів у роки війни, стрімко розвивалася: у 1943 р.
загальний валовий продукт цієї країни подвоївся порівняно з 1939 роком. Це давало американцям можливість надавати досить значну воєнно-економічну й матеріальну допомогу своїм європейським союзникам по антигітлерівській коаліції. В країні було «заморожено» ціни і зарплату. Втім, почуття патріотизму й бажання підтримати дії США у війні проти фашизму були дуже сильними в американському суспільстві. Зросла популярність президента Рузвельта, який, проте, не дожив до кінця війни і помер 12 квітня 1945 року.Ситуація в Британії була дещо складнішою, оскільки значна кількість англійських солдатів брала участь у бойових діях; німецька авіація повністю зруйнувала деякі міста (Ковен грі). Посилився державний контроль над економікою. Хоча партія консерваторів, очолювана Черчілем, і привела країну до перемоги, однак на виборах у липні 1945 р. вона програла, і до влади прийшли лейбористи.
Найбільш сильно постраждав від воєнних дій і окупації CPCP1 особливо його європейська частина: у 1941-1942 рр. національний дохід країни зменшився загалом на 34%, промислові потужності скоротилися на 38 %, валова продукція промисловості — вдвічі. Фронт певний час майже не отримував танків, літаків та іншого військового спорядження. Частково це спорядження замінила техніка, одержана в перших партіях ленд-лізу. Але поступово становище змінювалося на краще. Була проведена масова евакуація фабрично-заводського спорядження на схід країни, де було збудовано 3,5 тис. великих оборонних підприємств: тільки з України у тилові райони було евакуйовано найцінніше обладнання 550 найбільших оборонних підприємств, сотні тисяч висококваліфікованих робітників і спеціалістів. Щодо соціального становища населення CPCP, то рівень його життя впав до найнижчої позначки, процвітав «чорний ринок». Але і за таких жахливих умов більшість населення вірила в перемогу, віддавала всі свої сили для допомоги фронту і армії.
Що ж стосується головного винуватця й агресора Другої світової війни, то могутній на початку війни економічний потенціал Німеччини (друге місце за обсягом промислового виробництва) почав падати з кінця 1942 — початку 1943 року.
Була проведена тотальна мобілізація, масово використовувалася праця полонених, але в німецькому суспільстві зростала недовіра до нацистів й сумніви в їх перемозі, все сміливіше почали діяти місцеві антифашисти. Криза у суспільстві призвела до невдалої спроби вбити Гітлера 20 липня 1944 р., престиж фюрера стрімко падав навіть в очах найближчого оточення.Економічне піднесення, що охопило головну союзницю Німеччини — Японію на початку війни, закінчилося у 1943 р., а на 1944-1945 рр. почалося стрімке падіння. Сільське господарство деградувало через відсутність робочих рук. Зростання антифашистських настроїв у суспільстві призвело до зміни прем'єр-міністра у липні 1944 року. Водночас активізувалася діяльність антняпонських сил в Китаї.
Відкриття Другого Фронту в Європі. Рішення про створення Другого фронту в Європі було досягнуто під час переговорів між CPCP, США і Британією, що відбулися ще в травні-червні 1942 р. в Лондоні і Вашингтоні. Час і місце його відкриття було визначено на Тегеранській конференції глав урядів цих країн в листопаді-грудні 1943 року.
Під час наступу радянських військ на Східному фронті нарешті розпочалася висадка союзників у Північній Франції. 6 червня 1944 р. англо-американський десант на чолі з американським генералом Дуайтом Ейзенхауером через протоку Ла-Манш висадився на півночі Франції - у Нормандії. Це й ознаменувало відкриття Другого фронту в Європі, котрий відіграв важливу роль в остаточній перемозі над фашизмом.
Зруйнований Кельн в районі Кельнського собору (Німеччина)
Нормандська десантна операція (складова частина операції «Оверлорд») — найбільша морська десантна операція Другої світової війни. В ній брали участь 32 дивізії і 12 окремих бригад, близько 11 тис. бойових літаків, майже 7 тис. кораблів, транспортних й десантних суден. Загальна кількість експедиційних сил складала понад 2,8 млн. чоловік, з них понад 1,5 млн. були американцями.
Зайнявши плацдарм в Нормандії, союзні війська 15 серпня 1944 р. розпочали операцію «Енвіл» («Драгун») з визволення Франції. На час висадки союзників в Нормандії 3/4 військ вермахту знаходилися на радянсько-німецькому фронті. Тому перевага сил на боці союзників антигітлерівської коаліції була значною: у чисельності військ — у 3 рази, за кількістю гармат — у 2 рази, у літаках — у 60 разів. 19 серпня у Парижі почалося збройне повстання і до кінця вересня Францію було звільнено. Потім гітлерівців вигнано з Бельгії і півночі Італії. У червні союзники вступили до Риму.Цікаво відзначити, що у ніч з 12 на 13 червня Німеччина застосувала проти Британії ракети ФАУ-1, що були останньою надією Гітлера у війні. Але їхня ефективність виявилася занадто слабкою.
Якщо початок розпаду німецького союзницького блоку поклала капітуляція Італії, то в результаті виходу Радянської армії на західні рубежі CPCP і перенесення її бойових дій у Центральну і Східну Європу цей блок був приречений на остаточний розпад. Уряд Радянського Союзу і особисто Сталін надавали великого значення визвольній місії радянських збройних сил у Другій світовій війні — воєнній допомозі народам зарубіжних країн в їх визвольній боротьбі проти німецько-фашистських і японських окупантів. В офіційних заявах та інших документах Комуністичної партії та Радянського уряду широко висвітлювались й пропагувались мета та головні завдання надання допомоги народам Європи у їх визволенні від фашистських загарбників. Підкреслювалося, що йдеться не лише про участь радянських військ у визволенні зарубіжних країн, але й про допомогу їм у відновленні своїх незалежних національних держав, наданні їм повної свободи у вирішенні питання про свій державний і соціально-політичний устрій тощо. Втім, подальший розвиток воєнно-політичних подій в зарубіжних країнах, що були визволені Радянською армією, показав нещирість подібних заяв вищого керівництва CPCP.
Безпосередньо до визволення народів Європи радянські збройні сили приступили ще весною 1944 р.
27 березня після форсування р. Прут Радянська армія вступила на територію Румунії і вже до середини квітня визволила понад 800 населених пунктів. 12 квітня румунський уряд диктатора Антонеску відхилив умови перемир’я, які запропонував йому радянський уряд, і продовжував війну на боці фашистської Німеччини. Однак нові безглузді жертви, особливо в результаті успішної Яссько-Кишинівської операції радянських військ, активізували антифашистські сили в Румунії. Це гранилось, зокрема, в оточенні короля Михая, який 23 серпня 1944 р. віддав наказ про арешт Антонеску і членів його уряду. В той же день розпочалося антифашистське повстання в Румунії. На наступний день король у зверненні до народу заявив про вихід Румунії з війни на боці Німеччини і про приєднання країни до антигітлерівської коаліції. За цей мужній вчинок і внесок у перемогу над фашизмом радянський уряд нагородив короля Румунії Михая вищою воєнною нагородою — орденом «Перемога». У вересні вся територія Румунії була захоплена військами 3-го Українського фронту і звільнена від німецьких частин.В результаті стрімкого розвитку подій у Румунії Радянська армія опинилась на болгарському кордоні. Тут під впливом наступу радянських військ розгорнулись демократичні процеси — було сформовано новий уряд. Цей уряд вирішив роззброювати та інтернувати німецькі частини, що перебували в країні, не виявляти опору радянським військам, якщо вони перейдуть кордон. Політична ініціатива поступово переходила до рук Вітчизняного фронту, керованого комуністами. Однак, незважаючи на це, 5 вересня 1944 р. уряд CPCP оголосив Болгарії війну. Це було продиктовано суто політичними мотивами — підготовкою умов для створення радянської сфери впливу в Південно-Східній Європі. 8 вересня радянські війська, переправившись через Дунай, розпочали просування вглиб Болгарії. Воно відбувалось без єдиного пострілу і при сприянні властей та командування болгарської армії, а також за палкої зустрічі з боку населення. 9 вересня новий уряд Вітчизняного фронту, що прийшов до влади в результаті повстання, оголосив війну Німеччині.
Восени 1944 р. Радянська армія вийшла до кордонів Югославії. Тут військово-політична ситуація набула особливої гостроти. Згідно з угодою між урядом CPCP і Національним комітетом визволення Югославії (створений у жовтні 1943 р. на чолі з Й. Тіто) про спільну боротьбу проти фашистів, війська 3-го Українського фронту під командуванням маршала Ф. Толбухіна у вересні вступили на югославську територію. Так розпочалася Белградська наступальна операція. 20 жовтня спільно з частинами Народно-визвольної армії Югославії вони звільнили Белград. До кінця 1944 р. окупанти були вигнані із Сербії, Македонії та Чорногорії. Однак вся країна була визволена югославською армією лише 15 травня 1945 р., через тиждень після офіційної капітуляції Німеччини.
Понад півроку тривали запеклі бої за визволення Угорщини. В цій країні — союзниці Німеччини, після Сталінградської битви і розгрому 2-ої угорської армії під Воронежем у січні 1943 р. уряд почав пошуки шляхів виходу з війни. Ним було розпочато таємні переговори з членами антигітлерівської коаліції. Щоб запобігти цьому, Гітлер віддав наказ окупувати Угорщину, що і сталося в березні 1944 р. А в жовтні того ж таки року в країні була встановлена фашистська диктатура. В цей же час радянські військові частини вступили у східні й центральні райони Угорщини. 29 жовтня розпочалася Будапештська наступальна операція радянських військ. В ході цієї операції було ліквідоване майже 190-тисячне угруповання ворога. 13 лютого 1945 р. був узятий Будапешт, а рівно через два місяця вся Угорщина була очищена від гітлерівців.
З липня 1944 р. по лютий 1945 р. йшло визволення Польщі. 1 серпня 1944 р., коли Радянська армія лише форсувала р. Віслу, у Варшаві розпочалося антифашистське повстання — найбільше з повстань проти окупантів у Другій світовій війні. Ним керував еміграційний уряд у Лондоні і підпорядкована йому Армія Крайова. Повстанці намагалися визволити місто до приходу радянських військ. Однак після 63 днів боїв це повстання було жорстоко придушене фашистами (було вбито понад 200 тис. варшав'ян). Варшаву визволила радянська армія 17 січня 1945 р. До сьогодні дискусійним с питання: чи хотіло і могло радянське керівництво вчасно прийти на допомогу учасникам Варшавського повстання? А звільнення всієї території Польщі від німецьких загарбників завершилося в квітні 1945 р. в результаті Вісло-Одерської наступальної операції Радянської армії.
Звільнення території Чехословаччини від фашистів відбулося згідно з Договором про дружбу, взаємодопомогу і післявоєнне співробітництво між CPCP і Чехословаччиною, підписаного 12 грудня 1943 р. в Москві. А почалося воно разом із Словацьким національним повстанням (29 серпій — 27 жовтня 1944 р.) і Дукельською операцією радянських військ та Чехословацького армійського корпусу генерала Л. Свободи. 4 квітня 1945 р. була звільнена столиця Словаччини Братислава. Надалі в результаті Празького повстання чеських патріотів 5-9 травня 1945 р., на допомогу яким вчасно прийшли радянські війська, здійснивши Празьку наступальну операцію, була звільнена Прага і вся територія країни.
Протягом лютого-квітня 1945 р. в результаті Віденської наступальної операції радянських військ було звільнено Австрію.
Отже, більше року радянські війська у взаємодії з народними арміями і місцевими партизанами вели бої з ворогом на території зарубіжних європейських країн. Вони визволили повністю або частково територію Румунії, Польщі, Болгарії, Югославії (східні райони), Чехословаччини, Угорщини, Австрії, Німеччини (східні райони). В боях за визволення пригноблених народів Європи віддали своє життя понад 1 млн. радянських воїнів, яких тут чекали як визволителів від фашистського ярма. У тому, що сталося в цих країнах після приходу радянських військ — дії сталінських посланців з їхніми HKBC, «смершами»' і встановлення в них прорадянських тоталітарних режимів, немає вини рядових солдатів і офіцерів, які не зганьбили себе перед народами Європи.
Важливу роль у визволенні країн і народів Європи від нацизму відіграли й війська інших членів антигітлерівської коаліції. Протягом осені 1944 р. — зими 1945 р. союзниками було визволено країни Бенілюксу. 25 квітня 1945 р. радянські (1-й Український фронт) та союзні англо- американські війська зустрілися біля м. Торгау на р. Ельбі. У травні 1945 р. підписано капітуляцію німецьких військ у Нідерландах, иівнічно-західній Німеччині, Шлезвіг-Гольштейні, Данії. 7 травня 1945 р. у штабі союзного командування в Реймсі німецькі генерали Фрідебург і А. Йодль підписали протокол про беззастережну капітуляцію Німеччини перед англо-американськими військами.
Кримська (Ялтинська) конференція. Кульмінаційною подією в розвитку відносин між членами антигітлерівської коаліції і передвісником закінчення Другої світової війни стала Ялтинська (Кримська) конференція. У ній взяли участь особи, що стояли на чолі союзницьких держав: Сталін (CPCP)1 Рузвельт (США) і Черчіль (Велика Британія). Конференція проходила 4-11 лютого 1945 року. У ході її проведення «велика трійка» дійшла згоди практично з усіх принципових проблем, повоєнного врегулювання в Європі:
• проголошено, зокрема, спільні цілі щодо Німеччини: знищення німецького мілітаризму, гарантії того, що Німеччина ніколи не розпочне війни;
• погоджено принципи беззастережної капітуляції Німеччини, вирішено поділити її на зони окупації. До CPCP відходила східна частина цієї країни, до Англії — північно-західна, до США — південно-західна Німеччина. На відповідні зони ділився і Берлін. Було запрошено Францію до участі в окупації;
• делегація США визнала справедливими вимоги радянської сторони про отримання CPCP 50% загальної суми німецьких репарацій (10 млрд. доларів). Делегація Великої Британії з цим не погодилася.
• СРСР брав на себе зобов'язання після капітуляції Німеччиною розпочати війну з Японією;
• передбачалося проведення узгодженої політики у визволених європейських країнах — прийнято «Декларацію про визволену Європу» і Заяву «Єдність в організації миру, як і у веденні
СМЕРШ («сипіть шпигу нами) - радянська аійськода контррозвідка
війни». Згідно і ними проголошувалося повне викорінення у визволених країнах наслідків фашизму. Формування демократичних урядів у цих країнах по закінченню війни повинно було йти шляхом проведення вільних виборів;
• з метою усунення загрози виникнення війни у будь-якому регіоні світу та розвитку міждержавного співробітництва вирішено заснувати нову універсальну міжнародну організацію — Організацію Об'єднаних Націй. До її складу в якості членів-засновників поряд з CPCP було включено також Українську та Білоруську республіки, шо найбільше постраждали в ході війни;
• досягнуто домовленості про формування тимчасового польського уряду на основі прорадянського люблінського комітету із залученням еміграційного польського уряду у Лондоні. Угода стосовно східних кордонів Польші передбачала їх встановлення по «лінії Керзона». Це стало фактом узаконення входження до України західноукраїнських земель, що у міжвоєнний період входили до складу Польщі. Домовилися про розширення території Польщі на півночі і заході за рахунок Німеччини.
Однак поряд з досягненням реальних і історично вагомих домовленостей щодо загальних умов повоєнного упорядкування Європи, Ялтинська конференція, яка проходила в гострих дискусіях, виявила й суперечності всередині антигітлерівської коаліції. На ній з'ясувались протилежні підходи її учасників до розв'язання післявоєнних проблем світового устрою, що невдовзі призвело до розколу світу на дві ворогуючі системи та їх протистояння на довгі роки.
Військова поразки та капітуляція Німеччини. 16 квітня 1945 р. силами трьох радянських фронтів — 1-го Білоруського (Г. Жуков), 2-го Білоруського (К. Рокосовський) і 1-го Українського (1. Конєв), розпочалася Берлінська операція. Вона була завершальною наступальною стратегічною операцією радянських військ. У ній брали участь 2,5 млн. чоловік, понад 40 тис. гармат і мінометів, понад 6 тис. танків та 7,5 тис. бойових літаків. Берлінський напрям обороняли німецькі групи армій «Вісла» та «Центр», що нараховували близько І млн. чоловік, понад 10 тис. гармат і мінометів, 1,5 тис. танків та 3,3 тис. бойових літаків. Прорвавши рубіж оборони противника, 20 квітня радянські війська почали штурм столиці фашистської Німеччини. 25 квітня було завершено оточення всього берлінського угруповання противника. Цього ж дня у районі Торгау радянські війська зустрілися з наступаючими частинами американської армії.
ЗО квітня 1945 р. над Берлінським рейхстагом Прапор Перемоги підняли українець лейтенант Олексій Берест, росіянин сержант В Єгоров, грузин молодший сержант М. Кант арія.
8 травня 1945 р. у передмісті Берліна Kapaxopcmi фельдмаршал В Кейтеїь як офіційний наступник Гітлера підписав Акт про беззастережну капітуляцію збройних сил Німеччини. Від радянської сторони його підписав Г. Жуков.
Ця історична подія не лише зафіксувала ліквідацію гітлерівського рейху. Вона означала також остаточний розвал гітлерівського «нового порядку». Нею було ознаменоване остаточне визволення від нацизму поневолених народів Європи, спасіння світової культури й цивілізації. День 9 травня став в CPCP, а після його розпаду у пострадянських країнах (крім республік Балтії), святом —Днем Перемоги™.
Берлінська (Потсдамська) конференція та її рішення. З 17 липня по 2 серпня 1945 р. у м. Потсдам під Берліном пройшла остання конференція «великої трійки». На зміну Черчілю, який програв парламентські вибори у Великої Британії, приїхав лідер лейбористів К. Етглі, а замість Рузвельта, котрий помер 12 квітня, — новообраний президент США Г. Трумен і Й. Сталін. Саме на Потсдамській конференції були прийняті конкретні рішення про територіальні зміни й умови окупації Німеччини. Було досягнуто згоди про її післявоєнний устрій, що мав базуватися на принципах:
• денацифікації (ліквідації нацистської партії, скасування нацистських законів, а також проведення суду над воєнними злочинцями);
Щоправда, стали його святкувати лише після смерті ії Сталіна.
136
• демілітаризації (роззброєння і стягнення репарацій);
• демократизації (утвердження принципів демократії і встановлення демократичного ладу).
Щодо майбутнього Німеччини, то було вирішено залишити її як єдину державу, провести в ній загальні вибори і підписати з нею мирний договір. До цього часу повинна була діяти система чотиристоронньої окупації Німеччини CPCP, США, Великої Британії та Франції, а функції влади мала здійснювати окупаційна адміністрація.
На конференції вирішувались питання про розподіл морського флоту країн-агресорів між країнами-переможцями, розміри репарацій (відшкодування) перших другим. Так, із загальної суми в 20 млрд. доларів 50% повинен був отримати Радянський Союз, причому було вирішено компенсувати цю суму за рахунок промислового устаткування, що вивозилось з Німеччини до CPCP.
Важливе місце на конференції зайняли питання післявоєнних кордонів. Зокрема, до Польщі переходив західний район Східної Пруссії з Данцігом (Гданськом) і Штеттіном (Щецином). До CPCP передавалася Східна Пруссія з Кенігсбергом. Радянський Союз домігся від західних союзників визнання своїх кордонів станом на 22 червня 1941 р., тобто усіх територіальних придбань, що були наслідком таємних угод з Німеччиною. Загалом від Німеччини відторгалось 24% довоєнних земель. За рішенням конференції мільйони німців з колишньої Пруссії, нових польських земель, Чехословаччини і Угорщини переселялися в Німеччину. Гуманність цього заходу була дуже сумнівною. Для остаточного врегулювання німецького питання створено Раду міністрів закордонних справ Британії, Китаю, CPCP, США та Франції. Рада повинна була також підготувати мирні договори з союзниками Німеччини. Отже, на Потсдамській конференції було закладено основи для післявоєнного розвитку не тільки країн Європи, а й усього світу.
Розгром Японії. У відповідності із взятим на себе в Ялті і Потсдамі зобов'язанням, CPCP 5 квітня заявив про розрив договору про нейтралітет з Японією, а 9 серпня 1945 р. CPCP вступив у війну з Японією. На Далекий Схід були перебазовані 4 армії, у тому числі танкова на чолі з маршалом О. Василевським чисельністю 1,5 мли. чоловік. Головний удар був спрямований проти Квантунської армії, розташованої у Маньчжурії. В результаті Маньчжурської операції радянських військ була розіромлена Квантунська армія. Було також ліквідовано важливу для Японії воєнно- економічну базу на материку — в Південно-Східному Китаї та Південній Кореї.
6 і 9 серпня 1945 р. США скинули на японські міста Хіросіму і Нагасакі дві ядерні бомби. Загинуло понад 100 тис. мирних жителів. Ніякої воєнної необхідності у цьому не було. США бажали продемонструвати свою могутність. 14 серпня японський уряд прийняв рішення про капітуляцію. Однак залишки Квантунської армії продовжувала боротьбу до повного розгрому. Наприкінці серпня американські війська на чолі з генералом Д. Макартуром розбили ці залишки і окупували японські острови. 1 вересня радянський десант висадився на південні острови Курильської гряди.
2 вересня 1945 р. на борту американського крейсера «Міссурі» підписано Акт про беззастережну капітуляцію Японії. З радянської сторони його підписав українець — генерал К. Дерев'янко. Японія прийняла умови Потсдамської декларації 1945 р. Вона передбачала роззброєння і розпуск її збройних сил, звільнення захоплених територій, ліквідацію мілітаризму, встановлення в країні демократичних свобод тощо. З підписанням Акту про капітуляцію Японії закінчилася Друга світова війна — найбільша в історії війн.
8.