Результати та наслідки війни. Складання «біполярного світу». Створення ООН.

Підсумки та уроки Другої світової війни. Головні підсумки війни'.

• світ був врятований від фашизму, головна роль у перемозі належить країнам антигітлерівської коаліції. Ці країни з метою збереження миру у світі утворили Організацію Об'єднаних Націй (офіційною датою її створення вважається 24 жовтня 1945 р., коли набув чинності статут ООН);

• зросла роль у міжнародній політиці США і CPCP, що з часом призвело до «холодної війни» між ними;

• у країнах Східної Європи утвердилися прорадянські режими.

Друга світова війна завдала людству небачених раніше втрат, принесла йому страшні страждання. Наслідки війни були справді жахливими: тисячі зруйнованих міст, десятки тисяч спалених сіл й знищених підприємств, руйнація сільського господарства та транспортної мережі й розпад торговельно-економічної європейської системи та ін. Для людства війна стала ненависним символом, особливо з винайденням і застосуванням ядерної зброї. Вона ще раз підтвердила, що для кожного народу свобода своєї землі, держави, національна незалежність варті того, щоб пожертвувати задля них навіть найціннішим — своїм життям. Ця війна була не стільки масштабним конфліктом між добром і злом, скільки боротьбою за виживання. Щодо людських втрат, то найбільше постраждали Польша, яка втратила 22 % населення (6 млн.), Радянський Союз втратив понад 27 млн. чоловік, в т. ч. Україна — 16,7 % населення (7 млн.), Німеччина — 18 % (13 млн.). У 1949 р. Німеччина розпалася на дві держави — Федеративну Республіку Німеччина і Німецьку Демократичну Республіку, що стало трагедією для німецького народу. Третьою німецькою державою став Західний Берлін.

Головний урок, який винесло людство з горнила цієї війни, це переконаність в тому, що мир і співпраця народів, добробут кожної окремої родини і людини, людське життя, демократія є найвищими гуманістичними цінностями, перед якими мусять поступатися взаємні міждержавні підозрілість, агресивність або національна ворожнеча й насильство.

Зміни у світі внаслідок Другої світової війни. Прямим наслідком Другої світової війни стала нова розстановка сил у світовій політиці і поляризація міжнародних відносин. Італія, Німеччина, Японія та їхні союзники були окуповані військами держав антигітлерівської коаліції і в них знищені фашистські режими. Відтепер у світі домінували інтереси держав-переможниць, насамперед США, CPCP, Великої Британії та Франції, взаємовідносини між якими й визначали повоєнні реалії як у Європі, так і в усьому світі. Традиційне європейське протистояння між Англією і Францією з одного боку та Німеччиною з іншого, що було характерним для кінця XIX

— першої половини XX століття припинилось. Виникло нове геополітичне протистояння між США і країнами Західної Європи, з одного боку, та CPCP і країнами Східної Європи, з іншого. Фактично вся друга половина XX століття (з деяким покращенням в середині 70-х років) характеризується істориками як «холодна війна» між різними суспільно-політичними системами

— капіталізмом і соціалізмом, що розділили Європу та світ в цілому і намагалися розширити зони свого впливу.

Якщо в першій половині XX століття економічним центром світу була Західна Європа, то після Другої світової війни економічними центрами світу стали США, Західна Європа і незабаром Японія. З учасників війни практично лише одна країна —■ Сполучені Штати Америки — значно зміцнила свій промислово-економічний потенціал, вийшовши із війни фінансово-економічним лідером світу.

Нюрнберзький та Токійський судові процеси над військовими злочинцями. Згідно з рішеннями Потсдамської конференції одним з першочергових своїх завдань союзники вважали знищення нацистської ідеології та покарання воєнних злочинців.

З листопада 1945 р. по жовтень 1946 р. в Нюрнберзі (Західна Німеччина) проходив Міжнародний судовий процес над 24 головними нацистськими військовими злочинцями — сподвижниками Гітлера.

12 підсудним винесли смертний вирок через повішання (10 страчено, 1 покінчив життя самогубством, одного злочинця так і не знайдено), 3 виправдано, 1 визнаний психічно хворим,

решта засуджені до різних строків ув'язнення. Рішення Нюрнберзького процесу виходили за рамки іничайного покарання злочинців: у всьому світі ці рішення сприймалися як справедливий та історично важливий вирок людства нацизму як злочинній ідеології та практиці, відродження якого не припустиме у майбутньому.

З травня 1946 по листопад 1948 р. в Токіо проходив Міжнародний трибунал над японськими військовими злочинцями. Всі 25 підсудних були визнані винними — 7 було страчено, решта засудженні до різних строків ув'язнення.

Створення ООН. Ідея створення й основні принципи діяльності міжнародної організації, яка б виступала інструментом розв'язання конфліктів у повоєнному світі і сприяла б міжнародному співробітництву, обговорювалася союзниками ще під час війни. Це відбувалося на конференції в м. Думбартон-Окс (США) у 1944 р., а рішення про утворення такої організації було прийняте на Ялтинській конференції глав держав антигітлерівської коаліції у 1945 році. Установча конференція по створенню Організації Об'єднаних Націй проходила в м. Сан-Франциско (США) з 25 квітня по 26 червня 1945 року. Офіційна дата створення OOH — 24 жовтня 1945 року. У цей день набув чинності її статут, підписаний 50 державами-засновниками (у тому числі й УРСР). Сталін бажав, щоб в OOH увійшли усі радянські республіки, оскільки це дало б йому при голосуванні не один, а 15 голосів.

Мета діяльності OOH — забезпечення і підтримка миру у всьому світі. Вищі органи OOH — Генеральна Асамблея, яка збирається на сесію один раз на рік для затвердження бюджету, прийняття нових членів, обрання Економічної і Соціальної рад, Міжнародного суду, Секретаріату на чолі з Генеральним секретарем ООН, і постійно діюча Рада Безпеки. До Ради Безпеки входять 15 країн (в час заснування та перші роки діяльності — 11 країн) — 5 постійних членів (Велика Британія, Китай, CPCP (з 1991 року Росія), США, Франція), і 6 непостійних, що обираються на дворічний термін. Рада Безпеки має право накладати на агресора санкції, вводити блокаду, в крайніх випадках — застосовувати силу. Рішення чинні тільки при одностайному голосуванні, що часто паралізувало діяльність OOH через протистояння CPCP і США та деяких інших великих держав. Останні прагнули використати так зване «право вето» для посилення власних міжнародних позицій. Серед важливих документів, схвалених Генеральною Асамблею ООН, резолюція про засудження пропаганди війни (1947). До їх числа належить також — «Загальна декларація прав людини», прийнята 10 грудня 1948 року. Вона містить перелік основних прав і свобод людини. Пізніше прийняті Конвенція про права дигини (1989), міжнародні пакти про політичні, соціально-економічні і культурні права та інші документи міжнародного значення. OOH брала і бере активну участь у врегулюванні міжнародних конфліктів — у В'єтнамі, Кореї, на Близькому Сході, в Сомалі, Намібії, Камбоджі, Югославії.

Під егідою OOH створені і діють різні спеціалізовані організації: ЮНЕСКО — Організація з питань освіти, науки і культури, ВОЗ — Всесвітня організація охорони здоров'я, МОП — Міжнародна організація праці, ФАО — Продовольча і сільськогосподарська організація, ЮНІСЕФ — Дитячий фонд OOH та ін. На порозі XXl ст. перед світовим співтовариством висуваються важливі завдання удосконалення системи гарантування миру, правового врегулювання конфліктів, швидкого реагування на кризові ситуації, розв'язання глобальних економічних, екологічних, гуманітарних та інших проблем людства.

Паризький та Сан-Франциський мирні договори. Важливим завданням створеної за рішенням Потсдамської конференції Ради міністрів закордонних справ держав-переможців була підготовка мирних договорів з переможеними країнами. Після досить тривалої роботи, під час якої виявилися два підходи до мирного врегулювання в Європі, що репрезентували Радянський Союз, з одного боку, та США і Велика Британія, з іншого, на Паризькій мирній конференції 10 лютого 1947 р. країнами антигітлерівської коаліції були підписані мирні договори з колишніми союзницями Німеччини — Болгарією, Італією, Румунією, Угорщиною, Фінляндією. У конференції брала участь 21 країна. Румунія і Фінляндія сплачували по 300 млн. доларів репарації, остання передавала CPCP область Петсамо (Печенга), військово-морську базу Порккала-Удд у Фінській затоці в оренду на 50 років. Підтверджувалася передача Румунією CPCP Бессарабії і Північної Буковини. Угорщина сплачувала репарації в сумі 200 млн. доларів. Італія втратила колонії, її кордони частково змінювалися на користь Франції і Югославії, а Трієст перетворений на вільну територію (в 1954 році за італо-югославською угодою він був поділений між ними). Переможеним країнам заборонялося виробляти атомну і хімічну зброю, вони зобов'язувались забезпечити своїм громадянам основні права і свободи, заборонити відродження фашистських організацій і покарати військових злочинців.

8 вересня 1951 р. на міжнародній конференції в Сан-Франциско 48 держав підписали мирний договір з Японією. Тут ще більше проявилися суперечності між колишніми союзниками — державами антигітлерівської коаліції та їх різні підходи щодо питань мирного врегулювання на Далекому Сході: делегації CPCP, Польщі і Чехословаччини відмовилися поставити свої підписи під мирним договором з Японією, а чимало держав навіть не були запрошені на цю конференцію або відмовилися від участі в ній^[86].

Формування військово-політичних блоків. Отже час, коли партнери по антигітлерівській коаліції разом воювали проти фашизму в Другій світовій війні й мирно співробітничали після розгрому Німеччини і Японії, досить швидко закінчився. Це досить суперечливе та вимушене (прагматичне) співробітництво змінилося в кінці 40-х рр. XX ст. гострим протистоянням. Незабаром це протистояння, особливо між CPCP і США через взаємну недовіру і непримиренність позицій обох супердержав та їх намагання якомога більше розширити зони свого впливу у світі, загострилося і набрало форм військово-політичних блоків.

4 квітня 1949 р. з ініціативи США у Вашингтоні була утворена Організація Північноатлантичного Договору — військово-політичний блок НАТО, до якого увійшли 12 капіталістичних держав: Бельгія, Велика Британія, Данія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Франція, Канада та США. Пізніше до блоку приєдналися Греція, Іспанія, Туреччина, ФРН. Мета його створення — взаємна військова допомога в разі нападу на країни-члени блоку, протистояння Радянському Союзу та стримування комунізму.

Крім НАТО, за ініціативою США, у 50-70-х рр. XX ст. існували й інші воєнно-політичні блоки: АНЗЮС — Австралія, Нова Зеландія, США; CEATO — США, Велика Британія, Франція, Нова Зеландія, Таїланд, Філіпіни, Пакистан; CEHTO —- Велика Британія, Туреччина, Ірак, Пакистан. З 1955 по 1959 р. до блоку входив Іран; АНЗЮК — Австралія, Велика Британія, Малайзія, Нова Зеландія, Сінгапур.

У відповідь на об’єднання капіталістичних країн з ініціативи CPCP у травні 1955 року було створено військово-політичний блок соціалістичних держав — Організація Варшавського Договору (ОВД), до якої увійшли Албанія, Болгарія, НДР, Польща, Румунія, CPCP, Угорщина, Чехословаччина, які, згідно з договорами про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу, утворили Об'єднане командування збройними силами країн-учасниць. KHP надіслала до Варшави — місця підписання угоди — свого спостерігача. Мета створення блоку — захист країн соціалізму від агресії країн-членів НАТО. Однак CPCP використовував його і для контролю над своїми східноєвропейськими сателітами, зокрема для придушення антикомуністичних виступів в Угорщині у 1956 і Чехословаччині у 1968 роках. Так завершилося складання біполярної системи міжнародних відносин, тобто утворилися два потужні світові центри сили, які значною мірою визначали напрями розвитку більшості країн у повоєнний період.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Заповнити порівняльну таблицю:

Конференції «Великої трійки» в ході Другої світової війни

ІНДИВІДУАЛЬНІ ПОВІДОМЛЕННЯ:

1. Здійснення плану «Вайс» - захоплення Німеччиною Польщі.

2. Захоплення Німеччиною Данії та Норвегії.

3. Окупація країн Бенілюксу та Північної Франції.

4. «Битва за Англію».

5. Радянсько-фінська війна (1939-1940 рр.).

6. Окупація Прибалтики Радянським Союзом.

7. Битва під Москвою (грудень 1941 р.).

8. Контрнаступи Червоної армії 1942 року.

9. Битва під Сталінградом (1942-1943 рр.)

10. Битва на Орловсько-Курській дузі (1943 р.)

11. Визволення території CPCP від нацистських загарбників. Визволення Східної Європи від нацизму.

12. Бойові дії в Італії у 1943 році.

13. Відкриття Другого фронту в Європі. Бойові дії англо-американських військ у 1944-1945 роках.

15. Берлінська операція.

16. Закінчення бойових дії в Азії та на Тихому океані (1944-1945 рр.).

17. Створення та структура ООН. Основні принципи діяльності ООН.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Визначте причини, характер, періодизацію Другої світової війни.

2. Охарактеризуйте та зіставте стратегію й тактику протиборчих сторін та їх реалізацію на основних театрах воєнних дій у Європі, Південно-Східній Азії та Тихому океані, Північній Африці, Західній Європі, у завершальний період війни в Європі та Азії, залучаючи історичну карту.

3. Прослідкуйте дипломатичні відносини в період війни, процес формування антигітлерівської коаліції.

4. Проаналізуйте особливості окупаційного режиму та Руху Опору на окупованих територіях, його політичну орієнтацію та форми боротьби; зміну ролі чоловіка і жінки в повсякденному житті в умовах війни,

5. Визначте політичні, економічні та соціальні наслідки Другої світової війни для народів світу.

6. Охарактеризуйте Й. Сталіна, Ф. Рузвельта, У. Черчілля, Б. Муссоліні. К.-Г. Маннергейма. Б. Монтгомері, Е. Роммеля, Г Жукова, Д. Ейзенхауера.

7. Поясніть поняття і терміни: «Друга світова війна», «Велика Вітчизняна війна», «блискавична війна», «новий порядок», «Рух Опору», «Голокост», «антигітлерівська коаліція», «Другий фронт», «Велика трійка», «колабораціонізм», «міжнародний трибунал», «сюрреалізм», «раціоналізм», «пацифізм».

8. Назвіть дати Другої світової війни, німецько-радянської (Великої Вітчизняної) війни, контрнаступу Червоної армії під Москвою (перша поразка Німеччини у ході війни), нападу Японії на американську військово-морську базу у Пірл-Харборі, вступу США у війну, підписання Декларації Об'єднаних Націй про спільну боротьбу з фашизмом, перемоги союзницьких військ під Ель-Аламейном, контрнаступу Червоної армії під Сталінградом, Курської битви, капітуляції Італії, Тегеранської конференції, відкриття Другого фронту в Європі. Кримської (Ялтинської) конференції, капітуляції Німеччини, Берлінської (Потсдамської) конференції, капітуляції Японії, набуття чинності статуту ООН. Паризької мирної конференції.

КОНТУРНІ КАРТИ

1. Друга світова війна. Воєнні дії у 1939-1942 рр.

2. Друга світова війна. Воєнні дії в Європі з 19 листопада 1942 р. по 9 травня 1945 р.

ЛІТЕРАТУРА

1. Баран З.А., Кипаренко Г.М., Мовчан С.П., Швагуляк М.М. Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки. Посібник для студентів історичних і гуманітарних факультетів університетів. — Львів: Афіша, 2005. — С. 226-276.

2. Бураков Ю. Кипаренко Г,, Мовчан С. Всесвітня історія: новітні часи: Підруч. для 11-го кл. серед, загальноосв. навч. закл. — Вид. 4-те, виправл. та доповн. — К.: Генеза, 2005. — С. 3-45

3. Газін В.П., Копплов С.А. Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки). Навчальний посібник для студентів історичних спеціальностей вищих навчальних закладів. — K.' Либідь — 2004. — С. 52.

4. Іваницька О.П. Новітня історія країн Європи та Америки (1945 — 2002). Навчальний посібник — Вінниця: Фоліант. — 2003. — С. 10-26.

5. Кульчицький С. Ніхто не забутий? (До проблеми кількості жертв останньої світової війни) // Історія в школах України. — 2004. — № 9—10.

6. Левітас Ф. Нацистський концтабір смерті — Аушвіц-Освєнцим // Історія в школі. — 2005. — № 1.

7. Левітас Ф., Башнянина І. Битва за Берлін. Агонія гітлерівського лігвища // Історія в школі. — 2005 — №5, 6.

8. Машкін О. «Швед за походженням, фін за народженням, росіянин серцем»: К.-Г. Маннергейм на тлі епохи // Історія в школі. — 2004. — № 9.

9. Машкін O., Войцехівський Ю. Забугі герої «країни Суомі»: росіяни в боях за Фінляндію під час її війни з CPCP у 1939-1940 рр. H Історія в школі. — 2004. — № 10.

10. Сидоров С. Штрафні підрозділи як форма покарання радянських військовослужбовців та бойового використання військ у роки Другої світової війни. // Український історичний журнал. — 2004. — №6.