§ І. Виникнення класу феодалів
В міру того, як виникає і розвивається феодальний спосіб виробництва, виникають і оформлюються клас феодалів і клас феодально-залежного селянства. Подібно до того, як різноманітні були шляхи й способи встановлення феодальної залежності, так само різноманітні і джерела виникнення цих класів.
Ми знаємо, що великими землевласниками стають общинники, які захоплюють землю своїх сусідів і перетворюють їх у робочу силу в своїх володіннях, князі, князівські дружинники і міські люди. Загальний хід розвитку й оформлення класу феодалів характеризується такими основними моментами: 1) об’єднанням усіх цих великих землевласників в один клас, 2) поступовим втяганням їх у відносини васалітету і міністеріалітету 3) поступовим правовим оформленням класу, закріпленням за ним особливих привілеїв.В міру того, як оформлюється клас феодалів, йому присвоюється особлива назва — бояри. Літопис, описуючи битву 1221 р., прекрасно відбиває в загальних рисах розпад тодішнього суспільства на три основні, групи: „боярин боярина пленивше, смерд — смерда, град — града" 1.
• Свого часу в домарксистській літературі панував погляд, що брярствО' виникло тільки всередині дружини. Спроби деяких істориків заперечити цю думку, висунувши теорію так званих земських бояр, у літературі успіху не мали. М. Н. Покровський, розкривши класове коріння пануючого погляду, рішуче взяв під оборону погляд про те, що бояри — це великі землевласники, що велике землевласництво — це необхідна умова для того, щоб стати боярином. Але було б явним перебільшенням уважати, що князівські дружинники не могли стати великими землевласниками, феодалами, словом, боярами. Безперечно, в Київській державі князівська дружина, як і в давніх германців, в основному складалась з місцевої знаті, але безперечно також, що в дружині могли бути представники різних соціальних груп, а в складі так званої молодшої дружини — і невільні люди.
Звичайно, ці неземлевласницькі елементи, часто вихідці з інших країн (угри, торки та ін.), висунувшись на службі в князя, могли таксамо осісти на землю і скорше, ніж хто інший, перетворитись у великих землевласників, феодалів і бояр.Але все це не даже підірвати цілком правильного погляду, з такою силою висловленого М. М. Покровським, на походження боярства головним чином з великих землевласників, що не належали до дружинної організації. В усякому разі, з XI ст. ми маємо відомості, які цілком ясно вказують, що є князівські бояри і бояри взагалі, як говорили в домарксистській історіографії — „земські" бояри. Після поразки, завданої Ярославові об’єднаними силами Святополка й Болеслава, Ярослав „убежи с 4-ми мужи Новгороду", тобто втративши всю свою дружину, отже й своїх бояр. Але літопис розповідає, що „Новгородця расекоша лодье Ярославле рекуще: „хочем ся и еще бити с Болеславом и с Святополком". Начаша скот собирати от мужа по 4 куны, а от старост по 10 гривен, а от бояр
, Іпат., під 1221 р.
по 18 гривен". Ясно, що бояри, з яких збирали по 18 гривен,—не князівські бояри, бо їх у даний момент у Ярослава, що втратив усю дружину, не було, а бояри новгородські, які не належали до дружинної організації. А свідчення, що стосуються XII—XIII ст., не лишають ніяких сумнівів у тому, що новгородські бояри і бояри князівські — це дві різні феодальні групи, які мали свої власні інтереси, часто протилежні інтересам князя і його бояр.,
В Галицькій землі також виникла досить сильна боярська група, що провадила довгу й люту боротьбу з князями. Під час цієї боротьби було одразу вбито 500 бояр. Ясно, що вважати ці боярські групи верхівкою князівської дружини ми, не насилуючи фактів, не можемо.
Пам’ятники дають нам змогу встановити, хто були нарочитими, кращими людьми, які стали боярами. Такими людьми були старці, старійшини. Саме в ранніх літописних відомостях якраз старці й старійшини протиставляються князівським боярам і разом з тим масі іншої людності. В літературі ніби ніхто не висловлював думки, що старці—це вікова категорія. Навпаки, всі вважають, що це — верхівка суспільства, справді нарочиті, кращі люди землі чи міста. Дуже характерно, що латинське слово senatores — сенатори в давньоруській писемності перекладається словом „старці". В літературі звичайно визнають, що старці, старійшини^ навіть у давнішу епоху, не бувши віковою групою, все таки виникли з основного ядра родових старійшин. Проте було б так само неправильно- вважати, що ці нарочиті, кращі люди є виключно потомками родових старійшин. Безперечно, до них поступове долучались великі землевласники, можливо, великі торгівці — словом, верхівка тодішнього суспільства., не зв’язана з князівською дружиною.