§ 2. Розклад дружини

Як було вказано, другу групу населення, з якої виходили феодали,, становила князівська дружина, коли дружинний лад почав розкладатись і коли дружинні відносини стали переростати в відносини васалітету.

Основною ознакою дружини є побутове і господарське об’єднання князя й дружинників, перебування дружини на утриманні князя, отже неможливість для дружинника мати своє майно, свій дім, свою землю. Дружина починає розкладатись у момент перетворення дружинників у землевласників, у феодалів, коли почала руйнуватись господарська й побутова об’єднаність князя і дружини. Від дружини васалітет дістає в спадщину дуже багато рис — особистий характер служби, вірність сенйорові тощо.

Ознакою розпаду, що почався, є те, що термін дружина починає мати невизначений, а іноді й беззмістовний характер. Під дружиною починають розуміти збройні загони. Так, Всеволод Юрійович послав пронським кня­зям „Володимерьское дружины 300“ ¹. Ізяслав Мстиславич просить дядька Вячеслава: „со мною пусти полк свой"; Вячеслав відповідає: „сыну, у мене дружины моея, вси с тобою пущаю"^{[147] [148]. Іноді під дружиною починають розуміти й ціле військо. Так, коли Ізяслав організує в 1148 р. похід на Суздальщину, то він іде туди з новгородцями; Ростислав же привів йому всі сили і полки руські (київські і смоленські), похід не вдався і „дружина руская, они с Ростиславом идоша"[149]. Ознакою роз­кладу дружини є також і те, що вона набирає місцевого характеру — дружина володимирська, дружина руська і т. д., що було цілком немож­ливо для епохи розквіту дружинних відносин. Тоді дружина могла бути тільки особистою дружиною князя — дружина Ігоря, Святослава.}

Як ми вже говорили, основною причиною розкладу давньодружинноі організації- було поступове перетворення дружинників у землевласників, у феодалів, поступовий відрив від князівської „гридниці", одержання господарської самостійності.

У „Житії Феодосія" розповідається, що коли князь збирався відві­дати Феодосія, то розпускав усіх бояр „в домы их“.

Можна думати, що напочатку земельні володіння бояр містились не­далеко від резиденції князя, отже зв’язок їх з князем був більш-менш тісний і постійний. Але в міру того, як розширялось велике боярське землеволодіння, в міру того, як боярські села поширювались по всій території князівства, зв’язок дружинників з князем і князівським двором дедалі більше слабнув і почав виявлятись тільки в з’їздах на князівські бенкети й ради.

Поступово осідаючи на місцях, в окремих князівствах, дружина стає місцевою — чернігівською, смоленською та ін. „Закріпляючись на терито­ріях кормлінь, засиджуючись по своїх селах, вона почала швидко втра­чати характер табору, який розпорошився по князівствах на швидкий короткочасний покорм до скорого походу чи переміщення" ¹.

Насамперед осіли на місцях якраз ті елементи дружини, які швидше ніж інші могли дістати господарську самостійність, які швидше ніж інші могли перетворитись у великих землевласників. Такими елементами були, безперечно, старші дружинники, боярство. Бояри передусім дістають назву від тої землі, на якій вони осіли. Літопис уже на початку XI ст. згадує про білогородських „болярців". В XII ст. ми спостерігаємо оформ­лення вже складених груп місцевого боярства, виниклого з князівської дружини.

Далі поступово осідають на місцях і ті дружинні елементи, які стояли між боярами і „гридьбою", які не мали, як було сказано, особливої назви і становили основний контингент кращих військових сил князя. Оче­видно, що наведені вище тексти, які говорять про місцеву дружину — володимирську, руську тощо, дуже добре документують процес осідання цієї частини дружини.

Молодша дружина, що складалась з особистих слуг князя, його охо­ронців, різних дрібних двірських агентів, само собою зрозуміло, була тою групою дружини, яка необхідно повинна була найдовше перебувати в особистих відносинах, нелегко могла відірватись від князя; процес осідання цієї групи був повільний.

Але процес розкладу дружини полягав не тільки в осіданні основно? її маси на місцях, у перетворенні її в місцеву — київську, чернігівську тощо, а й у зміні її складу. Ті і другі групи дружини починають вбирати в себе нові елементи. Насамперед розширився і поповнився склад тої частини дружини, яка дістала назву бояр. Одною з ознак цієї зміни складу, а також росту цієї групи є невстановлене, мінливе значення цього слова: воно має то вужче, то ширше значення, протиставляється то тільки гридьбі, то всій масі населення. ^[150]

Боярство, вийшовши з дружини, почало поступово асимілюватись з тим боярством, тобто з тими великими землевласниками - феодалами, які стояли поза дружинною організацією. Якщо раніш, коли дружинний союз ще не існував у своїй організаційній чистоті, між боярством князя і міс­цевими феодалами було багато відмінностей як в економічному, так і в правовому відношенні, то тепер ці відмінності поступово стираються. Уже в самий ранній момент розкладу дружинного ладу, тобто самий ранній період розвитку феодального процесу, місцеве боярство не могло не втягтись в управління тим чи іншим краєм чи землею, не могло не брати участі в організації влади. З другого боку, княжі мужі, одержуючи в управління міста, повинні були спиратись на місцях якраз на невеликих землевласників, на місцеву феодальну знать. Тому неправильно було б дивитись на місцевих бояр, що стояли поза дружинним союзом, як на групу, відірвану від свого класового політичного апарату.

Навпаки, укріплення влади на місцях припускало якраз особливе зна­чення місцевих феодальних сил. Особливо яскраво це підтверджується даними з історії Галицької і Новгородської земель. Тут боярство, що якраз стояло поза дружинною організацією, повинне було брати участь в організації військових сил, 'в управлінні тощо.

Коли боярин, що вийшов з дружини, осідав на землі, зберігаючи служ­бові відносини до князя, ніякої істотної різниці між ним і всяким місце­вим боярином ні в економічному, ні в службово-адміністративному від­ношенні майже не було. Але, поступово пускаючи коріння на місцях, чимраз глибше входячи в місцеві інтереси, все більше й більше відри­ваючись від князівського двору, бояри з дружинників дуже скоро аси­мілювались з попереднім боярством, особливо після того, як тим і дру­гим довелось зазнати нівелюючого впливу нових службових відносин — васалітету.