ВИНИКНЕННЯ І ПОЧАТКОВИЙ РОЗВИТОК ФЕОДАЛЬНОГО МІСТА

В огляді, присвяченому суспільно-економічному розвиткові Київської Русі в дофеодальний період, ми з’ясували еволюцію поселень східного слов’янства. Було встановлено, що великі родинні городища зміняються поселеннями нових типів: або ці городища перетворюються в тимчасові пристановища—рефугіуми, або навколо нових городищ, розмір яких збіль­шується, виростають відкриті поселення чи навіть з’являються села, які не мають ніяких укріплень.

Київської Русі, як, наприклад, Київ.і Новгород. Ці міста, звичайно, в IX—X ст. не були феодальними містами; вони повинні були пережити ряд змін, щоб перетворитись у такі.

В історіографії, присвяченій вивченню феодалізму в давній Русі, питан­ня про виникнення і початковий розвиток феодального міста не притягало до себе особливої уваги. А тим часом воно має велике значення для з’ясування питання про організаційні форми феодального господарства і особливо про політичний устрій Київської держави.

Величезна більшість істориків, що в тій чи іншій мірі цікавились міс­тами давньої Русі, розглядали їх з самого моменту виникнення як торго­вельно-промислові центри. Якщо дехто й висловлював інші думки, то вони по суті були модифікацією цього погляду. Найбільшої переконливості ця теорія набрала в Ключевського. Ключевський зв’язує походження міст на Надніпров’ї з колонізацією слов’янства в VII-VIII ст. і з установленням на просторі між Волгою і Дніпром панування хазарської орди. Слов’яни підкорились хазарам і почали втягатись у торгівлю як з хазарами, так і безпосередньо з арабами. „На VIII ст., — говорить Ключевський¹,— і треба віднести виникнення найдавніших міст на Русі.

Озброєне торговельне місто стало вузлом першої великої політичної форми, утвореної серед східних слов’ян на нових місцях перебування. При пересуванні, східного слов’янства з Карпатських схилів розвивались племінні і родові союзи. Тому родові відносини почали перетворюватись у родові традиції, спорідненість замінялась сусідством. В міру успіхів промислу і торгівлі серед розкиданих дворів переселенців утворювались збірні пункти обміну, центри „гостьби", торгівлі — погости. Деякі з них перетворювались у більші торговельні центри, міста, до яких тягли в про­мислових оборотах навколишні погости, а міста, що виникали на головних торговельних шляхах, по великих ріках, виростали у великі торжища, що стягали до себе обороти навколишніх міських ринків.

Поступово економічні зв’язки ставали основою політичних, торговельні райони міст перетворювались у міські волості. На чолі міських волостей стояв урядовий клас, який складався з двох елементів: озброєних про­мисловців— тубільних і заморських.

Погляди Ключевського в основному прийняв М. Н. Покровський, який також уважав міські (городові) волості основними територіальними одини­цями, також уважав міста з моменту їх виникнення торговельними і про­мисловими центрами. Покровський старався уточнити, який характер мала торгівля слов’янства і давньої Русі (дрібна і розбійницька) але, каже він^{[135] [136], „якщо ми випустимо з уваги сполучення війни, торгівлі і розбою, ми нічого не зрозуміємо в організації давньоруського міста".}

, Як було вказано, погляду на давньоруське місто як на торговельно- промисловий центр з моменту його виникнення в попередній історіогра­фії в основному ніхто не заперечував. Питання йшло тільки про те, хто вперше організував ці міста. І тут Сергеевич висунув свій погляд, який знайшов прихильників.

Сергеевич¹ вказує, що прихований від очей історика процес виникнення первісних волостей відбувався, треба думати, повільно, але не мирно, а з зброєю в руках, що міста будувались групами заповзятливих людей, що жителі таких укріплених пунктів при сприятливих умовах могли праг­нути розширити свої володіння і з цією метою захоплювати чужі землі і підкоряти собі роздрібнене населення цих земель, що пізніше для збе­реження цих придбань будували пригороди. Таким чином міста, за Сер­геевичем, будували заповзятливі люди, але він не розкриває, кого треба розуміти під ними. До основних поглядів Сергеевича на організацію міст і утворення міських волостей приєднався А. Є. Пресняков^{[137] [138]. Але і Пре­сняков, так само як і Сергеевич, не ставить питання, що ж являє собою це місто, організоване заповзятливими людьми. Я не помилюсь, сказавши, що під містом давньої Русі вони все таки розуміли торговельно-проми­словий центр. Отже їх критика стосувалась тільки питання про те, хто і як будував міста.}

У сучасній історіографії ми знаходимо тільки короткі висловлення про міста Київської Русі.

Звідси цілком ясна потреба критично оглянути думки про місто в Київській Русі в період виникнення і початкового розвитку феодалізму. Але перед цим треба зробити ряд застережень. Зокрема, треба мати на увазі, що основним матеріалом для розв’язання питання про давньоруські міста повинні бути археологічні дані. Археологічні розкопи, які могли б розкрити характер давньоруських міст, ще тільки початі. „Зайнята... обслу­говуванням аматорських інтересів, що тісно переплітались з практично- життьовими інтересами пануючих класів, археологія не могла піти далі формального речознавства...

Передусім треба встановити, який зміст вкладався в поняття місто в досліджуваний час. І тут для нас не може бути ніяких сумнівів у тому, що основне значення цього слова — це військове укріплення, фортеця.

Літопис дає вичерпні вказівки щодо цього, повідомляючи про збуду­вання міста Києва: „В лето 6545. Заложи Ярослав город великий, у него же града суть Златая врата" (Лавр.).

Відомо, що існувала особлива професія будівників міст, які назива­лись „городниками". Руська Правда спеціально говорить про винагороду, яку повинен.був одержувати „градник" за „городню", очевидно, частину будованого ним укріплення. Нам не трудно встановити, хто будував міста в Київській державі в період розвитку феодалізму. Літописи^[140] дають нам цілком вичерпні вказівки:

„В лето 6499. Володимир заложи град Белъгород и наруби в нь от инех городов, и много людий сведе во нь; бе бо любя град сь“.

Розповідаючи про діяльність Володимира, літопис говорить:

„Нача ставити городы по Десне, и по Востри, по Трубежеви, и по Суле и по Стугне,и поча нарубати муже лучьшие от Словень, йот Кри­вичъ, и от Чюди, и от Вятичъ, и от сих насели грады; бе бо рать от Печенег, и бе воюяся с ними и одоляя им“¹.

Розповідаючи про війну з печенігами, яка закінчилась поразкою їх у наслідок піднесення, що охопило військо після перемоги Переяслава над печенізьким богатирем, літопис повідомляє: „Володимер же рад быв, заложи город на броде томь, и нарече и Переяславль"^{[141] [142].}

Літопис розповідає про будування міст і Ярославом:

„В лето 6540. Ярослав поча ставити городы по Ръси". '

Якось мало звертали уваги на те, чому в Руську Правду була вклю­чена постанова про винагороду городникам. Безперечно, це було тому, 'що городник — княжа людина, представник князівської адміністрації, по­дібно до вирників, мостовиків тощо.

Все це дає нам цілком певні дані для висновку, що міста будували не купці і не заповзятливі люди, а насамперед князі.

Можливо, що будувались вони не під безпосереднім керівництвом князя, а його посадниками чи воєводами, але, безперечно, з його розпоря­дження і з його згоди. Місто не могло існувати без більш-менш сильного гарнізону і, звичайно, цей гарнізон міг поставити тільки князь. Само со­бою зрозуміло, що тільки князь і, можливо, митрополит міг утримувати цей гарнізон. В міру дробління Русі на князівства підсилюється будів­ництво міст: міста будують не тільки великі київські князі, а й князі міс­цеві. Літописи XII ст. досить багато говорять про князівське містобу­дівництво, особливо в новоколонізованих землях — Суздальській та ін.

Одночасно з будівництвом нових міст відбувається „феодалізація" ста­рих. Равдонікас^[143], між іншим, установив цікавий факт щодо організації міст у досліджуваний період. Виявляється, що ряд великих міст, які пізніше грали досить велику роль, організуються не на старих городищах вели- кородинного типу і навіть не на городищах X ст., а кілька кілометрів далі, на новому місці. Це свідчить про те, що ці міста засновувались за іншими організаційними принципами і з іншою метою, ніж міста X ст. Нам здається, що перенесення міст на нове місце визначалось не стільки стратегічними, скільки економічно-політичними міркуваннями. Князі або феодальна верхівка намагались створити в новозбудованому місті центр •свого панування над околишньою округою; можливо навіть, що вони бу­дували міста в центрі своїх земельних володінь. '

Що ж являло собою місто - укріплення, місто - фортеця? Нам здається, що місто XI-XIII ст.

„Мужи лучшие от Словень, и от Кривич, и от Чюди, и от Вятичь", які були посаджені в ці міста, були кращими в класовому розумінні. Це, без­перечно, була верхівка родоплемінної знаті. Ці кращі люди не тільки складали гарнізони новозбудованих міст, але разом з тим ставали досить швидко місцевими землевласниками, „болярцями", як їх називає,літопис. Коли ми будемо розглядати питання про віче, ми постараємось з’ясувати, що називані літописом кияни, чернігівці, володимирці, ростовці, суздальці, переяславці, куряни та ін. є не купці й не промисловці, а якраз місцеві феодали, які зміцніли під охороною міста і жили в своїх міських дворах.

Яке було значення давньоруського міста-замка в системі феодального панування? Ми висловили ряд зауважень про значення так званих кня­зівських міст у розділі, присвяченому питанню про виникнення і розви­ток князівського домена. Те, що ми говорили про князівське місто, одна­ково стосується і до всіх інших міст. Місто XI-XII ст. насамперед було феодальним адміністративним центром для волості, що належала до міста, чи для сукупності волостей. Місто було не тільки постійним пунктом пе­ребування місцевого гарнізону, а й збірним пунктом усіх військових сил даної округи і під час облоги. Далі, місто було і фінансово-адміністра-.тивним центром, було центром особливої фінансової округи. В Уставній грамоті Ростислава Смоленського^[144] прямо вказується на існування таких фінансових округ: „А во Врочницех (200) гривен, то ти из того взяти єпископу 20 гривен; а в Торопчи дани четыриста гривен, а єпископу с того взяти 40 гривен" і т. д. Отже в Смоленській землі місто відало збиранням данини і переховуванням її. Нарешті, місто було і судовим центром для сільського населення, яке зберегло свою незалежність, не підпало під владу місцевих феодалів.

Територіальна округа, що належала до міста, зв’язана з ним так тісно, що коли говорять про передачу міста, то це означає і передачу всієї міської округи. Місто без оточуючих його земель у цей період не чис­литься. Нам здається, що саме таким „замковим" характером міст тільки й можна пояснити величезну кількість їх у XII ст.: в цей час кожна земля має цілі десятки міст.

Але вже дуже рано ряд старих міст, а також деякі новоорганізовані мі­ста на кінець XII ст. стають поступово справжніми феодальними містами. І, звичайно, основна причина виникнення цих справжніх феодальних міст, а не міст-замків є та, яку вказали основоположники марксизму — ріст продуктивних сил і зв’язаний з цим pocτθxM поділ праці, відокремлення промисловості й торгівлі від сільського господарства. Як пункти, навколо яких концентруються ремісники й торгівці, ці феодальні міста могли ви­никнути навколо міст-замків, навколо великих князівських і боярських сіл. Міста могли виникнути й па зовсім пустому місці і при тому неда­леко від міста-замка. І навпаки, уже виникле місто могло бути укріплене, а вже після виникнення торговельного промислового центра могло бути поставлене місто-замок. Проте ми припускаємо, що більшість міст-посадів виникала навколо міст-замків і в наслідок цього в наших пам’ятниках рано змішуються ці два, по суті різні, поняття. Пам’ятники починають ужи­вати слово місто-город у подвійному значенні: і в значенні міста-фор- теці, замка, і в значенні торговельно-промислового центра. Так, у Руській Правді, де міститься постанова про городників і місто, город розуміється як фортеця („дондеже город срубять"); в другому місці говориться про місто як торговельно-промисловий центр: „Аще кто многым должен бу­дет, а пришед гость из иного города или чужеземець..."

Процес утворення міста-посаду навколо міста-замка полегшувався та­кими моментами: 1) більшою безпечністю населення в місті, 2) тим, що в місті-замку ще до перетворення його в справжній торговельно-проми­словий центр були торги і жили ремісники, які обслуговували міський гарнізон. Особливо сприятливі умови для утворення міст-посадів навколо міст-замків створювались тоді, коли це місто-замок ставало резиденцією якогось князя. Тут, безперечно, княжий двір оточувався дворами різних князівських ремісників-холопів. (В Руській Правді за вбивство ремісника платили не повну виру, а тільки 12 гривен). Крім того, треба мати на увазі, що в місто-замок стікались данина, воєнна здобич, словом те, що в тогочасних пам’ятниках називалось товаром. Природно, що ці товари притягали скупників, які в міру розвитку процесу відокремлення ремесла й торгівлі від сільського господарства перетворювались у купців.

Процес виникнення міста-посаду проходить досить повільно. Повільним він був і при утворенні міст-посадів навколо міст-замків. Немає ніякого сумніву, що міське населення, купці і ремісники, напочатку були залежні від феодального сеньйора — князя чи митрополита. І купці, і ремісники так чи інакше були зв’язані з князівським господарствам: купці, мабуть, виконували торговельні доручення князя, ремісники працювали на князя. Недарма ремісники безпосередньо примикають в Руській Правді до представників князівської адміністрації в переліку княжих людей при встановленні штрафів за їх убивство.

Міські люди — купці і ремісники, крім торговельного мита, платили ще особливу данину, що звалась „погороддя". В Уставній грамоті кн. Ро­стислава Смоленського (третій) перераховується, яку частину погороддя повинен був одержувати смоленський епіскоп: „А се погородие от Мьсти- славля 6 гривен урока, а почестья гривна и три лисици; а се от Крупля гривна урока, а пять ногат за лисицу; а се от Вержавска две гривне урока, а за три лисици 40 кун без ногаты"^[145] і т. д.

„Погороддя" не входить у склад звичайної данини: у першій грамоті кн. Ростислав Смоленський уже давав епіскопові десяту частину данини з міських фінансових округ. Не трудно бачити, що погороддя знову таки складалось з урока — збору, вираженого в повній 'грошовій сумі, і з так званого „почестя", яке складалось з натуральних приношень (хутра, меду, риби, ловецького знаряддя, речей хатнього вжитку), а далі переведених на гроші. _

Безперечно, що в містах, утворених навколо міст-замків, основною економічною і політичною силою був цей замок, навіть і тоді, коли була розірвана пуповина між цим замком і посадом, коли купці й ремісники почали зв’язуватись з господарством округи;? яка належала до міста. Місто- посад, безперечно, було довго придатком до міста-замка. Політичне і еко­номічне значення міста-замка визначалось не тільки тим, що купецтво й ремісники все ще мали зв’язки з князівським господарством, не тільки тим, що місто-замок було центром військових сил даної округи, а й тим, що в місті зосереджувались місцеві феодальні групи. Ми цілком певні, що ріст міста-посаду сполучався з ростом міських дворів місцевого боярства, яке належало до міста-замка і було зв’язане з ним військовою службою. Отже місто-замок разом з місцевими феодалами утворювало керівний центр після того, як з’явились справжні міста феодального типу. Це, як було сказано, — кияни, чернігівці, володимирці, куряни та ін. наших літописів, що грають таку велику роль в історії Київської держави в цілому і в історії окремих земель-князівств. Мабуть, ці феодальні групи оселя­лись безпосередньо коло замків, а купці й ремісники—на місцях, що без­посередньо прилягали до шляхів, зокрема по берегах рік. Наприклад, торговельно-промисловим центром у Києві став Поділ, розташований на березі Дніпра, тоді як феодальні групи сиділи головним чином „на верху". Такий же тип територіального розташування ми спостерігаємо і в Нов­городі: і там феодальні групи містились на так званому Слов’янському кінці, навколо старих дружинних центрів (Славно і Городища), а торго­вельно-ремісничі елементи—на трьох лівобережних: Плотницькому, Нерев- ському і Людиному кінцях. Тут треба відзначити, що в міру росту міста- посаду, звичайно, повинна була змінитись і організаційна структура вій­ськового укріплення. Мабуть, у цей період місто-замок перетворюється вже в фортецю, огорожену стінами, будується ряд військових споруджень, які згодом починають називатись кремлем. Але серед міст давньої Русі були міста, що різко виділялись і своїм розміром, і числом населення. Ці міста являють собою великі торговельно-промислові центри. Такими містами були Київ і Новгород.

Дітмар розповідає в своїй хроніці про надзвичайну величність Києва. Він відзначає, що в ньому, крім великого числа церков, „було 8 ринків і народу незліченна кількість".

Іноді оповідання Дітмара вважають перебільшеними. Але нам здається, що ніяких перебільшень тут немає. В деяких країнах у наслідок вдалого сполучення зовнішніх торговельних шляхів виникають міста, які своїм розміром, числом купців і ремісників, розміром свого торговельного обо­роту стоять вище рівня економічного розвитку даної країни. Ці міста, по суті, є міжнародні торжища, де значну роль грають іноземні купці (у Діт­мара— датчани). Безперечно, в Східній Європі було кілька таких міст: у хазар — Ітіль, а після утворення Золотої Орди — місто Сарай. На тепе­рішній території нашого Союзу було також чимало таких міст—наприклад, Бухара, Хіва, Дербент (VI — XI ст.). Багато таких міст — міжнародних торжищ існувало і в інших країнах. Але це зовсім не означає, що всі інші міста даної країни тотожні з цими містами або близькі до них. Нам, наприклад, відомо, що в Дагестані, на території якого міститься Дербент, не було жодного міста, яке будьякою мірою можна було б порівняти з ним щодо числа населення і розвитку торгівлі й промисловості.

Перейдемо до питання про управління містами. Тут у нас не може бути ніяких сумнівів у тому, що власного міського урядування, тобто самоврядування, міста не мали. Ні в юридичних, ні в літописних па­м’ятниках ми не знаходимо згадки про таку чисто міську, „бюргерську" адміністрацію в IX — XII ст. Навіть у Новгороді городяни перебувають у віданні загальної адміністрації — посадників і тисяцьких. У період ви­никнення і становлення феодального міста містом у цілому управляв князь або його посадники, тисяцькі й соцькі. Дуже характерно, що в 1113 р. повсталі київські низи почали громити двори тисяцького і соцьких.Очевидно, ці останні й були тою адміністрацією, яка управляла городянами. Нов­городські пам’ятники пізнішого часу говорять про сотні як про певні адміністративні одиниці, що відали купцями. Але ми вже говорили, що

— 11S — '

це — особливість новгородського адміністративного устрою, яка навряд чи повторювалась у якійсь іншій землі.

Звернемось до питання про внутрішню організацію міського населення, _ибюргерства“ Київської Русі. В Західній Європі міське купецтво і реміс­ники в середні віки об’єднувались у гільдії й цехи. Виникає питання: чи існували такі організації в наших феодальних містах? Нам здається, що і гільдії, і цехи, особливо гільдії, могли виникнути в найбільших центрах. Купецтво великих міст — Києва і Новгорода, що мало постійні й безпо­середні зносини з іноземним купецтвом, повинне було познайомитись з гільдіями і урахувати вигідні сторони цієї купецької організації. Нам здається, що такою першою формою купецької організації, гільдією, в руських умовах було так зване’ іванське купецтво, встановлене і регла­ментоване кн. Всеволодом коло 1135 р. в Новгороді особливою грамотою, відомою в історіографії під назвою Уставної грамоти церкви Іоана пред­течі на Опоках.

З грамоти^[CXLVI] встановлюється, що „іванське купецтво“ було асоціацією новгородських купців; щоб бути членом асоціації, треба було внести вклад: „А кто хочет в купечество вложиться в-Иванское, даст купцем пошлым вкладу пятдесят гривен серебра, а тысяцкому сукно Ипьское, ино купцам положить в святый Иван полтретьядцат гривен серебра; а не вложится кто в купечество, не даст пятдесят гривен серебра, ино то не пошлый купець, а пошлым купцем ити им отчиною и вкладом¹¹. Отже можна ду­мати, що права членів цієї асоціації мають спадковий характер. Іванське купецтво мало і свою адміністрацію — двох старост, яких треба було оби­рати з „пошлих" купців, добрих людей. Ці старости повинні були „управ- ливати“ „всякие дела Иванская, и торговая, и гостиная, и суд торговый".

За Уставною грамотою в справи іванського купецтва не повинні втру­чатись новгородська влада, а також новгородське боярство: „А Мирославу посаднику в то невступатца, и иным посадником, в Иваньское ни в чтоже, ни бояром Новогородцкьш". Які були переваги іванської асоціації зовні, які були відносини всередині її—цього ми, на жаль, через брак матеріалів з’ясувати не можемо. Ми знаємо тільки, що іванському купецтву в особі його представників — старост було доручено важити товари іногородніх купців у притворі церкви Гоана, за що вони повинні були платити особливе мито..

З грамоти видно, що іванське купецтво було асоціацією купців, які торгували з руськими землями. Можна припускати, що була особлива асоціація, яка торгувала з Західною Європою.

Про організацію цехів наші пам’ятники IX-XII ст. мовчать; але це не значить, що в нас їх не було; існування їх цілком можливе.

Кінцеві зауваження

Підсумуємо наше дослідження складного питання про виникнення і початковий розвиток сеньйорії і феодальної ренти.

Як можна бачити, думка деяких дослідників, що ще в IX ст. Русь перетворилась у феодальну кріпосницьку державу, цілком необгрунтована. Необгрунтоване і друге їх твердження, що патріархальні відносини на час появи Руської Правди вже були в основному вижиті. Виникнення князівського домена можна віднести тільки до половини X ст., і тільки з початку XII ст. можна спостерігати ознаки його оформлення. З середини XI ст. починає розвиватись церковне землеволодіння. Трохи раніш почи-

мається розвиток великого землеволодіння в надрах общин, що розкла­дались, але про масовий ріст боярських сіл можна говорити тільки з XI ст.

Основною робочою силою в X ст. були холопи і, можливо, закупи. Але холопи ще не перетворювались у цей час у кріпосне населення, „страдників" пізнішого часу. Вони експлуатувались патріархальним спосо­бом, були домашніми рабами. Закупи, як ми вичерпно з’ясували, зовсім не були кріпосним селянством, яке платило ренту-купу, а тільки закаба- леними людьми, кандидатами в кріпосне селянство. Через те, що не всякий боржник був закупом, а тільки той, хто формально оформив своє зобо­в’язання, природно думати, що закупництво не мало в цей момент масо­вого характеру і не мало особливого значення в системі експлуатації X ст. Отже патріархальні відносини в цей час тільки почали розкладатись і ми спостерігаємо лише перші ростки феодалізму.

XI ст. — час остаточного суспільно-економічного перелому. Росте князів­ський домен, збільшується число власних князівських міст і волостей. Оформлюються міста як центри феодального панування. Виникає церковне землеволодіння і розвивається боярське, значною мірою в наслідок за­хоплення земель боярами, колишніми князівськими дружинниками. В цей час, час дальшого розкладу общини, зростає число вибитого з колії се­лянства, яке перетворюється в робочу силу князів, церкви і боярства. Поступово данина перетворюється в феодальну ренту і на кінець цього століття з’являються феодально-залежні люди — смерди.

Але і в XI ст. патріархальні відносини не вижиті. Общини-верві не всі окняжені і обоярені. Були досить великі масиви, де процес феодалізації ще не починався. Досить згадати про землі вятичів, де існувало ще пле­мінне князювання. Феодальні сеньйорії губились ще в загальній масі покищо вільних общин.

З XII ст. процес, феодалізації почав розвиватись інтенсивніше. Оформ­люється і де-не-де оформився вже князівський домен (на Київщині, мож­ливо, на Чернігівщині). Росте церковне і боярське землеволодіння. Холопи починають перетворюватись у кріпосне населення (серваж на руському грунті). Можна думати, що закабалене населення росте і закріпачується. Виникає ряд нових значних груп вибитого з колії населення, які осідають на землю феодалів і поступово перетворюються в феодально-залежне селянство. Так з’являються групи ізгоїв, прикладників, задушних людей. Церква, бажаючи прибрати їх до своїх рук, оголошує над ними патронат. Відбувається інтенсивна експропріація вільного селянства. Можна думати, що на середину XII ст. з’являються перші групи закріпачених смердів. Мабуть на кінець XII ст. з’являються закладники.

Але і в XII ст. процес феодалізації не можна вважати закінченим. Значна частина селян все ще лишається вільними общинниками, які платять данину. Можна думати, що й не всі групи вибитого з колії населення, яке осіло в феодальних сеньйоріях, перетворились у залежне селянство.