ПИТАННЯ ПРО ЗНАЧЕННЯ ЗЕМЛЕРОБСТВА В ГОСПОДАРСЬКІЙ СИСТЕМІ КИЇВСЬКОЇ РУСІ В ДОФЕОДАЛЬНИЙ ПЕРІОД

Питання про основне заняття східного слов’янства як до, так і після утворення Київської держави обмірковувалось досить жваво. І кінець- кінцем в історичній науці склалося два основних погляди.

Оцінюючи аргументацію захисників цих двох протилежних поглядів, доводиться визнати правильність другого, а аргументацію Ключевського та його прихильників визнати слабою і непереконливою. " '

Справді, чим, головно, аргументують Ключевський, Рожков та їх при­бічники? Рожков^[I], наприклад, намагаючись довести, що руські слов’яни жили полюванням, бджільництвом, указував, що засновники Києва —Кий, Щек і Хорив, за переказами, були мисливцями, що сіверяни, деревляни,

радимичі платили данину хутрами, що деревляни, обложені Ольгою, про­понували їй платити данину „скорою", тобто хутрами, що Ігор і Ольга хутрами обдаровували візантійців, що Святослав, завоювавши Болгарію і зробивши Переяславець на Дунаї столицею своєї держави, одержував данину з Русі хутрами. Рожков разом з тим на доказ правильності своїх поглядів наводить свідчення арабських письменників, зокрема звістки Ібн-Хордадбе, про те, що руські вивозили з своєї країни хутра видри і чорних лисиць.

Але всі ці висновки непереконливі. Припустимо, що легендарні заснов­ники Києва були дійсно мисливцями. Але це зовсім не означає, що й уся маса населення Київської Русі була мисливцями. І ці звістки можуть оз­начати не те, що полювання й бджільництво грали основну роль у госпо­дарській системі населення Київської Русі, а те, що хутра, мед і віск уважались головними експортними товарами і що вони (особливо хутра) являли велику цінність.

М. С. Грушевський і його прихильники могли висунути цілий ряд найсерйозніших доказів на оборону свого погляду. Звернемось до ко­роткого огляду цих доказів. Особливо переконливі лінгвістичні дані. М. С. Грушевський^[2] на основі пильного вивчення лінгвістичного матеріалу всіх слов’янських племен показав, що основні землеробські терміни одна­кові як у східних, так і в західних слов’ян. Такими загальнослов’ян­ськими термінами є: орати, ратай, нива, леха, плуг, рало, борона, яр, ярина, озим і озимина, серп, коса, граблі, сніп, млин та ін. Все це говорить про те, що слов’яни взагалі були землеробським народом ще до свого розселення. Z

Але особливо вичерпне значення має той факт, що основним пред­метом харчування в усього слов’янства, за мовними даними, було жито, від дієслова жити. А жито — хлібний злак, який у різних слов’янських пле­мен спеціалізується, пристосовуючись до головного роду хліба — чи до жита, чи до ячменю, чи до пшениці. Надзвичайно показовим є також те, що слово „обилие", яке вживається в значенні багатства, означає разом з тим урожай хліба, хліб незібраний і взагалі хліб. Слово „брашьно", що означає в деяких слов’янських племен муку, вживалось у значенні їжі взагалі і навіть у значенні майна.

Таким чином за лінгвістичними даними слов’янство було землероб­ським народом не тільки в IX—X ст., а й значно раніш.

Про землеробство як про основну галузь господарства Русі IX-X ст. не меншою мірою говорять і археологічні дані. Насамперед цими да­ними підтверджується, що хліб був дійсно звичайною їжею слов’ян. Археологи — як дореволюційні, так і радянські — знаходять у могилах, могильних полях, курганах, городищах зерна багатьох сортів хліба і речі сільсько-господарського інвентаря.

Про землеробство як основну галузь господарства говорять і літо­писи. Так, початковий літопис містить звістку про те, що вятичі, які пе­ребували на нижчому ступені суспільно-економічного розвитку, все таки платили данину з плуга. Друге літописне свідчення говорить про зна­чення землеробства в деревлян. Літопис вкладає в уста кн. Ольги, що обложила Іскоростень, такі слова: „Вси гради ваши предашася мне, и ялися по дань, и делають нивы своя и земле своя; а вы хочете изъмерети гладом, не имучеся по дань*¹.

Свідчення деяких візантійських і східних письменників також досить, переконливі і, в усякому разі, паралізують значення інших свідчень про переважне значення торгівлі й лісових промислів у господарстві слов’ян. Так. єврейський мандрівник Ібн-Якуб говорить, що слов’янська земля багата на всякі життьові припаси і що слов’яни — народ господарський і працює старанніше, ніж будьякий інший народ. Візантійський історик Лев Діакон повідомляє, що візантійський імператор Цімісхій за догово­ром з кн. Святославом дозволив Русі привозити в Візантію хліб на про­даж. До цих доказів треба додати дані, що характеризують релігію слов’ян. Історики слов’янської релігії рішуче обстоюють землеробський характер слов’янського культу. Суті слов’янських релігійних свят не можна зрозуміти, не взявши на увагу значення землеробства в господар­ській системі руських слов’ян в IX-X ст.

Особливо яскравий землеробський характер мав культ Юрія, який !„жито засіває і жито родить*, „яр засіває, горох сіє* і „на полі перший бог". Населення після прийняття християнства продовжувало, як про те свідчать деякі списки Устава кн. Володимира, молитись під клунею або в житі.

Показове також і те, шо про землеробство як про основне за­йняття слов’ян говорить і слов’янський календар^{[3] [4] [5]. Слов’яни називали мі­сяці залежно від чергування сільськогосподарських робіт: перший місяць, коли рубали дерева для спалювання під посів, називався січень; другий, коли зрубані дерева підсихають, називався сухий; третій, коли обпалені дерева перетворюються в золу — березозол; четвертий — травень, далі йдуть-квітень, серпень, вересень (від врещити—• молотити).}

Словом, як можна переконатись, докази на користь погляду на зем­леробство як на основну галузь господарства східного слов’янства в IX-X ст. численні, різноманітні і, як нам здається, вичерпні.

Звичайно, все це не означає, що полювання і бджільництво в госпо­дарстві Київської Русі ніякого значення не мали^[6]. Як побачимо далі, полюванням і бджільництвом населення Київської Русі добувало основні експортні товари, які високо цінились на іноземних ринках — хутро, мед і віск.

IL