ТЕХНІКА СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
Питання про землеробську техніку, цікаве саме по собі, набуває великого значення ще й тому, що розв’язання його значною мірою зумовлює вирішення питання про основну суспільно-економічну одиницю в східного слов’янства в IX—X ст.
Само собою зрозуміло, що дослідники, які заперечували значення землеробства в господарській системі Київської Русі, не ставили цього питання. Його висунули М. С. Грушевський і М. Н. Покровський. Оглядаючи матеріал, наведений Грушевським на доказ того, що землеробство було основною галуззю господарства в слов’ян IX-X ст., можна встановити, що він уважав доведеним існування орного землеробства в цей період. М. Н. Покровський, який, заперечуючи існування сільської общини, повинен був обстоювати примітивність сільськогосподарської техніки, говорив про поширення в слов’ян так званого мотичного землеробства1. Тепер і це питання може бути вичерпно розв’язане, бо докази на користь панування орного землеробства численні, різноманітні і переконливі.Насамперед треба пам’ятати, що територія, заселена слов’янами по Дніпру і на захід від нього, за свідченням Геродота, була зайнята поселеннями скіфів-землеробів і скіфів-орачів. Особливо цікаве свідчення Геродота про те, що скіфи-орачі продукували хліб на продаж. Ми не будемо вирішувати питання про автохтонність слов’янських поселень на Дніпрі. Навіть, коли ми визнаємо, що слов’янство було зайшлим народом, все таки безперечно, що порівнюючи високий ступінь сільськогосподарської культури, про який говорить Геродот, мав бути тою чи іншою мірою засвоєний слов’янством. Справді, трудно припустити, щоб слов’янство зберегло свою примітивну мотичну техніку, осівши на території, де панувало орне землеробство. Особливе ж значення матиме свідчення Геродота, коли ми визнаємо слов’ян автохтонами Наддніпров’я. Тоді, очевидно, це свідчення буде стосуватись до предків слов’ян.
Але ми не хочемо перебільшувати значення Геродотових свідчень. Є цілий ряд серйозних доказів на користь того, що населення Київської Русі вже перейшло на орне землеробство. Насамперед за це говорять мовні дані. Як ми вже сказали, слова орати, рало, плуг є слова загальнослов’янські, так само як, слова яр і ярина, озим і озимина. А це свідчить про те, що орна техніка була відома слов’янам до їх розселення. Про поширення орного землеробства говорить також і те, що лемеші знайдені в об’єктах археологічного обслідування тих слов’янських племен, які не можна було причислити до найбільш розвинутих з суспільно-економічного погляду. Зокрема Рибакову вдалося знайти лемеші в дреговичів, що належать до IX ст. Найвидатніші радянські археологи, як Равдонікас[7] [8], не сумніваються в тому, що в IX—XI ст. панувала орна техніка, навіть якби й не було знайдено залізних лемешів. Равдонікас цілком правильно, на наш погляд, відзначає, що лемеші могли бути і дерев’яні. Крім того, досі обслідували об’єкти, які через свій характер навряд чи могли містити в собі багато землеробського інвентаря (могильники, городища та ін.).Літописні дані також вичерпно вказують, що населення Київської Русі перейшло на орну техніку. Як сказано, радимичі й вятичі платили данину з рала і плуга. Особливо показовим ми вважаємо той факт, що плуг у X ст. застосовували навіть вятичі, які, як відомо, стояли осторонь основних економічних і культурних центрів Київської Русі.
Таким чином питання про панування в Київській Русі в IX—X ст. орного землеробства повинне бути вирішене позитивно.
Як ми вже сказали, питання про землеробську техніку в Київській Русі в дофеодальний період має вирішальне значення для розв’язання питання про суспільно-економічну одиницю, яка панувала в той час. Тут не лишається ніяких сумнівів у тому, що при орній техніці первісно-общинний лад повинен був розкластись. Повинні були розкластись і великі родини, на які розпався патріархальний рід. Розклад патріархального роду і великих родин зумовив виникнення сільської, територіальної громади, общини.
IIL