§ 2. Питання про соціальну суть вічових зборів

Звернемось до питання про соціальну суть вічових зборів, обминувши покищо надзвичайно складне питання про віче як орган влади. Для

розв’язання цього питання ми будемо користуватись лише тими даними, які справді говорять про віча, про вічові збори.

Як ми бачили, віче, що веде своє походження від племінних сходів, продовжувало існувати і в Київській Русі в дофеодальний період. При розвитку феодалізму вічові збори і далі скликались. Скликають їх в ос­новних адміністративних центрах — Києві, Чернігові, Новгороді та ін. Оскільки міста дедалі більше починають перетворюватись у центри фео­дального панування, то всякі наради, які могли претендувати на якесь значення, безперечно, повинні бути нарадами основних феодальних груп або груп, так чи інакше зв’язаних з феодалами — можливо, великих тор­гівців і одночасно землевласників, торгівців - посередників у торгівлі об’єктами данини. Але, повторюю, в жодній нараді, яка могла б претен­дувати на якесь політичне значення, основною силою не могла бути де­мократична маса міста—дрібні торгівці, ремісники, наймити і всякі пле­бейські елементи. Якби такі наради були і якби цим елементам і вдалось накинути свою волю феодальній верхівці, то остання знайшла б силу ці рішення анулювати. Думка Ключевського про те, що основною силою віча є демократична маса міських торгівців і ремісників, звичайно, по­винна відпасти, як відпали всі його погляди на соціальну суть давньої Русі. Якщо Сергеевич такою 'силою вважає народ, тобто всю масу місь­кого населення, то це кінець-кінцем та ж маса міських торгівців і ремісни­ків. Але звернемось до текстів і перевіримо, хто ж був керівною силою на вічових зборах, які зовнішньо й були зборами широко демократичними.

Візьмемо ті вічові збори, що збирались не під час воєнних дій в об­ложеному місті, зокрема, візьмемо нараду киян у 1113 р. під час вели­кого київського повстання.

„Наутрия же, в семы на 10 день, свет створиша Кияне, послаша к Володимеру, глаголюще: „поиди, княже, на стол отен и деден". Ce слышав Володимер, плакася велми и не поиде жаляси по брате. Ки­яни же разъграбиша двор Путятин тысячьского, идоша на Жиды и разъгра- биша я. И послашася паки Кияне к Володимеру, глаголюще: „поиди, кня­же, Киеву; аще ли не поидеши, то веси, яко много зло уздвигнеться, то ти не Путятин двор, ни соцьких, но и жиды грабити, и паки ти поидуть на ятровь твою и на бояры и на манастыре, и будеши ответ имел, княже, оже ти манастыре разграбить". Ce же слышав Володимер, поиде в Киев"¹.

Навіть поверховий аналіз дозволяє нам установити, що нараду скликала не широка маса (маса грабувала двір Путяти, тисяцького і робила погроми), а верхівка феодального суспільства, налякана повстанням міських мас.

Візьмемо другі вічові збори —коло Турової Божниці в 1139 р. Ці збори складались з киян. Але хто були ці кияни—літопис виявляє дуже добре: вічовикй були на конях і, звичайно, озброєні; отже це не дрібні тор­гівці й ремісники, а основна київська феодальна група, тісно зв’язана з Moho- маховичами, яка в душі лишилась васалами Мономахового дому; це піз­ніше було доведено подіями — вигнанням Ігоря 1 запрошенням Ізяслава.

Дуже характерні вічові збори в Києві в 1147 р., хоч літопис і не на­зиває їх вічем, коли кн. Ізяслав двічі сам скликав бояр, дружину й „киян всех". А на одних зборах фігурував і митрополит. Але так само ясно, що керувала цими зборами феодальна верхівка.

Візьмемо вічові збори в Полоцьку в 1159 р.: „В том же лете совет зол свещаша на князя своего полочане, на Ростислава, на Глебовича

и тако приступиша хрестное целование... и послаша в тайне к Рогволоду Борисовичю Дрьютьску".

Знову безперечно, що це були збори не широких міських мас, а фе­одальної групи, зв’язаної з кн. Рогволодом. Якщо ми візьмемо і всі інші дані літопису, які говорять про нараду жителів міст, то скрізь ми можемо промацати їх класову феодальну суть. Нам, здається, що цілком відповідно до загальних наших поглядів на суть влади в Київській Русі ми можемо вста­новити, що основною соціальною силою, на яку спиралось віче, були фе­одальні міські групи, а не широка міська демократія—торгівці й ремісники.^