§ 1. Вступні зауваження

Наш загальний погляд на політичний устрій Київської Русі як типової феодальної монархії, наша критика поняття городової волості, що ви­пливає не з уявлення про місто як передусім увесь центр феодального панування, нарешті, наше загальне уявлення про владу князя як владу фе­одальну — все це впирається в питання про віче в феодальний період Київської Русі.

У домарксистській історіографії встановився погляд на віче як на постійний і необхідний орган державної влади. Воно являло собою збори жителів головного міста землі. Що віче становило постійний і необхідний орган землі — було загальновизнаним твердженням. Проте як у трактуванні еволюції.віча, так і в питанні про соціальні сили, на які воно спиралось, було багато непогоджень. Але в основному боролись три основні погляди: Сергеевича, Ключевського і Владимирського-Буданова.

Сергеевич уважає віче повсюдним і споконвічним органом влади і при тому органом того самого типу, як воно склалось у XI-XII ст. Головною опорою вічової сили він уважає народ.

„Поки весь народ був озброєний, поки військо не спеціалізувалось і не перейшло в відання князя, не могла утворитись абсолютна влада} народ становив головну силу князів, які через це неодмінно повинні були входити з ним в угоду* ¹.

Отже Сергеевич не визнає ніяких змін ні в організації віча, ні в його значенні, і при цьому ні в часі, ні в просторі.

Ключевський^{[182] [183] відзначає відсутність усяких вказівок на вічову діяль­ність до XI ст. На його думку, віче з’явилося в часи занепаду авторитету князів у наслідок усобиць, коли в результаті цього почало зростати значення головних обласних міст. „Політичною силою в цих містах стала замість зниклої урядової знаті вся міська маса, яка збиралась на віче*. Таким чином всенародне віче головних міст було наступником давньої міської торговельно-промислової аристократії.}

З попереднього нам ясна соціальна сила, на яку спиралось віче за Ключевським — це маса торгівців і ремісників обласних міст.

Владимирський-Буданов^[184], так само як і Сергеевич, приписує вічу до­історичне походження. Доісторичним предком вічових зборів були пле­мінні сходи, які, можливо, і називались у слов’ян вічами. В IX—X ст. віча перебували в стані переходу від племінних зборів до міських. Цю форму Владимирський-Буданов подає так: „Для вирішення справ сходяться в старше місто кращі люди цієї землі і обмірковують земські питання в присутності громадян цього міста. Як основні діячі в цих нарадах висту­пають старці — кращі люди, люди вищі своїм родовим старшинством, своєю владою в своєму суспільстві і, нарешті, своєю вищою економічною спро­можністю*. „Третя епоха вічових зборів $ епоха повного виділення цієї форми влади в самостійну і повного розвитку її прав. Вона збігається з часом остаточного встановлення влади старших міст*. Владимирський- Буданов, звичайно, не спиняється на питанні, на яку соціальну силу спира­лось віче в цей період. Можна догадуватись, що на це питання він відповів би так само, як і Сергеевич: „народ*, тобто і землевласники, і торгівці, і ремісники.

Отже, як бачимо, і в питанні про еволюцію віча, і в питанні про со­ціальну силу, на яку воно спиралось, і в питанні про значення віча, як і треба було чекати, в домарксистській історіографії були непримиренні суперечності.

До речі, не подолав установлених поглядів на віче і М. Н. Покров- ський. Як було вказано, він цілком і без ніяких застережень іде в роз­в’язанні питання про віче за Сергеевичем. Він цитує найяскравіші місця з праці Сергеевича, зокрема те місце, де останній відзначає повсюдне й споконвічне існування віча. Він указує, що „давньоруські республіки по­чали аристократією походження і кінчили аристократією капіталу. Але в проміжку вони пройшли стадію, яку можна назвати демократичною: в Києві вона припадає якраз на першу половину XII ст. В цей період хазяїном руських міст є справді народ*.

Нам здається, що для того, щоб розплутати клубок суперечностей у питанні про віче, де ще грають велику роль слов’янофільські й народницькі відгуки, треба перейти до перегляду основних питань про віче, а саме про соціальну суть вічових зборів, про віче як постійний орган політич­ної влади і про політичне значення його.