§ 1. Двірсько-вотчинна система управління
В історичній літературі вже було відзначено, що нашій давнині було цілком чуже принципіальне розрізняння органів державного управління від органів управління приватними справами князя.
Хто входив у склад князівського двору, той уже через це вважався придатним і для виконання публічних функцій. Призначені на публічні посади чини двору зберігали за собою ту назву, яка належала їм у приватному господарстві князя. Але ця риса давньоруської адміністративної системи не є якоюсь небувалою особливістю: в Західній Європі і в східних країнах ми спостерігаємо те саме переплітання публічних і приватних функцій урядових осіб в епоху раннього феодалізму.Центром, з якого виходили в цю епоху всі нитки управління, був князівський двір, де були зосереджені князівські дружина і слуги. Що князівський двір був центральним адміністративним місцем, досить добре підкреслюється статтею Руської Правди: „Аже убыот татя на своем дворе, любо у клети, или у хлева, то той убит: аще ли до света держать, то внести его на княжь двор".
Напочатку основні питання управління розв’язували князь і дружина. Безпосередніми виконавцями були дружинники — члени старшої дружини, княжі мужі, а в менш важливих справах — тіуни, мечники, гриді, дітські, отроки. Можна думати, що в IX-X ст. ще не склалась відомча спеціалізація дружинників, тіунів та інших князівських слуг. Але в міру поглиблення і розширення процесу феодалізації, розширення і ускладнення князівського господарства, ця спеціалізація почала потроху виявлятись. Ми вже говорили, що коли основний контингент дружинників, особливо верхівка їх, почав відриватись від князівського двору, почав осідати на землю і дружинні відносини стали переростати в відносини васалітету, — основними адміністративними князівськими агентами стали нижчі двірські слуги, яких здебільшого набирали з княжих холопів, — тіуни, мечники тощо.
На XI ст. князівські тіуни починають грати величезну роль не тільки в управлінні князівським господарством, а й у загальній адміністративно- фінансовій і судовій організації.
Літопис, наприклад, розповідає, що під час князювання кн. Всеволода всіма справами відали його тіуни.
„И почата Кияне складывати вину на тиуна на Всеволожа, на Ратьшу и на другаго тивуна Вышегородьского, на Тудора, рекуче: „Ратша, ны погуби Киев, а Тудор Вышегород... аще кому нас будет обида, то ты прави".
Представник кн. Ігоря, кн. Святослав, змушений був задовольнити вимогу киян: „Яз целую крест за братом своим, яко не будеть вы насилья никоторого же, а се вам и тивун, а по вашей воли".
Характерно, що кн. Ігор навіть після цих ускладнень не ліквідував посаду тіуна: тіуни продовжували управляти основними центрами князівства — Києвом і Вишгородом; справа обмежилась персональними змінами.
Значення тіунів і отроків у суді й адміністрації достатньою мірою підкреслюються і в „Поученні Володимира Мономаха": „Не зрите на тивуна, ни на отрока, да не посмеются приходящий к вам и дому вашему, ни обеду вашему". Як було згадано, процес висування князівського мі- ністеріалітету — тіунів, дітських, мечників та ін. у суді й адміністрації в Київській Русі припадає приблизно на другу половину XI ст., коли якраз підсилювався процес відриву дружинників від князівського двору. Після того, як основна частина дружини осіла на місцях, утворивши основний контингент князівського васалітету, а тіуни, отроки, мечники та ін. увійшли в склад міністеріалітету, поступово розвивається спеціалізація князівських тіунів: починають виділятись тіуни, що завідували князівським двором-вогнишем,— тіуни вогнищні; з’являються тіуни, що відали стайнею князя, — тіуни конюші і т. д. Значна частина тіунів була послана на місця виконувати різні адміністративні й господарські обов’язки. Відбувається спеціалізація і серед нижчих князевих слуг — гридів, отроків, мечників. Можна думати, що мечники і дітські, наприклад, стають тепер судово-адміністративними агентами.
За Руською Правдою, наприклад, мечники були присутні разом з діт- ськими при карі залізом і одержували за це особливу винагороду. Діт- ський виконував судові постанови в справах спадщини.
В міру того, як розвивається спеціалізація князевих слуг, розвивається і їх диференціація. Поступово починає виділятись верхівка тіунства. Вони заводять своє господарство, дім, мабуть, села. Так, у тіуна Ратші був двір у Києві. Коли князь змушений був видати його киянам, вони кинулись грабувати цей двір. Можна припускати, що поступово починають утворюватись роди найвпливовіших міністеріалів, які передавали свої посади від батька до сина. Разом з тим, безперечно, верхівка міністеріалітету починає об’єднуватись з боярством.
Коли визначився цей процес, то в адміністративній системі Київської держави стався перший ряд великих змін. Насамперед так звана чисельна система поступово почала відмирати; окремі урядові особи, зокрема тисяцькі, починають входити в склад верхівки міністеріалітету, поступово перетворюючись у воєводу, начальника всіх збройних сил князівства, інші ж урядові особи чисельної адміністративної системи, наприклад сотники, перетворюються в органи міської адміністрації, а в деяких місцях, як, наприклад, у Новгороді — в купецьку організацію („а пойдет смерд в свой погост", а купец в свое сто).
Далі поступово починає виявлятись поділ адміністративних органів на центральні і місцеві, поділ, якого при чисельній системі не було й не могло бути. Цей поділ міг виникнути в наслідок спеціалізації урядових осіб і виникнення функціональної системи. Виникають свого роду відомства з певними галузями роботи.
Нарешті, поступово виникають двірські чини, що стояли на чолі певних галузей князівського управління, при чому ці галузі визначались потребами князя і його двору.
Так поступово виникає двірсько-вотчинна система, характерна для ранньофеодальної держави.